Спеціальна тема:
ЗА РОСІЙСЬКИЙ ФЛОТ, ДО ДНА
Мабуть, символічно, що першою російською навколосвітньою експедицією керували німець Крузенштерн та українець Лисянський. Бо Російську імперію розбудовували саме німці й українці. Правда, іноді боролися одне з одним аж до заслання у Сибір.
Мабуть, ще символічніше, що перша експедиція розпочалася майже через три століття після експедиції Магеллана. Росія завжди впевнено запозичувала західні технології, але робила це якось повільно.
Іспанська експедиція під командуванням Магеллана стартувала у 1519 році. Перша російська експедиція Крузенштерна та Лисянського розпочалася у Кронштадті 7 серпня 1803 року. Для цього багато чого мало відбутися в Росії. Наприклад, потрібно було відвоювати у шведів і побудувати сам Кронштадт, навчитися будувати кораблі й вигадувати перекручені голландські назви для кожної корабельної «закарлюки».
Нас, звісно, більше цікавитиме саме життєвий шлях нашого земляка, який народився у славетному своїми огірками місті Ніжині 12 квітня 1773 року.
Пам’ятник Лисянському стоїть в самому центрі Ніжина. Перед храмом Іоанна Богослова, настоятелем якого був його батько. Якір із під його монумента періодично викрадають підпилі компанії і переносять під пам’ятник Гоголю чи ще куди. Якір на весь Ніжин – лише один, тому його зазвичай швидко знаходили і повертали Юрію Федоровичу. Але зараз щось пропав надовго. Може, здали в брухт? Хоч в Одесі новий якір проси.
Старовинний будиночок настоятеля, в якому і народився майбутній мореплавець, – одразу за церквою. У ньому зараз живе міський архів. Якщо попроситися всередину, треба пильнувати і пригинатися, такий у ньому низький сволок – могутні балки, що тримають стелю. Тож після переселення до кормової каюти шлюпу «Нева» для Юрія мало що змінилося – пригинатися мусив так само.
Ніжин – місто славетне хоча б через свій університет, який дав світу Гоголя. Існує після всіх реорганізацій досі у все тому ж корпусі, побудованому Безбородьками на виконання заповіту батька й брата – останнього генерального писаря Гетьманщини. Старшина багато грішила і несамовито каялася. Весь центр міста забудовано козацькими церквами. Перша кам’яниця в стилі козацького бароко – теж була побудована у Ніжині, а не в Києві.
Гетьманська старшина, як їй здавалося, пожинала плоди свого угодовства з московським царем. Ось і Безбородько-молодший – вже імперський канцлер у самому Петербурзі. Його стараннями закуплено в столиці і перевезено до гімназії 1900 томів розумних книжок для студентів. Свою книжку й власноручно накреслені атласи з навколосвітньої експедиції Лисянський теж потім передав на зберігання до тамтешньої бібліотеки. Зберігають досі, у відділі рідкісних книжок. Дають почитати тільки особливо затятим читачам.
У тому, що молодого поповича прилаштували навчатися у єдиному на всю імперію Морському кадетському корпусі, куди недворянам було зась, теж, мабуть, не обійшлося без сприяння канцлера Безбородька. Український парубок відбув на навчання до Кронштадта у 1783-му, у віці десяти років. Зрозуміло, що вирішував це він не сам. Але що спонукало до цього його батька, неможливо зрозуміти, якщо не знати, що три з восьми ніжинських кам’яних церков у центрі міста були грецькими. А де греки, там і море.
Грецьку громаду міста складали переважно купці, які тікали до Ніжина ще за часів Богдана Хмельницького, коли в Туреччині почалися чергові гоніння на православних. Кажуть, саме вони завезли сюди оті уславлені ніжинські огірки. І взагалі – були впливовою і багатою громадою міста. Один з цих грецьких купців пізніше входив до правління Російсько-Американської компанії, чиїм коштом і було споряджено першу російську навколосвітню експедицію.
У цьому світлі – призначення Лисянського командиром одного з кораблів теж не видається випадковістю. Бо що ми без земляків? І що вони без нас?
Про звичаї Морського кадетського корпусу краще почитати в Костянтина Станюковича, якого росіяни чомусь вважають литовцем, бо досі не знають, хто такі литвини.
Солдатчина й дідівщина у чистому вигляді, вмотивована старовинними морськими традиціями. Враховуючи те, що майбутній колега Крузенштерн – на три роки старший, легко припустити, хто кому пришивав накрохмалені підкомірці на «слинявчик» бушлата. Але не все так просто. У своїй книжці Лисянський прохоплюється, що мав вищий ранг, ніж Крузенштерн у момент початку експедиції, і погодився вступити під командування німецького колеги лише з умовою, що той не лізтиме у внутрішні справи «Неви». Звісно, сформульовано це було елегацькіше, з політесом. Але Лисянському в цьому можна вірити, бо манією величі він точно не страждав.
Повз цей момент якось пройшли усі біографи цього блискучого тандему, вважаючи Крузенштерна безумовним лідером, а Лисянського – безплотною тінню першопроходця, хоча чин обидва мали рівнозначний – капітан-лейтенанти. Чи вислуга років була в Лисянського більша (раніше віддали в службу), чи ордени почесніші – у цьому треба розібратися, але за «табелем о рангах» він стояв вище Крузенштерна.
Та це двійко так досконало одне одного доповнювало і пережило разом стільки випробувань, перш ніж вийшли у рейс, що питання, хто чий начальник, між ними просто не стояло. Нащадки розберуться.
Читайте також: Література мандрівників, або як писати про подорожі
З початком російсько-шведської війни 1788-89 років усіх гардемаринів достроково випустили з корпусу, підвищили до мічманів і направили на ескадру адмірала Грейга. Випускники вперше рубалися з супостатом у битві при острові Гогланд, отримали від командира плюс в карму за хоробрість та ініціативність. Командир, адмірал Грейг, зрештою отримав від них острів, названий на його честь, в архіпелазі Туамоту.
В 1793-му Лисянського та Крузенштерна підвищили до лейтенантів і у складі восьми найвдатніших до навчання молодих офіцерів відправили волонтерами в англійський флот, в ескадру адмірала Мюррея. Служба й навчання на британському флоті тривали понад 5 років. Наслідком цього було, зокрема, й те, що Лисянський переклав з англійської теоретичну працю Джона Клерка «Движение флотов». Книжка також зберігається у Ніжині. Українські адмірали, яких в нас вже більше, ніж залишилося бойових кораблів, могли б присягати на тлустому томові Джона Клерка. Може, тоді так бездарно не здавали б кораблі у Севастополі. Цим томом в разі чого можна прибити зрадника, адже це солідний такий фоліант – кілограмів на десять.
Щодо мандрів і отих, прости Господи, пригод, служба в англійців теж не підкачала. Волонтери побували на Карибах та в Америці, їм пропонували вступити в американський флот. Мало хто з українців може похвалитися, що розмовляв з Джорджем Вашингтоном. Юрій Лисянський міг би, але він не був хвальком.
Капська колонія на мисі Доброї Надії, Ост-Індія, Макао – португальська колонія в Китаї. Уважні й спостережливі учні англійців все помічали і мотали на вус. Ви знали, що хутро в Китаї в чотири рази дорожче, ніж та ціна, за якою Росія традиційно постачає шкурки в Європу? З цим треба щось робити. Плани експедиції почали складатися в товариства, вочевидь, ще тоді. І, звісно, неодноразово обговорювалися непосидючим мрійником Крузенштерном і хазяйновитим практиком Лисянським ще до того, як було залучено Російсько-Американську компанію. Я хочу звернути увагу саме на комерційний аспект експедиції. Бо росіяни традиційно педалюють про «служеніє отєчеству». А якщо вірити біографу Крузенштерна Ніколаю Чуковському (так, це синок Мойдодира), прибуток від геніальної торгової авантюри склав 600 крат. Не відсотків – разів! Звісно, для цього потрібно було наперед розвідати ціни у португальців.
Щодо інших «пригод», що припали на ці роки поневіряння в океанах. Лисянський ледве не помер від жовтої лихоманки в тропіках і отримав тяжку контузію голови при абордажі французького фрегата «Єлизавета» у 1796 році.
Після поверення на батьківщину нагороджений за це орденом Георгія четвертого ступеня. Мабуть, саме це і просунуло його в табелі вище Крузенштерна, хтозна.
Завдяки тій благословенній рисі свого характеру, яку українці досі лагідно називають «хазяйська дитина», на закупівлю двох придатних для далекої експедиції шлюпів до Англії направили саме Лисянського. Він відібрав кораблі настільки вдало, що потім скаржився на відсутність традиційної для дерев’яних вітрильників течі в трюмі. Днище «Неви» не пропускало ні краплі води, і він навіть розпорядився, навпаки, закачувати помпами воду в трюм для вентиляції й боротьби із затхлим повітрям.
Звичний нам «трюм» він теж називав ще інакше – «інтрюм», на англійський манір, що, по-перше, змушує припинити скаржитися на відсутність української морської термінології (російської ще 200 років тому теж не було), А, по-друге, вказує найдієвіший спосіб формування тієї термінології. «Що не дочую, те перебрешу». Бо intrum – то «всередині» латиною. Ось вам і «трюм»!
Обидва шлюпи були перегнані з Портсмута у Кронштадт, капітани особисто набирали команди. Ось тут і відкрилося, чим збирається брати участь в експедиції російська держава. На борт «Надежди» прибув камергер Рєзанов з цілим почтом слуг.
Виявилося, що спочатку було два проєкти двох різних експедицій – проєкт Крузенштерна про плавання довкола світу на Аляску, і проєкт графа Румянцева про посольство до Японії. Проєкти вирішили об’єднати. При цьому кожен – і моряк Крузенштерн, і сановник Рєзанов, – вважали себе керівниками експедиції з наданими письмово самим царем повноважень. Це постійно призводило до конфліктів на палубі «Надежди».
Лисянський, мабуть, посміювався і радів, що так вдало виклопотав свою повну автономію у корабельних справах. Бо камергери мають звичку лізти у все. Поки росіяни й німці розбиралися, хто більший начальник, українець залишає в путівнику поради, через відсутність на Канарах хоч завалящого театру, завітати в гості до дружини французького посла. Корисна порада досвідченого мандрівника.
Читайте також: Великі відкриття Індії, малі відкриття Колумба-молодшого
Коли відомий український мандрований письменник Максим Кідрук шукав у книзі прибуття аеропорту на острові Пасхи, чи були до нього записи українців, що відвідали цей найвіддаленіший від усіх континентів острів на Землі, він займався невдячною справою. Тому що першим українцем на Пасхи був ще Лисянський.
Він кілька тижнів прочекав тут на «Надежду» Крузентшетрна, з якою його «Неву» розлучив шторм біля мису Горн. Для справедливості треба зауважити, що на берег він не сходив, відправив на шлюпці лікаря. Бо безпечної гавані на острові нема, а у морі капітан не має права полишати свій корабель. Але саме художник Лисянського вперше в наших палестинах замалював характерних пасханських бовванів. Вони саме вздовж моря і височіють. Віками чекають на кораблі. «Надежди» не дочекались, Крузенштерн проскочив повз острів.
Зустрілися обидва кораблі вже на Маркізьких островах. Описи життя аборигенів в книжці Лисянського жваві й гуморні. Невідомо, чи зробив він собі татуювання, тому що слова тату він ще не вживає, але прискіпливо описує саму процедуру й розповсюджені візерунки. А також особливості одягу тубільців, що у чоловіків обмежувався шнурком, яким зав’язували крайню плоть і не відчували жодного дискомфорту. Коли ж під час візиту місцевого короля на судно шнурок розв’язався, той неабияк знітився, прикривався руками, щоб не осоромитися перед моряками. Поняття про сором в народів завжди доволі різнилося. Якщо на Маркізьких островах зараз є качки, то всі вони походять від качки й селезня, за яких капітан Лисянський виміняв у того короля кілька поросят.
На Гаваях, які щойно поснідали капітаном Куком й були за це покарані канонадою з європейських кораблів, а також збройним десантом англійських моряків з примкнутими багнетами, Лисянському показували англійські ядра, що застрягли в стовбурах пальм, пояснювали, що капітана Кука острів’яни, навпаки, дуже любили, але він необережно порушив табу – повернувся спиною до якогось ідола під час свята. Лисянський став з підозрою ставитися до своїх провідників, особливо шаманів. Але аборигени заспокоїли: рада старійшин після випадку з Куком вирішила, що на білих людей табу тепер не розповсюджуються. Що з них взяти? Моряки! Роби, що знаєш. Бо виріжуть гавайців до ноги з такими багнетними атаками та канонадами через такі дрібниці.
Десь після Гавайських островів, де кораблі розлучилися майже на рік, терплячка Крузенштерна вичерпалася, він арештував Рєзанова, зачинив того в каюті й до самого Петропавловська-Камчатського тримав під вартою. А графа Федора Толстого на пізніше прізвисько «Американець» взагалі висадив на якомусь алеутському острові разом з його мавпою, з якою граф не хотів розлучатися, стверджуючи, що то його жона.
До речі, розлучилися на Гаваях й тому, що Крузенштерн поспішав за своїми нетерплячими планами, а незворушний Лисянський заявив, що не зніметься, поки не вторгує в аборигенів достатню кількість свиней для камбузу. Люди давно на самій солонині. Піклувався про матросиків, що вже там. Я довго намагався з’ясувати, хто саме започаткував найкращу флотську традицію – поїти матросів у тропіках сухим вином. Саме він, Юрій Федорович, як виявилося.
Залізо для мінових операцій з тубільцями він теж дуже завбачливо взяв смугове, а не одразу коване. Облаштував на палубі ковальський горн, і тямущий матрос-коваль на вимогу аборигенів одразу кував те, що треба: кому ніж, кому гарпун, кому наконечник списа тощо. Це було новим словом в колоніальній торгівлі.
Про участь «Неви» в колоніальній війні на Алясці треба писати окремо. Звістки про те, що російські факторії спалені й захоплені місцевими племенами, він отримав від англійських капітанів ще раніше. Нам же треба відзначити, що Лисянський хазяйновито зібрав усі чавунні ядра, якими сам же і обстрілював захоплений індіанцями форт на острові Сітка, одразу після того, як тубільці втекли й уклали мир з російським промисловцем Барановим.
А в той же час у Петропавлівську вже Рєзанов, відомий пересічному росіянину за піснею «Я тебя никогда не забуду», хотів посадити німця Івана в острог. Крузенштерн ледь відкараскався і втік, так і не зібравши хутра морського звіра. Тож уся геніальна торговельна операція в Китаї відбулася саме завдяки вантажеві хутра «морського бобра» (очевидно, що видра, калан) і «морського котика», який допрвила з Аляски «Нева» Лисянського. До слова, посольство в Японію пихатий камергер, звісно ж, провалив. На двох інших кораблях, отих «Юноні» та «Авось», він обстріляв Курильські острови, взяв у полон японських рибалок, заклавши підвалини стосунків з японцями на століття вперед, і відбув у Сан-Франциско робити «Я тебя никогда не забуду». Далі ви знаєте.
Але ще про геніальність в комерції. Аборигени Аляски не знали б, що таке навіть діаманти чи перлини, вони їх не бачили. Залізо в них переходило у спадок від батька до сина. Аж тут Лисянський зі своїм ковалем. Найбільшою ж коштовністю вони вважали бурштин. У вас вже не виникає питання, який саме обмінний товар привіз Лисянський з янтарної Балтики? Усі трюми «Неви» були забиті хутром повністю.
Крім того, усі байдарочники й каякери Неньки мають бути вдячними Лисянському за перше креслення тамтешніх човнів, які він особисто і випробував у мандрах морем між островами впродовж цілого року. Етнографічна колекція і описи суворих звичаїв алеутів та індіанців здатні остудити агітацію прихильників природного екологічно чистого життя принаймні на кілька днів.
Вони зустрілися через рік у Макао, в португальців. І через лише половинний вантаж хутра спокусилися на найбільшу авантюру свого життя. Китай дотримувався політики самоізоляції. Усі європейці торгували тільки через португальців, залишаючи їм значний відсоток за посередництво. Але німець та українець перейшли на рейд Нанкіна, в материковий Китай, знайшли, якому мандаринові треба занести тормозка, й розпродали весь вантаж безпосередньо китайцям. Хоча цілий місяць простояли на рейді під загрозою повної конфіскації усього краму. Ну, далі вже просто. Шовк, порцеляна та інші традиційні китайські цінності на Європу. 600-кратний підйом, як сказали б сучасні «човники« з рябими торбами.
До Кронштадта «Нева» повернулася у 1805-му, на кілька тижнів раніше за «Надежду», встановивши рекорд тривалого переходу без заходів у порти від самого Маврикію, але першим російським циркумнавігатором чомусь вважають німця, а не українця. І це теж показово.
Крузенштерна поставили начальником отого кадетського корпусу. Лисянського знову відправили в море з ескадрою кораблів. У кабінеті писати зручніше, ніж у каюті. Тому книжка німця вийшла на чотири роки раніше за книжку українця, і всі лаври дісталися йому.
Українська доля – видана власним коштом та накладом у двісті примірників книжечка подорожніх нотаток, а також атлас з нововідкритими островами. Насмішки над «малоросійським стилем» автора, але значно більший успіх англійської версії книжки (сам переклав і видав в Англії). Відставка в чині капітана першого рангу. Забуття. Бліда тінь Крузенштерна, якому вже сучасні петербурзькі курсанти досі одягають тільняшку на пам’ятник під час випуску. Дружба дружбою, а усі згадки про колегу в стінах рідного училища зачищені під мітлу. З німецькою педантичністю.
Добре, що наш Магеллан знав, куди слід завести свою книжку, щоб вона збереглася для нащадків. До Ніжина. До університетської бібліотеки. На карті навколосвітньої експедиції в Російській імперії Лисянським були позначені лише три міста: Кронштадт, Петропавлівськ і… Ніжин.
Словом, ніжинці, ви як знаєте, але якір Юрію Федоровичу поверніть. Мореплавцеві без нього якось незатишно. Кажуть, символ надії. Бажано встигнути з цим до початку серпня, якраз буде 210 річниця його повернення.
Читайте також: Травелоги, або Як писати про подорожі
P.S. Це стара стаття. За ці 4 роки ніжинські бізнесмени психанули, з’їздили в Одесу і купили у водолазів адміралтейський якір XIX століття, піднятий з дна моря, щоб відновити пам’ятник Юрію Федоровичу. В бібліотеці рідкісних книжок створили меморіальну кімнату мореплавця. Видавництво «Темпора» перевидала нотатки Лисянського з картами і малюнками. А ми заснували конкурс морської прози ім. Лисянського «Мателот».
Щодо чинів, то нащадки вже теж розібралися. Своє плавання Лисянський почав у званні капітан-лейтенанта, а Крузенштерн – лейтенанта, і черговий чин отримав уже під час експедиції. Коли це знаєш, вже навіть цікаво спостерігати, на які кульбіти здатні були російські біографи, щоб про це не згадати.
