Meridian Czernowitz

Про що говорили на IX Meridian Czernowitz: 150 літрів вина, Сенцов і токсична пропаганда

14.09.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

7-9 вересня Чернівці вже вдев’яте стали епіцентром поезії завдяки Міжнародному поетичному фестивалю Мeridian Czernowitz. Цьогорічний фестиваль став своєрідною інтродукцією до великого трирічного проекту, присвяченого 100-річчю з дня народження Пауля Целана, що незабаром охопить Україну, Німеччину, Францію та Австрію.

Численні поетичні читання, згадки про Пауля Целана, велика дискусія міжнародного ПЕН-клубу про постправду і пропаганду, 150 літрів вина, презентація поетичної збірки «Антена» Сергія Жадана та «Мій друг – машиніст крана» Педро Ленці, роману «Твій погляд, Чіо-Чіо сан» Андрія Любки, виступ Юрія Андруховича і KARBIDO – таким Читомо запам’ятався цьогорічний фестиваль.

 

Про Чернівці, фестиваль та його майбутнє

 

«Цього року ми вперше відкриваємо фестиваль просто неба, перед Літературним целанівським центром. І це дуже символічно, оскільки ім’я Целана неодноразово тут звучатиме. Ми сподіваємось зустрітись в Чернівцях не тільки наступного року, на X ювілейному фестивалі, а й в перші вихідні вересня у 2020 році, коли святкуватимемо 100-річчя з дня народження Пауля Целана. Таким чином IX фестивалем Meridian Czernowitz ми розпочинаємо великий трирічний проект, який має назву «Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність», що охопить Україну, Німеччину, Францію та Австрію».

 

«Близько 100 років тому у Чернівцях виходив часопис модерністів, насамперед імпресіоністів, під назвою Der Nerv («Нерв»), де друкувалось багато поетичних текстів. Мені дуже припала до душі назва журналу . Завдяки їй я замислився про анатомію і фізіологію літератури. Так, наприклад, я думаю, що проза – це шлунок літератури, есеїстка – це мозок літератури, а поезія – це нервова система літератури. І кожного року ця нервова система поезії зміщується і концентрується тут, у Чернівцях».

 

«Велика поетеса Роза Ауслендер створила неперевершену метафору, яка символізує не тільки багатомовність Чернівців, а й ту всепроникну атмосферу терору й заборони, яка накрила його в середині 20 ст: «Дзеркальний корок, приправлений перцем, мовчав п’ятьма мовами». Мовчання п’ятьма мовами – це вирок чернівецькому соціокультурному феномену, що виник тут у минулій епосі. Але це мовчання – також і вияв п’ятикратного спротиву ідеологіям нацистського, а потім і радянського режиму.

Завдяки знавцям та дослідникам того чернівецького мікрокосмосу, 9 років тому з’явився фестиваль Meridian Czernowitz, який став символом немовчання і посприяв тому, що Чернівці знову заговорили тими символічними п’ятьма мовами».

 

«Я знаю, що кожен поет – одинак, тому що вірші пишуться на самоті. І кожен читач поезії – одинак, тому що вірші також читаються на самоті. Але щороку в Чернівцях на три дні збирається Україна і Європа таких людей, для того щоб поспілкуватись і зрозуміти, що всі вони таки одинаки».

Про сутність поезії та роль поетів

«Поезія — це спосіб формування і водночас зв’язок із колективною пам’яттю. Первинний сенс поезії – вилущення ядра, джерела мови, пошук розуміння того, чим вона є, навіть якщо це відбувається несвідомо. І сьогодні поезія повертається до своєї первинної ролі шаманських практик, коли поетизоване слово може замінити речі, яких на даний момент немає, як-от певність у майбутньому.

Будь-який поет за своєю сутністю є есенціалістом – людиною, що відтворює свою систему ідей, яка видається конечною і протистоїть іншій системі ідей. У сучасному світі поет – ідеальний  вигнанець, який може сказати ті речі, які інші сказати не наважуються.

Мова поетів змінюється відповідно до часу, в якому вони живуть. Травма – це те, що найбільше змінює літературу і кожного окремого автора зокрема. Читачі часто говорять мені про те, що в моїй поезії багато болю, що вона нелегка. Але вміння боліти, катарсис – одна з функцій поезії, що й досі може вважатися шляхетною місією. І мій читач – це людина, яка може боліти на одній ноті зі мною, яка відчуває перелом там, де його відчуваю я».

 

«Ми знаємо знамениту працю Гайдеґґера «Навіщо поети?», де він говорить про те, що убогість часу настає з втратою бога. А справа справжнього поета – шукати сліди зниклих богів і нагадувати, робити знову відкритим те, що стало закритим для пересічної людини наших забутих часів. Нагадувати, що є три найважливіші і взаємопов’язані теми: любов, біль і смерть. І лише найвідважніші поети вміють іти цим шляхом».

 

Ігор Померанцев:

«Поезія – це протиставлення смерті. Недаремно за часів античності було два шляхи досягнення безсмертя: стати героєм або стати поетом.

Поезія не потребує апологій чи виправдань її існування. Поки існує,  розвивається, втомлюється, оновлюється і живе мова – існує й поезія як її варіація. Можна сказати навіть, що поезія – це нестандартна, гротескна поведінка мови.

 

Кажуть, що тільки 1% населення світу здатен сприймати поезію. А це 7 мільйонів людей, тож наші справи не такі вже й погані».

 

 

Про постправду, свободу слова і токсичну пропаганду

«Зараз триває епоха тотальної кризи довіри до мас-медіа. Коли так багато джерел, кожне з яких транслює іншу точку зору, іншу картину світу – вірити не можна нікому. Треба самому все аналізувати, навчати критичного мислення з пелюшок.

Правда факту ніколи не існує сама по собі. Вона завжди приходить до нас одягнена в якісь погляди, настанови, оцінки. Крім того, варто розуміти, що поняття правди і неправди відрізняють в умовах війни і в умовах миру. Чи морально обдурювати ворога на війні? Так, бо це порятує життя. Не може бути правдою те, що не забезпечує виживання спільноти. Коли щось руйнує нашу спільноту, то воно є історичною брехнею, яка протистоїть історичній правді».

 

«Журналісти часто вважають, що мають переконувати людей в якійсь думці. І в цьому полягає проблема. Наше завдання в тому, щоб описувати те, що відбувається. А не боротися за щось чи проти чогось. Бо саме через це зростає недовіра до журналістів. Інколи треба зробити крок назад, поставитись критично до себе і поставити питання: що ми зробили неправильно?»

 

«Проблема постправди, мовної та візуальної маніпуляції дуже гостро стоїть в Польщі сьогодні через те, що її не розгледіли своєчасно, не розпізнали зміни у мові, у способі подачі інформації.

 

За останні 20 років поза межами університетської і наукової діяльності в Польщі з’явилось лише 2 книжки про мовні маніпуляції. Досі немає жодної книжки, художньої чи публіцистичної, про Смоленську катастрофу.  І це все наш, письменницький недогляд.

Я вважаю, що письменники мають «іти в народ» і висловлювати свою думку про актуальні події, бо це люди, які бачать світ інакше, ніж журналісти чи політологи. Саме тому я відклав свої письменницькі плани і готую публіцистичну книжку. Не тому що хочу, а тому що треба. Письменникам треба писати не лише художню літературу, але й публіцистику. Є часи, коли краще писати швидко й оперативно, і зараз саме такі часи».

 

«Письменники –  це добрі герої, що мають промовляти до людей і повертати їх до базових демократичних свобод. Я впевнений, що вони мають великий потенціал для цього. Крім того, слід концентруватись на конкретних гуманітарних випадках, як-от справа Олега Сенцова. У цьому питання важлива солідарність, і наш ПЕН-клуб докладає всіх зусиль, щоб забезпечити максимальний розголос і об’єднати зусилля».

Про Пауля Целана, Бруно Шульца і український культурний простір

«Чернівці залишили сліди у творчості багатьох поетів, в тому числі німецько-єврейськи, однак Целан цьому відношенні досить закритий. Місто присутнє у нього глибше, прихованіше, не в прямому називанні міста, а скоріше як розсипані по різних віршах інтонації та особливості стилістики».

 

«У Целана в принципі мало будь-якої географії, настільки він відірваний від контекстів. Його географія – це мовний ландшафт. І саме це викликає інтерес, робить його творчість цікавою будь-кому.

 

Целан – німецький поет. Здавалось, додати тут нічого, але це не так. Це страшенно складна, глибока, затуманена, в дечому ламана особистість. Він є дуже яскравою метафорою 20 століття з її міграцією, з її перетинами кордонів, з її дотичністю до різних ідентифікацій. Можна припустити,  що якби політичні обставини склались по-іншому, то і Целан був би іншим. Звісно, сталося не так і ми це, безумовно, приймаємо. Але залишаємо за собою право на фантазії та інтерпретації.

Пауль Целан і Бруно Шульц – це два письменники, які сьогодні відіграють важливу роль у формуванні українського культурного простору. Це письменники, досить різні, які жили на території України, але писали не українською мовою і традиційно до українського культурного простору не зараховувались. Настав час переглянути ставлення до них».

Читайте також: Meridian Poltava: [поза]літературний вимір

 

Про «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» Андрія Любки

«Мені завжди подобалися книжки з динамічним сюжетом і фільми, у фіналі яких в останні хвилини щось змінює ставлення до всієї історії настільки, що глядач просто ошелешений побаченим. Я давно мріяв написати історію, фінал якої був би настільки несподіваним, настільки змінював би сюжетну канву, що читач мав би залишитись з величезним знаком запитання і бажанням перечитати якщо не цілу книжку, то принаймні кілька розділів. Щоб інтрига історії мучила його далі, щоб він не міг заснути.  І ось нарешті на 330-ти сторінках я втілюю цю мрію».

 

Читайте також: Гамлет, принц закарпатський, в романі Андрія Любки «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан»

 

Про особливості організації фестивалю та зміни у культурній галузі

Святослав Померанцев:

«Поетичний фестиваль – це  на 100% виграшна подія. Бо якщо на подію прийде 15 людей, можна вважати, що поетичний вечір відбувся. При цьому поет потребує мінімальний побутовий та технічний райдер: житло, переїзд, символічний гонорар, мікрофон і колонки. Дивіденди, в першу чергу іміджеві, – колосально високі.

 

Адже поет – це людина, для якої ручка є життєвим інструментом, людина, яка пише не тільки вірші чи прозу, а й блог, статтю, пост на Facebook,  а на додачу ще може викладати в університеті. Словом, це центр формування громадської думки. Тому рентабельність капіталовкладень –  дуже висока. Але справа не тільки в цьому. Справа також у тому, що ось усі ці люди – це найкраща компанія у світі, якій можна тільки позаздрити.

Помітно, що в країні відбуваються зміни. Новітні культурні інституції – Український інститут книжки, Український культурний фонд, Український інститут – створені для того, щоб мені як представнику культурної сфери стало працюватися легше. І я визнаю, що таки стало».

 

Про враження

Анна-Вікторія Бодніцька, відвідувачка:

«Мeridian Czernowitz – моя улюблена подія в Чернівцях. Пам’ятаю перші фестивалі, плакати й банери по всьому місту, атмосфера свята і приємність йти вулицею й бачити, як назустріч іде хтось із письменників, чути інші мови. В такі миті Чернівці справді починають відповідати тому статусу, яким так пишаються люди, кажучи, що колись тут було більше книгарень, ніж кав’ярень.

З роками фестиваль розрісся до неймовірних масштабів, охопив інші міста. Це добре, але з цією конвеєрністю дещо втратилась та незабутня атмосфера богемності і водночас того, що це тільки наше, локальне, своє».

 

Микола Куцак, відвідувач:

«Я постійний відвідувач, буваю на фестивалі щороку. Приємно спостерігати, як фестиваль впливає на місто, змінює місто на краще. Мене тут приваблює не тільки поезія, а й можливість зустріти цікавих людей, хоча, за моїми спостереженнями, цього року серед відвідувачів менше корінних чернівчан, більше гостей з інших міст України, з-за кордону.  Найбільше чекаю на події за участі Ігоря Померанцева, Сергія Жадана, Андрія Любки».

 

Інна Марченко, відвідувачка:

«Я, хоч і чернівчанка, та на фестивалі цього року вперше. Загалом всі сподівання виправдано і навіть більше. Дуже сподобались поетичні читання в Садгірській синагозі.

 

Вважаю, що це чудове рішення організаторів – використати таку незвичайну локацію для читання поезії.  Здавалося б, якщо поезія хороша, то вона хороша незалежно від того, де її читати. Однак сприйняття віршів в місцях сили, як-от синагога, все ж таки відрізняється. Це новий досвід, нові емоції».

 

Якщо ж не Вам не вдалось відвідати цю подію, є шанс почути відлуння на наступних подіях проекту «Пауль Целан 100», що відбудуться впродовж осені. Маршрут:  Львів, Берлін, Гановер, Франкфурт, Брауншвіг, Июнхен, Берлін, Відень, ПДодатиариж.

 

Як повідомлялося, у минулому році на Meridian Czernowitz приїхало близько 80 європейських авторів, а також відбулася перша презентація роману «Інтернат» Сергія Жадана.

 

Разом з тим, у 2016-му році фестиваль був дещо менш експериментальним, відбулося 9 поетичних читань, а формати заходів були традиційнішими. 

 

У 2015-му році на Meridian Czernowitz була велика кількість щоденних перформансів, а також 35 поетів із 9 країн світу.

 

V фестивалі Meridian Czernowitz у 2014-му році присвятили темі російсько-українського конфлікту, а найбільшою інтригою програми стали поетичні читання на єврейському цвинтарі. 

 

Авторка: Алла Костовська

 

Фото: Степан Петей, Василь Салига

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект