авторське право

Привиди існують: явище ґоустрайтингу в Україні та світі

06.11.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Нещодавній скандал із плагіатом головної редакторки українського Vogue Ольги Сушко торкнувся ще однієї проблеми – ґоустрайтингу, практики, коли автор пише на замовлення текст, який потім публікують під іменем іншої, відомої людини.

 

Насправді робота «літературних привидів» – доволі поширене у світі явище. Ґоустрайтерів наймають для написання художніх, публіцистичних текстів. Часто вони пишуть на замовлення журнальні статті, мемуари, автобіографії, тексти виступів політиків та інших знаменитостей. Навіть більше, «літературних рабів» залучають навіть при створенні музики та кіносценаріїв.

 

Ґоустрайтери: світова практика

До прикладу, відомо, що послугами ґоустрайтерів користувався сам Вольфганг Амадей Моцарт. Музичним ґоустрайтером працював американський композитор Девід Рексін у Чарлі Чапліна. В ролі ґоустрайтера розпочинав свою кар’єру американський співак Френк Оушен, створюючи пісні для Бейонсе та Джастіна Бібера.

 

Часто «літературні раби» працюють для політиків. Наприклад, вважається, що книжка американського президента Джона Фітцджеральда Кеннеді Profiles in Courage, за яку той навіть отримав Пулітцерівську премію, майже повністю написана ґоустрайтером. Знамениту автобіографію чинного президента США Дональда Трампа The Art of the Deal теж створив «літературний привид». Також перу ґоустрайтерів належать кілька книжок кандидатки на посаду президента США 2016 року Гілларі Клінтон. За інформацією New York Times, гонорар автора мемуарів Клінтон склав близько півмільйона доларів.

Роботою «літературних рабів» не нехтують і під час створення художньої літератури. Часто видавці залучають ґоустрайтерів, щоб могти видавати більше книжок під іменами популярних авторів. Найчастіше їх наймають для написання детективів та підліткової літератури.

 

Крім цього, ґоустрайтери часто працюють як колектив авторів для створення книжкових серій. Наприклад, американський видавець Едвард Стрейтмеєр наймав для написання книжок про пригоди дівчини-детективниці Ненсі Дрю цілий ряд авторів. Таким чином про Ненсі вийшло понад 350 книжок. Усі підписані колективним псевдонімом Керолайн Kін. Ці ж автори, але уже під псевдонімом Франклін В.Діксон, створили також серію дитячих детективів «Брати Харді».

 

Іноді відомі письменники стають ґоустрайтерами для інших знаменитостей. Так американський письменник, засновник вигаданого всесвіту міфів Ктулху Говард Лавкрафт написав твір для американського фокусника Гаррі Гудіні. Текст був опублікований в журналі Weird Tales під назвою Imprisoned with the Pharaohs.

 

Трапляється навіть, що вустами ґоустрайтерів говорять письменники «з того світу». Так найбільш продаваний американський романіст Ендрю Найдермен писав продовження романів американської письменниці Кліо Вірджинії Ендрюс після її смерті. Книжки писалися у стилі авторки і видавалися під її іменем.

 

Читайте також: Копіратство: 7 міфів, чому копірайт – ок, а піратство – ні

 

Ґоустрайтери в Україні

Як виявилося, є попит на ґоустрайтерів і в Україні. Так на хвилях скандалу з Vogue, письменник Артем Захарченко зізнався, що у 2014-2016 роках працював «літературним привидом». За його словами, на сторінках видань delo.ua, «Економічна правда» та LIGA.net щомісяця виходили колонки його авторства, підписані іменами відомих чиновників та бізнесменів.

 

В коментарі Читомо у досвіді роботи ґоустрайтером зізнався і письменник Андрій Любка. Тексти для відомих діячів йому доводилося часом писати, коли він працював у прес-службі комерційних та політичних структур.

 

«Вважаю, що можна писати тексти, промови, виступи чи привітання для інших людей, які не мають на це часу чи не виділяються особливим красномовством. Це нормально, це світова практика. Інша справа – писати для тих, хто сам має писати, тобто для письменників, журналістів чи редакторів. Таким чином відбувається підміна понять – хто ж тоді автор? У випадку з редакторами, це – як розписатися у власній неспроможності й нікчемності», – наголосив Любка.

Про написання цілих книжок на замовлення зізналася письменниця Маргарита Сурженко. За її словами, ця робота нагадує їй явище «сурогатного материнства».

 

«Коли я пишу для іншої людини, я всього лише сурогатна мама, яка допомагає народитись творчості іншої людини. Я поважаю погляд на життя клієнта, і ми створюємо його Світ. Я не є звичайною мамою, всього лише помічницею. Так, я приймаю весь біль вагітності і пологів, творчих страждань і щастя. Але я відразу чітко ділю межі, і є в книгах на замовлення лише провідником, який не привласнює, хоча й мимохіть закохується у світ чужого досвіду та думок», – пояснила вона на своїй Facebook-сторінці.

 

Таку роботу Сурженко не вважає обманом. Оскільки в основу написання таких текстів лягають ідеї тих людей, під чиїми іменами згодом будуть видані книжки.

 

«Мій замовник може бути неймовірним спеціалістом. Може бути геніальним коучем, клієнти якого досягають успіху. Або маркетологом, клієнти якого збільшують продажі в геометричній прогресії. Він все життя досягав майстерності у своїй справі. Він має такі історії, які надихають!

 

Але він не мав часу в своєму житті вчитись трансформувати думки в слова. Він не вміє робити важливої для письменника дії – одухотворення слів, наповнення енергією текстів. Він розсипається, коли сідає та відкриває Word. Я лише збираю його докупи, бо я не вмію мотивувати людей досягати мети своєю харизмою, промовами. Я вмію лише підмітити важливе та написати історію іншої людини так, щоб вона почала жити в серцях інших людей», – заявила письменниця.

 

Вона переконує, що ґоустрайтери не пишуть неправду, а лише «художньо прикрашають дійсність, щоби підкреслити шлях до істини».

 

Водночас перекладачка, колумністка та літературна критикиня Марта Госовська, яка колись теж працювала ґоустрайтеркою і створювала тексти для редакторів, журналістів, блогерів, зізналася, що могла собі дозволити у замовному тексті використати «вигадані цитати Шанель» і видати їх «за геніальні умовиводи місцевих стилістів».

 

«Це так, дитячі пустощі і перевірка на шанелезнавство», – пояснила вона на своїй Facebook-сторінці.

 

Госовська вважає таку практику цілком прийнятною і стверджує, що «злочин» здійснюють лише ті, хто замовляє роботу у ґоустрайтерів.

 

Про власне ставлення до явища ґоустрайтингу ми також спитали у письменниці Галі Шиян. На її думку, тут все-таки присутня складова обману, оскільки вводиться в оману кінцевий читач.

 

«Тобто між замовником-виконавцем все чисто. Виконавець може навіть чесно сплатити податки. Але от читач залишається трохи в дурнях. Хоча, коли я довідуюся про таке, мені дурним і недолугим виглядає власне замовник», – зазначила вона.

 

Так само письменниця Катерина Бабкіна звернула увагу на те, що, оскільки, немайнові авторські права є невідчужуваними, автор має право підписати власний твір (текст, пісню, скульптуру тощо) будь-яким іменем.

 

«Тобто, з одного боку йдеться ніби про те, яким іменем людина як автор хотіла б назватися сама. З іншого – я не бачу проблеми в тому, що за взаємної згоди одна людина підписує свої тексти іменем іншої. Якщо це легальне, добровільне і нормоване надання послуг, я не бачу в цьому жодної проблеми. Я думаю, що коли це прирівнюють до секс-послуг і стверджують, що замовник чинить злочин, а нещасний ґоустрайтер у безвихідному становищі відчуває біль і розпач – це дешевий пафос», – заявила вона у коментарі Читомо.

 

Крім цього, письменниця зізналася, що, хоча ніколи не працювала ґоустрайтеркою, теоретично не була би проти такого досвіду.

 

«Наприклад, я б писала промови для важливих закордонних оказій політикам. Не через гроші, а щоби ці промови були класні і нас нарешті почали запам’ятовувати все більше у хорошому контексті», – пояснила вона.

 

Водночас авторка додала, що сама навряд чи колись матиме потребу у використанні ґоустрайтерів.

 

«Писати – це чи не єдине заняття, крім їжі, сну і сексу, яке я завжди можу і завжди хочу», – підкреслила вона.

 

 Читайте також: Олександр Лютий про авторське право в книговиданні