Не забувайте про блокнот!

Нотатки олівцем чи ручкою на аркуші паперу тепер роблять нечасто. Навіть ті, кому колись втовкмачували суворі правила письма в школі і хто не міг прожити й дня, не нашкрябавши десь номер телефону чи список продуктів, які треба купити по дорозі додому. Попри активну кампанію проти паперу і знищення лісів, на захист старих добрих блокнотів виступив американський поет сербського походження Чарльз Сімік у статті, опублікованій у «The New York Review of Books».

Раніше люди завжди мали при собі щось, де і чим писати. Коли раптом терміново виникала потреба в ручці чи блокноті, вони могли підійти до абсолютно незнайомої людини й попросити. Наприклад, одним холодним січневим ранком я спитав модно вбрану жінку середніх років, яка стояла на Медісон Авеню, тремтіла від холоду і курила, чи немає в неї ручки. Вона не здивувалась і з радістю позичила мені. Жінка дістала з гаманця олівець, завбільшки із сірник, а я взяв маленький блокнотик із кишені і, не довіряючи своїй пам’яті, записав кілька віршованих рядків, які, поки я гуляв містом, вже цілу годину крутилися в голові. Нині ця жінка, напевне, втупилася б в «iPhone» або «BlackBerry», покурюючи сигарету, і мені навіть не спало б на думку попросити в неї олівець.

Подібні блокноти досі продаються в канцелярських магазинах (наприклад, марки «Moleskine» різноманітних розмірів і кольорів). Тож, певно, хтось ще й досі пише в блокнотах – якщо тільки їх не купують із чисто ностальгійних міркувань і вони десь не валяються через жорстку конкуренцію. Безумовно, можна використовувати функцію нагадування у «SmartPhone», і я сам користуюся телефоном з такою метою. Але не вважаю його ідеальним місцем зберігання якоїсь ще інформації, окрім нагадування забрати штани з пральні чи записати кішку на прийом до ветеринара. Якщо виникає потреба занотувати важливу думку, гарненький блокнотик – набагато краща річ. Навіть аркуш паперу і недогризок олівця більше підходять для філософствування, ніж клавіатура. Адже написати слово від руки – літера за літерою – більш самосвідомий процес, який скоріше надихне на подальше вдосконалення і розкриття думки.

Блокноти – також дуже корисні для переписування або конспектування прочитаного. Якось у бібліотеці я відкрив одну книжку з полиці і знайшов там пасаж про Францію 1830-х років Шарля Фур’є (французького філософа-утопіста). Він написав про безчесні торгівельні операції, занудне та оманливе сімейне життя, скруту дрібних фермерів, убозтво бідняків і спустошеність у великих містах, про зло, що несе жадоба, про нехтування геніями, страждання дітей і старих людей, глупство війни, примусові суспільні механізми під маскою закону, мораль і переваги цивілізації. Уявляєте? Я собі подумав. Усе, про що сказала ця людина сто вісімдесят років тому, можна сказати й про нас сьогодні. Мені нічого не лишалося, як переписати цей пасаж, аби довести друзям, що ніколи нічого не змінюється.

За кілька років чи навіть місяців якась людина, включно з власником блокнота, неодмінно здивується чи засоромиться, побачивши подібні нотатки. Ця людина буде здивована тим, скільки всього забула (чудовий обід у ресторані, якщо вона не полінувалася записати перелік страв і інгредієнтів). Та вражена якимось пасажем – записаним без лапок, тож треба буде поміркувати, кому належать ці слова: власнику блокнота чи комусь набагато більш розумному, дотепному і влучному, чию думку він колись прочитав. Хто спитав колись: чи більше сьогодні у світі ідіотів в процентному співвідношенні, ніж на початку людства? Хто назвав книгу автоеротичною класикою? Хто сказав: сліпі очі заважають нам побачити своє божевілля? Хто зауважив, що всі віслюки виглядають сумними? Чи говорив про те, що поезія перебуває в жахливому полоні мови? Назвав Сполучені Штати імперією в пошуках могили? А когось – панегіристом тортур? Порівняв нашу політичну систему з борделем, в якому народні обранці виступають оголеними перед залою, де сидять генерали, священики-фундаменталісти і банкіри? Хто сказав: очам відомо те, що губи не можуть вимовити?

Навіть не уявляю, та підозрюю, що не всі ці фрази мої. Чи може мої? Мені не доведеться ночами ламати голову над їхнім авторством, адже у мене ще багато блокнотів зі схожими таємничими записами, і я продовжую заповнювати нові, вдень і вночі. Я пишу, навіть обідаючи в ресторані, де персонал починає метушитися і стає набагато привітнішим під хибним враженням, ніби я ресторанний критик, який плідно працює. Хтось постійно підбігає до мого столика з якоюсь особливою стравою від шефа. Дуже сподіваюся, що блокноти, які продаються в канцтоварах, ларьках і книгарнях, використовуються з такою ж метою. Тільки подумайте, якщо ви збережете ці блокноти, онуки зможуть прочитати ваші перли за п’ятдесят років. А це буде дуже складно зробити, якщо ви довірите свої думки тільки смартфону, який вчора придбали.

Ну як – Чарльзу Сіміку вдалося вас переконати? Діставайте з шухляд блокноти, подаровані багато років тому як рекламна продукція до Нового року, або відправляйтесь у канцтовари, якщо маєте звичку викидати такий непотріб. Беріться до ручок і олівців і гайда писати. Почнемо зі списку продуктів на вихідні.

15.10.2011

Залишити відгук