Відбудеться третя зустріч у рамках «A posteriori. Історичний лекторій».

У 1991 р. Польща першою визнала українську незалежність. У 90-х питання засудження акції «Вісла» чи грошової компенсації жертвам «Явожного» порушували не так із боку Києва, як із Варшави – у польських політичних колах було достатньо тих, хто розумів кривди, завдані українцям. Зі свого боку українська сторона дала згоду на спорудження у Львові цвинтаря «Орлят». Ба навіть у серпні 2008 року, під час російсько-грузинської війни, на площі в Тбілісі з’явилися Качинський, Ющенко та лідери трьох балтійських держав, уособлюючи єдність перед обличчям російської загрози.

Що ж трапилося з українсько-польськими відносинами за минулі 10 років? Які події та постаті в осмисленні історії ХХ ст. є нині наріжними для українців і поляків?

«Сталося щось дуже недобре: запекла дурість і приголомшливе боягузтво розладнали доробок кількадесятирічної мудрої політики мудрих поляків та українців», – відреагував на «Волинську постанову» сейму 2016 р. головний редактор «Gazetа Wyborczа» Адам Міхнік.

Ввечері 21 квітня 2019 р. президент Анджей Дуда першим серед європейських лідерів привітав Володимира Зеленського. В офіційному листі, оприлюдненому в неділю вночі, ще до оголошення офіційних результатів виборів, глава Польщі наголошує на потребі «нового погляду» на спільну історичну політику і висловлює надію на позитивні зміни у цій справі за каденції нового президента України.

Чому державна політика історичної пам’яті є визначальним чинником у сучасних міждержавних відносинах?
Про це поміркуємо зі Святославом Липовецьким – істориком, журналістом, публіцистом, автором книжки «Меч “Щербець” та Українські ворота. Україно-польські взаємини від поділів Речі Посполитої й до сьогодні» та ін.

Модерує Ольга Петренко.

Наприкінці запланована дискусія, до якої зможуть долучитися всі охочі.

Подія на Фейсбуці