Одеса

Синергія ідей: чому книговиданню не варто зациклюватись лише на собі

31.07.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

24-26 серпня в Одесі проходитиме Фестиваль ідей — відкрита платформа для зустрічі та обміну ідеями між лідерами бізнесу, медіа місцевої влади, науки, благодійних організацій, мистецтецьких об’єднань та інших спільнот з усієї країни. У програмі лекції, бесіди, панельні дискусії та презентації, які відбуватимуть за участі експертів із найрізноманітніших сфер. Читомо вирішило розпитати спікерів «Фестивалю ідей», що дотичні до книжкової галузі та книговиданя, на які інші сфери життя вони звертають увагу у своїй професійній діяльності, як інтеграція різних царин допомагає їхнім проєктам, а також про досвід втілення ідей «на межі».

Світлана Ройз

Психологиня

Я займаюся психологією, а ця наука перебуває на перетині різних систем знань. У фокусі моєї уваги переважно спеціалізована література, зараз, зокрема, література з нейропсихології. Але моя особиста сфера зацікавлень — мистецтвознавство. Я завжди радію книжковим новинкам, які інтегрують різні знання. Наприклад, виданням з нейроестетики, в яких мова йде про сприйняття і вплив мистецтва.

 

Коли я думаю про формат книжок, які збираюся видавати, чи коли консультую видавництва, то зазвичай використовую свій терапевтичний досвід. Наприклад, книжки для дітей, в яких говориться про «опору», близькість та почуття, правильніше видавати квадратними, з текстом по лівий бік розгорту, а картинками з правого боку. Книжки, в яких ми «відкриваємо двері до нового» та навчальну літературу, потрібно робити прямокутними. Сам формат книжки буде стимулювати сприйняття читача.

 

Проєкт, який мені дорогий – «Подорож Страшилки». Це книжка-практикум. Мені було важливо дати сім’ям з дітьми інструмент, який вони могли б використовувати самі, навіть без участі фахівця. «Основа» – метод, придуманий мною вже років 15 тому для роботи з дитячими страхами. Просто під час читання книжки, малюючи на пластиковому вкладенні свій страх й інтерактивно його змінюючи, дитина трансформує напругу. Мені надсилали багато чудових відгуків і відео про те, як книжка працює домашнім психотерапевтом, і для мене це важливий приклад інтеграції роботи художника, мого авторського тексту й терапевтичного досвіду, а також поліграфії. У цьому році ми плануємо видати з видавництвом «Книголав» дві книги-гри — ще один новий формат, який я довго виношувала. З одного боку — книжка, з іншого — гра, з третього — психотерапія. Наступний етап — створити для сучасних дітей, візуально перестимульованого покоління, книгу, яка б залучала різні канали сприйняття та стимулювала розвиток. Зараз я саме над цим думаю.

Олександр Вешелені

Директор фестивалю «Острів Європа»

Найперше, що нас цікавить на «Острові Європа» – це ландшафти та ідентичності. Локальні (міські), національні та континентальні. Фактично, ми постійно граємо в «історію з географією», і щоразу майже фізично оприявнюємо острівний простір — зокрема, коли проводимо читання на реальному і найбільшому острові посеред Південного Бугу. Таким чином ми переосмислюємо Вінницю водночас як територію помежів’я і «золотого перетину», що дуже сильно відбилося на процесах урбанізації.

 

Другий вагомий кросдисциплінарний чинник нашого фестивалю — екологія. З самого початку нам йшлося про делікатне поводження з природою, символом чого стала ідея «365 днів Кемпа, 1 день Фестивальний». Коли ми почали уважніше досліджувати острів Кемпу (не тільки в історичному, але й натуралістичному плані), то зрозуміли, що за майже 10 років ізоляції природа зуміла створити тут де-факто заповідник флори й фауни у серці міста. Те, що цими кроками вдається поступово закріплювати цінність актуального стану острова для містян і для приїжджих, залишається водночас найбільшим викликом і ризиком нашої діяльності — адже в рамках єдиного у році годинного заходу на цій локації ми фактично провокуємо усіх робити вибір: лобіювати збереження цієї екосистеми або ж наполягати на антропогенному втручанні в це унікальне місце.

 

Думаю, що література зараз якнайбільше мала б говорити про ці три фактори, які формують наші спільноти — ідентичність, території та природа. Саме з цим у нас досі «не все гаразд». Саме нехтування цими аспектами життя доводять Європу (і Україну як її частину) до щоразу глибших криз.

 

Коли наша команда формує програму, то в колективній свідомості сходиться на спільному горизонті мапа фестивалю, його учасники і драматургія відчуттів. Ніхто і ніщо в цій програмі не є випадковим. Коли обираємо локації, то фактично маємо намір долучитися до певної міфотворчості чи то реконструкції міфу про той чи інший куток Вінниці. Фестиваль як чинник зміни (або ж, навпаки, повернення) образу міста — це, здається, найдивовижніший досвід для організатора культурної події.

 

Якщо говорити про окремі точкові події (поза фестивальні), то неймовірно пишаюся усіма власними та спільними проєктами, які доводилося втілювати довкола постаті Михайла Коцюбинського. З 2015 року (після ювілейного року до 150-річчя письменника) вдалося створити кілька екскурсійних маршрутів «шляхами Коцюбинського» та меню з його найулюбленіших страв. Показати декілька знакових перформансів, як то медіавиставу «il Caprese», читання найвідомішої новели класика на вісім голосів та мов, кримський перформанс «Не доходять ненаписані листи», зафіксувати бодай на короткий час мурал-проєкт «АртПоля» під назвою «:::стежка:::», провести на одному з останніх київських ГогольFest-ів драматичні читання забороненого сценарію Параджанова за мотивами «Intermezzo», а також поєднати Коцюбинського і Камю через світоглядний перформанс-дискусію в день народження письменника.

 

Останній такий досвід — ревіталізація закинутого дитячого санаторію імені того ж таки «Сонцепоклонника» неподалік від його улюблених місць відпочинку на березі річки, яка, сподіваюся, стане вже на постійній основі «Територією SUN», тобто місцем наповнення енергією творчості й природи на межі міста й лісу.

 

Читайте також: «Острів Європа»: широкі кола на теплій воді

Юлія Федів

Виконавча директорка Українського культурного фонду

Як директор УКФ, я цікавлюся усіма секторами культури та мистецтва. Я фанатка крос-секторальних проєктів. Людям, які займаються літературою та книговиданням, я б радила посилити співпрацю, оскільки вона вже досить успішно існує. Це має бути колаборація з аудіовізуальним сектором, екранізації літературних творів, розбудова сценарної справи, застосування нових медіа, VR/AR. Також на часі кооперація з сектором дизайну та візуальної книги.

 

Інтеграція, мережування, співпраця та обмін досвідом є основою креативного критичного мислення, пошуку правильних рішень в іноді «неправильних» ситуаціях, рух вперед і вгору.

 

Я завжди реалізовувала крос-секторальні проєкти. Пишаюся проєктом «Інклюзія», який ми робили з німецьким режисером Фолькером Шльондорфом, бельгійським хореографом Марком Богартсом та польською мисткинею Оленою Леоненко для дітей у складних життєвих обставинах. Там ми поєднали різні сектори культури та мистецтва: візуальне мистецтво, аудіовізуальне (анімація), перформативне (танець, цирк, перформанс), аудіальне (перкусія та класична музика, хоровий спів) тощо.

Андрій Мельник

Засновник Cowo.guru – школи розвитку мислення

Для мене читання — це інструмент розвитку мислення, розширення світогляду, а в останній час, ще й справа, яка об’єднує однодумців. Якщо взяти ці 3 елементи за основу, то точно можна побачити, що вони також важливі для сфери бізнесу. Різного бізнесу. Це стосується і послуг, і виробництва. Кожен, хто керує складними системами (корпорація, компанія, окремий підрозділ), має постійно розвивати своє мислення для формування більш конкурентних концепцій для бізнесу. Що може бути більш доступним і настільки ефективним для розвитку мислення, як активне читання важливих книжок?

 

У наш час більша частина дозвілля проходить навколо торговельних центрів, серіалів, барів. Але що заважає створювати нові формати дозвілля, які можуть замінити серіали, бари й торговельні центри? Думаю, що це можливо, і нові проєкти в Києві підтверджують, що на це є попит.

 

Тому, якщо говорити про книжки, то їх потрбіно видавати в новому форматі, розробляти під них програми спільного обговорення. Це впливатиме на культуру в бізнесі, об’єднуватиме співробітників, додаватиме у контекст компанії нові теми для обговорень.

 

Інтеграція в моїй сфері допомагає мені реалізовувати нові формати подій, вирішувати актуальні завдання через незвичні підходи. Я люблю подорожувати, але переосмислення цього процесу мене наштовхнуло на думку, що є сенс об’єднувати 2 форми подорожей: в середину себе, а також класичні подорожі за межі свого міста та країни. В межах свого проєкту ми експериментуємо з поєднанням філософії, політики військової справи і подорожей. Наприклад, читання книжок про війну Карда фон Клаузевіца і подорож на місце Полтавської битви. Або вивчення філософії і подорож античною Грецією.

Мартін Брест

Письменник

Сфери моїх зацікавлень досить широкі, і при цьому я вважаю сучасну українську літературу не просто «сферою книгочитання», а ще й процесом, який виявляє таланти, здатні вийти з українським літературним продуктом на міжнародний ринок, а також стати ресурсом для створення якісного українського кіно, рівень розвитку якого зараз значно нижчий, ніж рівень розвитку літератури.
Власне я намагаюсь писати так, щоб читач був не лише читачем, але й глядачем, вписую в текст «картинку», яку людині потрібно вималювати у себе в голові. Це не «література задля літератури», а те, про що можна зняти фільм.

 

Читайте також: Від окопів до мелодрами: якою буває українська воєнна проза

Антон Мартинов

Підприємець, співвласник видавництва «Наш формат»

Ми вже давно для себе вирішили, що конкуруємо за час, який люди виділяють на розваги та розвиток. Тож ми активно моніторимо, що відбувається в діджитал сегменті. Аналізуємо що робить Netflix, Youtube, як змінюється споживання Facebook та Instagram.

 

Люди, які мають звичку читати, фактично читатимуть і художні твори Ернеста Гемінґвея, і книжки Нассіма Талеба. Тому насправді основна конкуренція йде не між видавництвами, а між двома видами контенту — довгим контентом, у який потрібно заглиблюватися, та швидким, коротким контентом, який забезпечує діджитал.

 

Паралельно ми стежимо за тим, що відбувається у сфері штучного інтелекту. Давно ведеться дискусія, як і коли штучний інтелект замінить творчі професії. Та не все так однозначно. Вже зараз є сервіси, які начитують статті різними мовами. Це може бути майбутнім для сфери аудіокниг. Але треба розуміти — ніщо не замінить харизми й емоцій, які вкладає у текст людина, що начитує книжку.

Ірина Славінська

Журналістка, перекладачка, кураторка культурних проєктів, продюсерка «Радіо Культура»

Я вже 13 років у медіа, тому в центрі моєї уваги все, що стосується засобів масової комунікації — тобто все. Але з уважним прицілом у царину культури та правозахисту. Думаю, це може бути одним із дуже плідних тематичних «вузлів» для фахівців галузі книговидання. Література загалом завжди була важливим інструментом рефлексії про людину, її місце у світі, її цінність у світі. Згадаймо письменника Еміля Золя, котрий у класичній полемічній статті «J’accuse» міркує про справу Дрейфуса та неприпустимість політично зумовленого переслідування та презумпцію винуватості.

 

Якщо французька класика для вас надто далека, згадаймо бодай комікси – «Маус» Арта Шпігельмана чи «Персеполіс» Маржан Сатрапі можуть розповісти про Голокост і встановлення Талібану для широкої аудиторії більше, ніж товсті монографії (не применшуючи значення монографій, у яких своя роль — для довгого читання та вужчих аудиторій). На жаль, у сучасному світі досі доводиться доводити, що права дитини — це права людини, що права жінки — це права людини… Боротьбу можна вести різними інструментами. Тож, крім адвокації важливих законодавчих ініціатив, мітингів, роботи з міжнародними організаціями, важливим є soft інструмент — література та книговидання. Саме тому так важливо читати, видавати та перекладати, наприклад, книжки Олега Сенцова.

 

Увага до різних царин життя відкриває можливість побачити нові теми та ракурси. Наприклад, я дуже люблю стежити за тим, що цікавого відкриває масова культура. Скажімо, успіх серіалу «Чорнобиль» став добрим соусом, аби на Радіо Культура випустити в ефір серію цікавезних розмов із науковцями, котрі детально та фахово розповідали про Чорнобильську АЕС, причини катастрофи, архіви, що збереглися.

 

Найбільша моя любов — несподівані тематичні поєднання. Саме в них найбільша магія. Наприклад, до виборів 2019 року на Радіо Культура про вибори взагалі не говорили. Але цього року, замість того, аби цнотливо удавати, що нічого не відбувається, колеги в редакції підготувати серію цікавих тематичних розмов. Чи ходять президенти в театр? Які медіа та соцмережі впливають на виборців і результат виборів? Як створюються рейтинги та екзит-поли? І — вишенька на торті — спецпроєкт «Невже культура не на часі?», присвячений аналізу передвиборчих програм всіх кандидатів (і в президенти, і у парламент) і наявному чи відсутньому там компоненту культури. Виявилося, що в програмах можна знайти не лише цікаві для аналізу тематичні блоки (освіта, наука, релігійне життя, мовна політика, декомунізація), але й фантазії щодо культурних референсів (від ідеї перейменувати Україну на УНР до тез про нову сучасну традиційну культуру).

 

Читайте також: Ірина Славінська і її дорогі талановиті люди

Олеся Драшкаба

Художниця, кураторка, головна редакторка порталу про критичне мислення Uchoose

Термін «секс ідей» я вперше почула на Каннському фестивалі ще десь років 7 тому. Тоді ще у нас не так масово говорили про потребу інтеграції й кооперацію різних сфер для створення інноваційного продукту і навіть інноваційного стилю мислення. Хоча, насправді, тут нема нічого нового, тому що вся історія культури показує нам саме синтез і взаємний вплив історії, філософії, мистецтва, науки, технологій. Звісно, найвідоміший приклад – це «людина Відродження», хоча ми бачимо багато прикладів і в Античності, і в Просвітництві, і в Модерні.

 

Для мене як художниці абсолютно чітко зрозуміло, що людина творчої професії завжди повинна мати багато джерел і напрямків для опрацювання і творчості. Тому ідеї «на межі» це і є практика творчості – поява нового з великої кількості відомого.

 

Щодо мого особистого досвіду, то якраз на «Фестивалі ідей» я буду говорити про методологію гейміфікації (в популяризації культури й соціальних проєктів), і тут мова піде про впливи різних дисциплін і їх синтез.

Борис Давиденко

Головний редактор Liga.net

Вірю в ідею, що журналісти — видатні автори нон-фікшн, і цей напрямок буде розвиватися. Мене надихають новини про те, що в The New-York Times жаліються щодо нестачі журналістів, бо багато їхніх співробітників зайняті написанням книжок. Вірю, що в Україні це теж буде розвиватись. Вже є вдалі приклади: Федорин Кошкіна Яніцький. Попереду бум журналістських книжок.

Олександр Михед

Письменник

Я вірю, що робота письменника – це цілісний процес, який вимагає непогамовної спраги до нового знання та емоцій. Письменство неможливе без театру, візуального мистецтва, кінематографу, сучасного танцю, опери. А далі – історії, психології, соціології й так далі. Тому мені ідеться радше про відкритість і прагнення до знання. Це дає нові сюжети, ширше і цілісніше розуміння світових історичних і актуальних процесів.

 

Знання правил гри в кожній окремій сфері, знайомство з ключовими гравцями дають дивовижний результат у налагодженні зв’язків між певними дисциплінами. Кожна зі сфер збагачує уяву та розширює можливий інструментарій.

 

Останній яскравий приклад – це перформанс, створений хореографкою Крістіною Шишкарьовою та ученицями школи сучасного танцю Totem Dance School. В основі перформансу – цикл моїх текстів, що на сцені під час Книжкового Арсеналу отримали цілком нове звучання, втілення і переосмислення. Книжка з текстами так і не вийшла, а яскравий спогад про перформанс, сподіваюся, лишився у свідомості глядачів.

 

Читайте також: Олександр Михед: Реальності зручно, щоб ти ішов за потоком

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект