карантин

Тетяна Терен: Онлайн-подія не дає особливого обміну енергією

01.05.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Культура у часи ізоляції майже повністю живе онлайн. Презентації онлайн, дискусії онлайн, лекції онлайн і навіть концерти. Таке переформатування вивільняє багато додаткових ресурсів і творчої енергії, але водночас і заганяє учасників цих процесів у  вузькі, віртуалізовані межі. Віце-президентка Українського ПЕН Тетяна Терен розповідає про плюси і мінуси від нових форматів промоції культурних проєктів, на які довелося піти галузі через карантин.

 

Перші два тижні карантину, коли ми почали робити онлайн-заходи, мене переповнювало відчуття цікавості й азарту: я весь час себе запитувала – ну, чому ми не робили це раніше? Онлайн-зустрічі, онлайн-дискусії та онлайн-інтерв’ю мали кількатисячне охоплення, аудиторія активно вмикалася в обговорення і коментування. Часові затрати майже не змінилися, але змінилися фінансові (як мінімум – на оренду приміщень).

 

За два тижні цікавість до нових форматів лишилася, але азарту стало менше. Онлайн-події почали робити всі, конкуренція зросла, аудиторія розпорошилася. Охоплення аудиторії – це взагалі така ефемерна річ, бо точно ніхто не зможе сказати, яке охоплення онлайн-події, адже хтось лишається протягом усього стріму, хтось вмикається на кілька хвилин, а хтось просто поставив лайк чи натрапив на допис у стрічці. Прийшло відкриття, що анонси, події у Facebook, розсилки підписникам працюють, але мінімально. Онлайн-події не сприймаються як такі, які варто додати собі в календар чи занести у план на тиждень. Їх додають у закладки, але потім одна подія накладається на іншу – і людина забуває про онлайн-захід. Що працює? Спонтанність – більшість натрапляє на поширений стрім випадково або бачить інформацію про початок стріму в сповіщеннях. Також працює інформаційне партнерство з медіа, які погоджуються на спільну трансляцію або крос-пости на своїх сторінках у соціальних мережах.

 

Інше спостереження стосується тем. Ми б в ПЕН хотіли організувати кілька відкладених раніше обговорень про українську літературу, але опитування аудиторії та охоплення подій показують, що наших підписників досі (попри прогнози, що інтерес до цієї теми спадатиме) цікавлять карантин і коронавірус. Усіх цікавить і хвилює, що буде далі.

 

Напевне нам ніхто не зможе на це питання відповісти, тому ми вишукуємо думки, за які можна зачепитися, на яких можна побудувати свою нетривку впевненість у завтрашньому дні. З цієї причини ми з різних ракурсів повертаємося до цієї теми в онлайн-дискусіях, водночас рідко на якій онлайн-зустрічі з авторами ПЕН аудиторія не запитує письменників про те, коли закінчиться карантин і з якими наслідками. Очевидно, лишається запит на вебінари, присвячені пошуку відповідей на професійні виклики, – і їх поки що бракує для культурної сфери.

Головний висновок очевидний: онлайн-події вже ввійшли у наше життя, але, як раніше в наших дискусіях про театр і кіно, паперові й електронні книжки, вони не витіснять звичайні презентації, зустрічі з авторами й живі дискусії. Пояснюю я це для себе сьогодні просто – справа в енергії. Онлайн-подія не дає цього особливого обміну енергією між спікерами та аудиторією, яку дає захід наживо. Недарма так часто викладачі й автори, які проводять лекції й презентації онлайн, говорять про відчуття втоми, яке так само знайоме всім, хто тепер проводить робочі наради у Zoom і Skype. А ще ж є такі обов’язкові складові будь-якого заходу, як розмова між модератором і спікерами до дискусії, а також після неї, як автограф-сесії й можливість поставити улюбленому авторові особисте запитання. А ще – енергія простору, в якому цей захід відбувається, і енергія міста і місця – як тепер зробити подію лише для аудиторії в певному місті з урахуванням місцевого запиту і місцевої проблематики?

 

А якщо говорити про літературні презентації, то їхньою складовою була ще й купівля книжок. Чи можна говорити, що онлайн-заходи спонукають читачів купити книжку? Напевно, так, але скоріше за все це значно менші цифри.

 

Усі прогнози тепер дуже непевні, але багато колег, з якими я говорила, прогнозують, що ми зможемо повернутися до живих подій наприкінці літа-початку осені. При цьому, імовірно, кількість слухачів у залі й на самій події буде обмежена актуальними на той момент постановами. Водночас, попри те, що все частіше звучать думки, мовляв, онлайн-подій уже забагато і вони втомлюють, вони залишаться з нами ще надовго. УКФ попросив усіх заявників переробити подані цьогорічні проєкти під онлайн-формати. Тож онлайн-активностей не стане менше, але важливо вже тепер подумати про дві речі – їхню якість і перехід від стріму до відео.

З якістю все ніби просто: у випадку стрімів, вебінарів і онлайн-подій потрібно буде попередньо перевіряти якість інтернету і побудову кадру в спікерів, але, окрім того, в нашому арсеналі з’являться вебкамери і додаткове світло. Зйомки якісних відеопроєктів куди затратніші технічно й фінансово, але вже на нинішньому етапі помітно, що люди переходять до відкладеного перегляду цікавого їм контенту, а тут уже не спрацьовує момент живого стріму, цінність якого саме в тому, що він відбувається тут і тепер, через що якість відходить на другий план. Колосальна робота, яку проробили організатори Docudays за такий короткий період часу, щоб перейти у формат онлайн-фестивалю, показує, як цінно, а головне зручно – мати важливий культурний онлайн- чи відеопродукт, зібраний на одній платформі. Я сама почала зберігати всі онлайн-відео в окрему папку в закладках, щоб переглянути їх пізніше, але коли згодом відкриваю цю папку – дивлюся далеко не все. Уже і серед цього контенту нам потрібен експертний і кураторський відбір і поради, що обов’язково потрібно переглянути.

 

Ще один висновок дає нам успіх презентації нових книжок Сергія Жадана на каналі «Культура». Очевидно, не всі культурні організації знайдуть ресурси, щоб самотужки робити якісний відеопродукт. І тут стає можливим і дуже потрібним партнерство з телеканалами.

 

Інше питання – чи багато у нас каналів, готових працювати з культурними й інтелектуальними проєктами? І продовження цього риторичного питання – скільки книжок, виставок, фільмів і важливих для суспільства тем зможуть бути представлені на телемайданчиках?

 

Очевидно, що попереду багато запитань, викликів, вдалих і провальних онлайн- і відеозаходів. І це мінус, це складно і потребуватиме й надалі від нас багато зусиль і пошуків правильних рішень. Але є й плюс – у всіх є зараз можливість вчитися і випробовувати нові інструменти.

 

Читайте також: Культурний Голлівуд: мистецтво чи відеопродакшн

 

Ілюстрації: Matt Chinworth

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект