> Тексти > Богдан Логвиненко «Перехожі»

Тексти

Богдан Логвиненко «Перехожі»

20.08.2016 0 Автор:

Публікуємо уривок з блоку «Лаос» із нової книжки українського мандрівника Богдана Логвиненка «Перехожі», який люб’язно надало Читомо Видавництво Старого Лева. 

Ці короткі історії — наче портрети тих, кого автор зустрічає під час своєї подорожі Таїландом, Лаосом, В’єтнамом, Малайзією та Сінгапуром. Портрети людей живих і справжніх — без прикрас, без вигадок і художніх метафор. Портрети прості і спонтанні. Тут корінні мешканці і туристи, індійські студенти і в’єтнамські мільйонери, типові таксисти і нетипові власники кафе. Усі, чиїми очима дивиться мандрівник, усі, чиїми вухами він слухає. Ті, ким захоплюється, ті, кому дивується, ті, яких не розуміє. Ті, які його обдаровують — і, може, він сам не знає, хто більше: старий дисидент, який дає цінні поради про життя, чи десятирічний хлопчик, що не боїться розповідати про свої мрії…

logvynenko

Кордон за 1$

Подорож Лаосом почалася з пішого переходу кордону з Таїландом. Подорожуючих тайців чи лаосців на кордоні я не зустрів – були самі лиш європейці і американці, можливо, європейці. Тих, кого тут називають білими. Візу в Лаос можна отримати на кордоні, але для громадян різних країн вона коштує по-різному. Вам видають список усіх країн світу – і в ньому треба знайти свою. Для росіян, скажімо, яких тут, в одній з найбідніших країн світу, люблять і поважають, віза дуже дешева, а якщо вони планують перебувати в Лаосі до п’ятнадцяти днів – то взагалі можуть їхати без візи. Для українців віза коштує трішки дорожче – тридцять доларів, а для жителів Канади – сорок два. Цей аркуш з вартістю віз пошарпаний і затертий, усе видається напрочуд дивним і підозрілим. Я стояв якраз із канадійцями, і вони дуже дивувалися: мовляв, Канада ж нічого поганого Лаосу не зробила, а ті виставили майже найбільшу вартість саме їм.

laos_1

Коли ми з канадійцями дочекалися своєї черги і прийшов офіцер, з’явилася табличка, що кордон працює до шістнадцятої, тому за додатковий час роботи ми маємо заплатити по одному долару. Насправді кордон працює цілодобово, про це написано в усіх довідниках, а табличка про роботу до шістнадцятої теж дуже пошарпана і викликає підозри. Європейці зчинили ґвалт, а я одразу зрозумів, що тут не буде про що говорити. Це у себе вдома можна боротися з корупцією, але не на в’їзді в одну з найбідніших країн світу, що є прихильницю російського режиму.

Від кордону на громадському транспорті, тобто в кузові пікапа, ми з канадійцями доїхали до міста Хуай Сай, що схожий на туристичний форпост Лаосу. На центральній вулиці в кожному другому будинку – готель. Я поселився в одному номері з американцем, що наступного дня вирушав у трекінг джунглями. А я збирався плисти Меконгом. Це дводенна подорож із зупинкою в маленькому селі Пак Бенг, де усі пасажири корабля мали заночувати в одному з хостелів.

Читайте також: Література мандрівників, або як писати про подорожі

Сніданок у пані Іо

Вона познайомила мене з усіма бездомними собаками, що тусуються біля неї. Старанно вимовляла мені ім’я кожного – так, наче я маю обов’язково все запам’ятати і наступного разу, коли приїду до цієї діри – звертатися до них уже на ім’я. Вона зготувала мені смачнючий суп і сендвіч. У Лаосі їдять на сніданок такі сендвічі, як в американських «Сабвеях». Це, напевно, єдине, що їм дісталося від французьких окупантів. Бо французькі загарбники були не найкращими «носіями» культури, освіти і традицій, тож у більшості їхніх колишніх колоній усе, що нагадує про минуле колонізаторського режиму, – це хіба лиш ці сендвічі на сніданок.

laos_2

Тут дуже бідно, але ціни, природно, вищі, аніж у Таїланді. Просто нема конкуренції – як серед продавців, так і серед постачальників їжі. Дороги вбиті. Корупція роз’їдає країну. Не дивно, що лаоський режим так сильно дружить із російським. Як і на більшості бідних островів Індонезії, тут страшенно мало фруктів і вони переважно дорогі. Коли абсолютна більшість їсть рис, вермішель і курку – фрукти лишаються для туристів, яких тут небагато. Фруктами не будеш ситий, тому місцевих вони не дуже цікавлять.

Іо єдина у цьому селі, хто робить фруктові шейки. Правда, з фруктів у неї тільки ананас, банан і манго. Я, звісно, обираю манго. На банани і ананаси вже нема сил дивитися.

Читайте також: Травелоги, або Як писати про подорожі

Подорож Меконгом

На наш човен я прийшов перший. Ми плистимо два дні за течією Меконгу, найбільшої річки в регіоні, і подолаємо чотириста кілометрів, це по дев’ять годин щодня. Виявилось, що я прийшов зарано, аж за три години до відходу. Зайняв собі місце. Другим прийшов чехословак. Так, я в курсі, що Чехословаччини вже нема, але все ще є чехословаки, та про це я ще розповім.

Наш круїзний «лайнер» — дерев’яний. У ньому все з дерева, навіть крісла. Кілька місяців тому така посудина затонула за одну хвилину, як пишуть у поліцейському звіті. Після зіткнення з великим каменем у річці. Місяць по тому знайшли тіло літньої британки, що подорожувала сама. Тепер звинувачують капітана, який не доклав зусиль для її порятунку. «Правда? А я думав, усі встигли зіскочити», — сказав на це капітан в інтерв’ю.

laos_3

Я стою на лаоському березі, а навпроти — Таїланд. Уже цілий день я в Лаосі, але в мене досі працює тайський 3G i місцями 4G. Готелі тут страшні — радянський інтер’єр, радянський запах, радянська постіль. Я відкрив кілька мобільних аплікацій, аби глянути, що ще є поблизу. Виявилось, що за вісімсот метрів від мене — прекрасний готель, про який самі лише позитивні відгуки. Ціна хороша, а фото просто божественні. Ну, що ж! Я готовий ці вісімсот метрів хоч повзти! На радощах відкрив мапу і …виявив, що це дійсно за вісімсот метрів — тільки на іншому березі, у Таїланді.

Наступного дня за течією річки ми плили навіть трішки швидше, ніж це було передбачено. Вісім з половиною годин. Я познайомився з компанією із Нової Зеландії, ну і з чехословаком. З ним ми вирішили ділити помешкання у Пак Бенгу і заплатили по два долари за кімнату з двома ліжками. Ввечері ми вийшли поїсти і зустріли компанію з Нової Зеландії — ту саму, з якою вісім годин розглядали схили пагорбів уздовж Меконгу. Ми сіли біля них поїсти, поруч з нами сиділи три лаосці, електрики зі столиці. Вони пригощали нас пивом і рисовою горілкою.

Лаос належить до географічної зони, названої Золотим Трикутником. Тут колонізатори-французи вирощували і виробляли для своїх європейських потреб усі можливі наркотичні речовини. Лаос і далі є чорною дірою з великою кількістю посівних плантацій, на які не потрапити просто так, і в селищі Пак Бенг особливо відчувається, що поля — недалеко. Тут усі говорять про наркоту і всі її продають. Але за продаж чи купівлю — досить серйозна кримінальна відповідальність, тому не так вже й багато туристів наважуються на такий крок.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi