> Тексти > Марко Поґачар «Людина вечеряє в капцях свого батька»

Тексти

Марко Поґачар «Людина вечеряє в капцях свого батька»

03.09.2016 0 Автор:

Добірка творів відомого хорватського поета молодшої ґенерації Марка Поґачара «Людина вечеряє в капцях свого батька» містить вибрані поезії з усіх чотирьох його збірок і є першим в Україні окремим виданням перекладів текстів автора. Оригінальність видавничого проекту полягає і в тому, що поезія Поґачара здобула подвійне звучання чоловічого й жіночого голосів: авторами перекладів є Андрій Любка та Алла Татаренко.

Публікуємо уривок із книги, який люб’язно надало Читомо видавництво «Книги – ХХІ». 

14202864_1174902562532475_1754361374_o

Площа Сятого Марка

Щось відбувається, але не знаю, що.
якась грудна клітка розширюється і стискається, звужуються стінки судин, ці канали, залози вилучають безліч жовчі над Заґребом.
таким є небо тих днів: кошмар
без найменшого світла. альбом, у якому щось намальовано і не намальовано, тупіт
мільйонів ніг у русі.
кошмар, повторюють голоси, кошмар,
повторюєш ти. гострі лінії, якими
дощ влучає просто в ціль; нігті, точно нігті.
довкруж зап’ястя зав’язане листя, адже осінь і ось
так безболісно проминає. воду збирають
горщиками. пси чорно цвітуть. хто до мене підходить, підходить до тупого зла: кошмар, повторюю,
кошмар, повторюють вони. ціле небо
втиснулося у ключицю, і ніхто через порожній шум нікого не чує. а все нове, і все гнітюче,
і все у Заґребі. очі, тарілки, речі,
через які на себе дивимося. все святе, все різке
всі пси, всі наші густі голоси. мова
міста, яке б кусалося, сосни, рій, щось
у повітрі, під землею, у стінах; щось
над нами й деінде. щось відбувається,
не знаю, що.

Читайте також: Під час воєн на Балканах письменники писали банальності

Про погану погоду

Ніяка це не весна.
лише квіти апатично в’ються зі своїх горщиків
і бджоли співають лінолеум і килим вітру. повітря,
глибоке й важке, просочиться під траву й підніме
животи мишей: і дня не мине, а вони розкриють тіло,
як занавіску, й рознесуть кістки й нутрощі. ніяка це не весна. тільки вода в річках прибуває і комори
чекають, поки їх наповнить порожня новина. подекуди боги гудять із гробів, як голуби. й їхній народ
іншому народу виколупує очі, але вночі, таке відбувається уночі. а вдень у місто повертаються птахи: дроти,
важкі від віршів, і земля, родюча від посліду, затягують горло. живопліт пнеться у небо. офіціанти виносять столи
і мухи падають в келихи. зелень швидко вчить свою мову – надійний словник кипариса, букви бука й берези;
навіть земля під нігтями готова цвісти. але все одно це
не весна. це нічого. без тебе немає весни, годі
вже брехати.

Читайте також: Сучасна балканська література: Пантич, Айдачич, Проданович

Рахунок (бог і касирка)

Світ – це бухгалтер із гребінцем
у кишені сорочки, золотий перстень, ланка,

якої не вистачає, ланка,
що врізалася в м’ясо пальця, в свинячу вісь –

бухгалтер, цей світ, зі всіма його вухами, шампунем із кропиви, який не допомагає, і зовсім зайвим.

любов темна касирка.
а потім відпустка, щорічне зимування на Тисі, ковзання

кригою озера у божевільних вісімках, як знак безкінечності, уві сні,

уві сні про свиней кінчається остаточне падіння. касирка їсть тістечка, сир і випічку, сама:

касирка під небом. між зубами в неї застряють крихти. у вухах дзвенить звук ковзанів.

а в сірниковій коробці, брудний і порожній, скарбничка для мертвих, бог: бог – це банкомат.

 

Цього року Марко Поґачар стане гостем 23 Форуму видавців у Львові,

який відбудеться з 15 до 18 вересня.

 
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi