Читомо > Тексти > Олег Шинкаренко. «Перші Українські Роботи»

Тексти

Олег Шинкаренко. «Перші Українські Роботи»

10.09.2016 0 Автор:

Роман Олега Шинкаренка «Перші Українські Роботи» написаний в жанрі авантюрно-сатиричної наукової фантастики із гостро закрученим сюжетом. Але читачі, знайомі із попереднім романом Шинкаренка «Кагарлик», знають, що більш за все автор любить порушувати жанрові канони та різноманітні літературні правила. Події роману розгортаються в Україні через сто років після наших часів. Нібито лінійний і стандартний сюжет роздвоюється, розтроюється і починає пародіювати сам себе і всі відомі твори на цю ж тему: від «Казок роботів» Станіслава Лема до «Чи сняться андроїдам електровівці?» Філіпа Діка.

Публікуємо уривок із книги, який люб’язно надало Читомо видавництво «Люта справа». 

Глава друга. На східному фронті без змін

У 2116 році війна на українсько-російському кордоні все ще тривала, але про неї мало хто знав. До середини ХХІ сторіччя уряди обох країн вирішили, що людські жертви — надто велика ціна для продовження політичного тиску, тому все частіше на полі бою замість справжніх солдатів траплялися роботи. Спочатку це було дуже цікаво і викликало захоплення у преси. В районі Авдіївки та Пісків часто можна було побачити дрони із логотипами New York Times, Figaro або ж Corriere della Sera. Роботи-журналісти російських телеканалів були просто вмонтовані у корпуси танків та бомбардувальників, тому ніхто не знав точно, де вони працюють.

Це було і дешевше, і дозволяло російським глядачам бачити більш відверту картинку бойових дій, що приємно лоскотало їм нерви та постачало нові теми для розмов, коли старі закінчувалися. Міністерство оборони Росії навіть продавало квитки охочим взяти участь у реальних боях танків-роботів. Але поступово вся ця військова екзотика набридла глядачам.

­— Що це взагалі таке? — питав чоловік дружину у Тамбові, розглядаючи руїни на екрані.

— Це знов щось вибухає в Україні, — відповідала вона.

— А чому?

— Я вже не пам’ятаю. Здається, ми програли їм у Євробаченні. Довелося щось захопити і десь розбомбити, а потім ми вже не змогли так все залишити.

— Але ж це дорого. Чому ми маємо за це платити?

— По-перше, платиш не ти, гроші йдуть з держбюджету, а по-друге, треба ж якось їм помститися.

— Ну, тоді добре, — погоджувався чоловік та перемикав канал на онлайн-шоу про сексуальні збочення.

ukrroboty

Про війну тепер згадували зрідка. Лише тоді, коли один з російських роботів надто далеко запускав свою ракету, і вона влучала у село за лінією фронту, що спричиняло жертви серед населення. Цей інцидент одразу заминали і проголошували аварією на газогоні. Тактика приховування була єдино виправданою, бо інакше Україні довелося би відповідати на обстріли і ще більше загострювати конфлікт. Якщо ж ракета вибухала на російській території, то потрібно було би давати асиметричну відповідь. Зазвичай міністр закордонних справ у Москві відповідав прибічникам силового вирішення справи так: «Ви пропонуєте нам розпочати війну з Україною? Вбивати представників братнього народу? Ви просто збожеволіли!»

Найбільшою перевагою роботів було те, що вони не потребували кладовищ та складних церемоній поховання і вшанування пам’яті. Після того, як в них влучав снаряд або міна, вони просто лежали купою заліза, іржавіючи під сонцем та дощем. Таким чином війну можна було продовжувати без значних моральних втрат і занепаду духовного здоров’я нації.

В Україні та Росії існувало два погляди на те, як можна зупинити війну. У Кремлі вважали, що єдиною причиною її є непоступливість українського уряду, який не хоче виконувати всі умови Москви, які були простими та логічними. На початку війни російський уряд хотів для більш чіткого розуміння його позиції трішечки розбомбити декілька українських міст. Але з цього приводу виникли суперечки.

— Я гадаю, що ми могли би запустити одну ядерну ракету на Київ, — сказав російський прем’єр-міністр президенту. — Це додасть додаткової ясності до порядку денного.

— А чи не посварить це нас із нашими європейськими партнерами? — запитав президент.

— Ми не можемо дозволити собі кожного разу оглядатися на їхню окрему думку! — наголосив прем’єр-міністр. — Ми ж суверенна держава.

— Керуючись міркуваннями гуманності та захисту прав людини, я би все ж таки зупинився на варіанті бомбардування Києва фугасними бомбами із напалмом.

— Ви маєте на увазі ці наші чудові фугасні бутерброди із напалмовою намазкою? — запитав прем’єр-міністр, який вже давно збирався йти обідати.

— Так-так, саме їх.

Врешті міркування гуманізму перемогли і навіть завдали страшного ніщивного удару по самій концепції бомбардування. Міністерство оборони Росії запропонувало обережно обстрілювати українську територію із систем залпового вогню типу «Буратіно» та мінометів «Колобок». Йшлося не про сотні тисяч, а всього лише про десятки жертв. Українцям мав би сподобатися такий щедрий подарунок, якщо б вони чули про початкові ставки у цій грі.

Читайте також: Авторитетна мультимедійність «Кагарлика» Олега Шинкаренка

В Україні спочатку хотіли домовитися з Росією про мирне вирішення конфлікту, але по дипломатичних каналах отримали повідомлення вкрай дивного змісту. Його суть полягала в тому, що ніякого міждержавного конфлікту, на думку Москви, не існує. «У той час як в Україні триває громадянська війна, — йшлося у повідомленні, — ми не можемо її припинити, бо це означало би втручання у внутрішні справи іншої держави. Це ми вважаємо абсолютно неприпустимим.

З іншого боку ми не можемо заперечувати, що військова допомога російськомовним повстанцям знаходиться поза межами нашої зацікавленості. Ця війна є прекрасною можливістю для випробування нових технологій, які раніше перебували у арсеналі наших збройних сил у повній занедбаності. Якщо рушниця не стріляє — вона іржавіє. Хіба це не логічно? Тому ми насамперед просимо і навіть вимагаємо у наших українських партнерів логіки, яка врешті має повернути їх до реальності».

— Чи означає це, — спитав український президент у міністра оборони, — що вони не припинять стріляти по нас, навіть якщо ми здамося?

— Саме так, пане президенте. Вони стрілятимуть, щоб не іржавіла рушниця.

— Це я чув. Якщо на початку висить рушниця, то наприкінці вона має вистрілити.

— Та ні, то ви переплутали. Рушниця має вистрілити і на початку, і в середині, і наприкінці, і навіть в антракті. В ідеалі вона має перестріляти всіх акторів і глядачів.

Невідомо, що на це відповів президент, але перші українські роботи вирушили на фронт незабаром після цієї розмови. З тих пір вони утримували його лінію протягом десятків років.

Читайте також: Стівен Комарницький: Поступово знаходимо друзів української літератури у Британії

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe