Справжня «Коза» дарує фізичне задоволення. Фоторепортаж із презентації нового номеру

Поки «Коза» марафетилась і пудрила мордочку, гостей у затишній книгарні «Є» дивували маски з незвичайного театру «Оксюморон». За столиком вони грали у кубики, таку собі Козячу гру (саме така гра-сюрприз чекає на всіх читачів нового номеру, прямо у ньому).

Опісля модератори зустрічі і редактори культурно-видавничого проекту «Читомо» Оксана Хмельовська й Ірина Батуревич розповіли про те, що часопис існує з 2009 року, що його тираж налічує 500 примірників, а сам він – унікально-художньо-рукописний. Після цього вийшла і сама Коза, що перетворилась на головних редакторів, ініціаторів часопису, сценографів Олену Рачковську й Богдана Поліщука.

А також на їхню «праву» руку Олю Юрасову, художницю, яка мала виставки у Третяковській галереї.

«Зменшена» Коза чарівно усміхнулась і сіла в зал, уважно слухаючи, що про неї розповідатимуть, часом мило ме-мекаючи.

Як виявилось, Богдан Поліщук із своєю напарницею Оленкою Рачковською познайомились у потязі по дорозі до Львова на академічну виставку. Хоч навчались паралельно на одній кафедрі, проте раніше не знали, що будуть дружити, а тим більше стануть творцями «Кози».  «Два роки тому ми почали думати про журнал більш конкретно, – розповідає Богдан. – І пропонували різним людям приєднатись до нас, бо компанія шукалась. Одного прекрасного дня сиділи ми з Оленкою і Ольою і вирішили, що треба починати прямо зараз і прямо завтра щось робити». Ніхто спершу не вірив у це «гібле дєло», тому перший номер був сотворений виключно трьома ідейниками. Першою, хто підтримав не на словах, була викладачка з української мови з Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Олеся Томенко, яка пізніше стала редактором часопису, а вже потім Андрій Приходько, режисер Національного академічного театру імені Івана Франка. З кожним номером прихильників і дописувачів стає набагато більше.

Ще перед першим номером був такий чорний піар журналу. Макет часопису був викрадений, хоч був закритий на кафедрі академії. Непідготовлений макет «Кози» почали показувати студентам і аналізувати, що в ньому поганого. Так люди вперше дізналися про часопис.

Оля Рачковська – у душі художник, але, як стверджує, їхній команді прийшлось стикнутись із найгіршими сторонами підприємницької діяльності: «Ми зареєстрували часопис у Міністерстві юстиції і тепер ми – приватні підприємці. Це за собою несе певні зобов’язання».

Зазвичай редактори збирають докупи усі тексти, усі матеріали, і роздають їх художникам, а ті вже самі обирають, що ілюструвати, а що ні. Потім дається час, і коли всі зробили свою роботу, то творча серцевина довго все крутить, роздумує, з’єднує. «У принципі ми бачимо результат за кілька днів до виходу, і нам завжди цікаво, що ми побачимо», – інтригує Богдан.  А далі найскладніше – верстання. «Коли верстається якась книжка, то тексти йдуть окремо від дизайну, ну, коли якась помилка у тексті, то береться і виправляється у тексті. У нас усе відразу – зображення і тексти, бо в одній площині. І тому якщо помилка, береться уся картинка, вирізається, пересувається, якщо треба пересунути слово чи літературу. Робиться все таким доісторичним методом», – ділиться технологією Олена.

Щодо нового номеру, то він мав вийти ще навесні, але через фінансування, себто через його відсутність (Богдан і Олена видають «Козу» за власний кошт (і більше – за батьківський). Потім творці думали все зробити літом, але, оскільки літо – мертвий сезон, і хтось навряд чи буде шукати журнал на морі, тому вирішили перенести ще на осінь. За цей час, зрозуміло, назбиралось стільки матеріалів, що редактори не змогли втиснути їх у свій дозволений ліміт, тому й вирішили об’єднати 3 і 4 номери.

Всі матеріали у «Козі» унікальні й неповторні. Крім звичних рубрик цього разу додалось кілька нових, а також побільшало матеріалів з інших куточків – зі Львова, Дніпропетровська, Миколаєва.

Женя Гринь запитала про ідеального читача, як виявилось, він повинен любити театр і цінувати мистецтво. Констянтин ДеВерх, автор «Кози», а також звукознавець, подякував «Козячій» компанії за можливість писати все цікаве про звукову сферу. Настя Денисенко, мистецтвознавець, завзятий працівник Музею книги й друкарства, а ще журналіст сайту «Читомо» зазначила:  «Активна діяльність цієї компанії буде у фестивалі «Азбукове королівство магів та янголів». Оскільки вони не тільки творять журнал, а й хочуть навчити цього дітей. Протягом 5 днів буде збиратися матеріали, ілюстрації, і таким чином створиться додатковий номер».

Перший журналіст, який взяв інтерв’ю у «Кози» (з сайту «Читомо») Олексій Гавриленко поділився своїми враженнями: «Видання – то диво дивнеє… Якщо мистецтво справжнє, воно повинно дарувати фізичне задоволення, як журнал «Коза». У книгарні «Є» під видання треба виділити увесь стенд».

Сьогодні, 14 жовтня, о 20.00 у Театрі імені Леся Курбаса вечірка-маскарад від «Кози»!!! Безкоштовна! Всіх будемо раді бачити. Не забудьте про маскарадну маску!

huha.mohovynka й irkopupirko

14.10.2010

В нас вже немало відгуків, цілих 5, можливо, вам є що додати?

1. Богдан Поліщук:
   Жовтень 14, 2010, 11:10

   Дівчата, Ви – СУПЕР !
   це найприємніша й найцікавіша стаття яку ми отримували !
   Ви -СУПЕР ВЕДУЧІ !!!!!!!!!!!!!
   СУПЕР ЧИТОМО !!!!!
   І неймовірно симпатичні для нас!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
   Д Я К У Є М О

2. jane.right:
   Жовтень 14, 2010, 11:49

   вєсєлуха)
   люди, які ставлять питання, якимись знайомими видаюься Х)

3. irkopupirko:
   Жовтень 14, 2010, 12:00

   нініні ми їх не знаємо))
   Богдане, але ж про вас пишуть. на Буквоїді навіть
   і скоро ще багато де будуть писати

4. Jivga:
   Жовтень 14, 2010, 14:40

   Вітаю вас і нас з такою презентацією!

5. ігор:
   Листопад 8, 2010, 17:37

   Вітання зі Львова! Дякую сайту за цікавий матеріал для роздумів і споглядання. Бажаю журналові і сайту якнайдовшого процвітання!!!

Залишити відгук