Антонич хотів винести себе за дужки
Рекомендувати улюблені твори для читання – завжди нелегко. Їх не так мало. Крім того, виникає проблема з чіткими історичними рамками та, особливо ж, коментарями. Тому я свідомо обмежуся лише нашим модерним періодом – ХХ століттям.
Залиш коментар про цю книжку >>
«Біблія королеви гламуру-2» проти суперниць
Книжка адресована жрицям кохання, які хочуть «пальчиками, одягнутими в пурпуровий колір лаку, з них (мужчин себто) вижати соки, гроші і любов…»
|
Антонич хотів винести себе за дужки
«Львів – це невелика центральноєвропейська провінція. А в маленькому місті людина повинна відчувати себе комфортно. Богдан Ігор Антонич відчував цей простір навколо себе спокійним і добродушним. Це зараз до Львова проникає багато хаосу, дискомфорту, а колись було зовсім по-іншому», – таку думку висловив Віктор Неборак у публічній розмові з Василем Ґабором, яка відбулася 23 лютого у львівському Центрі історії Центрально-Східної Європи.
юю
бб
бб
Метою такої літературної бесіди було обговорення недавно виданої збірки Богдана Ігоря Антонича «Книга Лева. Ротації». Головна ідея і втілення її у життя належить ініціатору «Приватної колекції» Василеві Ґабору. «Просто дуже люблю ці два розділи віршів поета, – признався пан Василь. – І ще я переконаний, що Антонич не написав би їх, якби не жив у Львові, незважаючи навіть на те, що частину творів він написав і за межами міста». До речі, представлена збірка – це перше видання видавництва «Піраміда», яке підтримала Львівська міська рада. Також це перша поезія у серії «Приватна колекція». Передмову до книжки написав Віктор Неборак. «Темою анотації, – зазначив літератор, – не є Львів. Я зосереджував увагу на тому, як Антонич давав собі раду в цьому місті». Просто відомо, що три роки після завершення навчання в університеті, батьки поета дозволяли йому бути вільним літератором. За цей час Богдан Ігор Антонич побачив у Львові багато такого, чого до нього ніхто не зауважував. Але чимало всього, що з ним відбулося, залишилося поза увагою. Наприклад, поет ніколи не писав про університет, школярів студентів. Також у його творах не відстежуються будь-які ознаки двомовності, хоча в цей час більшість львівських міщан розмовляли польською. Але, незважаючи на це, місто в Антонича постійно звучить з любов’ю і приязню. Він оспівував і цінував все львівське. «Єдиний лев, якого поет не згадав, а може й взагалі не помітив – це Лев Данилович», – зауважив Віктор Неборак.
юю
бб
юю
А на завершення бесіди Василь Ґабор пояснив значення згаданої збірки Богдана Ігоря Антонича: у ній поет намагався винести себе за дужки, старався показати, як відбувається його перетворення у інший вимір свідомості.
Іра Павлюк,
спеціальний кореспондент зі Львова
24.02.2010