Людина 13 травня

«Ніч. Весна. Гримить повінь. І тікають мутні води в невідому даль». Перечитуючи «Арабески» Миколи Хвильового у новому виданні, презентованому 13 травня, в день, коли письменник пішов із життя, мимоволі замислюєшся над містичною синестезією сьогоднішніх земних подій і небесних метеорологічних проявів…

.

.

Книжка видавництва «Грані-Т» стала вже третім виданням, яке стосувалося би постаті Миколи Хвильового, що з’явилося  за останній час. Цікаво, що кожне видавництво своєрідно подало Хвильового: поєднання «Вальдшнепів» із сучасною спробою продовження роману – твором Артема Сокола «Аглая» (Смолоскип, 2010), «Полювання на «Вальдшнепа». Розсекречений Микола Хвильовий» (Темпора, 2009). І ось тепер маємо «Арабески…» від Грані-Т.

Щоб книжку помітили, про неї потрібно говорити. Презентація видання «Арабески» зібрала в одному дискусійному полі літературознавця, професора НаУКМА та, власне, ідеолога книжки Віру Агеєву, шеф-редактора видавництва «Грані-Т» Діану Клочко, режисера й актора, директора з розвитку видавництва «Грані-Т» Олександра Денисенка, письменника і перекладача Івана Андрусяка, режисера Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Петра Ільченка, а також актрису Першого жіночого театру Лідію Семасюк.  На думку Олександра Денисенка, це не книга, а культурне поле того часу. Адже в ній автори намагалися передати ту епоху, в яку творив Хвильовий, пристрасті, які вирували тоді в мистецькому просторі України.

.

.

Віра Агеєва до видання написала передмову «Елегія для безґрунтовних романтиків» та коментарі. З впевненістю, що сучасна доба візуальної культури все ж не може витіснути книжку, пані Віра позитивно сприймає оформлення видання, де поруч із текстом поміщений змістовно пов’язаний зображальний ряд. Адже мотиви, що трапляються у творчості письменника характерні для образотворчого мистецтва того часу: наприклад, мотив Фауста у Хвильового перегукується із роботами митців Олександри Екстер, Вадима Меллера.

.

.

.

Для Діани Клочко під час роботи над книгою постала проблема культурної взаємодії: чи впливала тодішня художня естетика  (наприклад, Леся Курбаса, Олександра Довженка) на батька «Я (романтики)»? Хоча зображальний ряд у цій книжці значно скромніший за літературний, це не означає другорядності візуальної культури того часу порівняно з літературою. Недарма в розділі «Замість післямови. Листи до Миколи Зерова»  на полях з лівого боку поміщені ілюстративні вставки з обкладинками книжок в оформленні видатних тогочасних художників ( обкладинка книжки Миколи Куліша «97», Миколи Соколова, обкладинки журналу «Мистецтво» Георгія Нарбута, книжки Миколи Бажана «Будівлі» Василя Кричевського та інші). «Адже всі ці книги Микола Хвильовий тримав у руках», – пояснює пані Діана. Цей розділ із листами допомагає краще зрозуміти культурологічну концепцію письменника, що вона проявлялась у літературній дискусії 1925-28 років, а формувалась саме під впливом Миколи Зерова.

.

.

За зізнанням Івана Андрусяка, який, власне, до текстів Миколи Хвильового мав найбезпосередніше відношення, його тіпало від бажання виправити, а часом і переписати текст, хоча він і виконав мінімальне технічне редагування, швидше коректуру. «Хіба ж його слова – не суржик?– Питає пан Іван в аудиторії і сам відповідає: Він і є, але це та жива мова, що знайшла відображення в творчості  Миколи Хвильового, те, чого поки що не маємо в сучасній літературі».

Присутнім запропонували тут-таки в цьому пересвідчитись: прослухати фрагмент із твору «Я (романтика)» у виконанні актриси Лідії Семисюк.

Що ж до самої книжки, то її дійсно приємно тримати в руках і, ясна річ, читати. Акуратна верстка, якісний папір і продумане оформлення. Єдине, що засмучує – якість опублікованих репродукцій. Хай і чорно-білі, та з огляду на визначення видання як літературно-художнього, вони могли б бути добротнішими. Вставки з репродукціями розміщено на окремій сторінці, їх обрамлюють тексти з уривками творів, зверстані у формі трикутників, прямокутників чи півкола. Сусідня сторінка – це шмуцтитул із назвою твору та композиціями тих самих геометричних фігур, які виступають об’єднуючим елементом в оформленні видання.

.

.

.

.

От, і в тексті на полях ці графічні композиції з геометричних елементів, алюзії на супрематизм, візуально дуже органічно поєднуються зі структурою тексту – в ньому багато прямої мови, абзаців, простих однослівних речень з нового рядка.

Діагональні ромби в оформленні немов візуально підтримують композицію із таким класичним рефреном:

Ніч.

………Весна.

……………….Міст.

………………………Марія.

У виданні подано шість творів Миколи Хвильового: «Редактор Карк», «Синій листопад», «Заулок», «Елегія», «Я (Романтика)», «Арабески», передмова Віри Агеєвої, листи до Миколи Зерова,  а також нарис «Його таємниця» Аркадія Любченка.

Що ж, видання творів Миколи Хвильового, вивчення їх сьогодні без політичних акцентів є найкращим вшануванням творчості «людини 13 травня», промовистого символу своєї мистецької доби.

Анастасія Денисенко

28.05.2010

В нас вже немало відгуків, цілих 2, можливо, вам є що додати?

1. abyrvalg:
   Травень 30, 2010, 07:33

   Хвильовий – якийсь дивний письменник, і в нього замучений стиль. Мені здається, що “Грані-Т” надто ним захопилися і корчать із себе обізнанців. Навіщо Хвильовий?

2. Karno:
   Липень 28, 2010, 14:15

   Пане, читайте Михайла Стельмаха і не рипайтесь

Залишити відгук