Півметрова книжка про Івана Федоровича

Чого тільки не знайдеш на книжкових секондах і букіністичних розкладках. Яким було моє здивування, коли найвища (завдовжки 50 см.) книжка, яку витягла з купи  інших поюзаних видань, була… про друкарство, золотисті літери на обкладинці сповіщали «Иван Федоров».

.

.

Радість від громіздкої знахідки тривала якусь секунду, поки книжка була в «зачиненому» вигляді. Розгорнувши, натрапила на шпалери замість форзаців, і на поему, замість очікуваної біографічної інформації про друкаря чи зображень із його найвідоміших книжок.

..

ю

Автор хвалебної поеми Володимир Луговський, мабуть, дуже полюбився видавництву «Мистецтво», адже видали цілу книжку на 14 сторінок (!), із пристойними ілюстраціями, що займають рівно 7 сторінок, на глянцевому папері, із золототисненою обкладинкою. І наклад не ексклюзивний – 1000 примірників.

.

.

.

Ще було б нічого, аби не читати самої поеми про Івана Федоровича, у якій автор скрізь намагається підкреслити московське походження першодрукаря (хай простять мені інші першодрукарі Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина й Степан Дропан, які були більш першими, ніж творець «Апостола» й «Часословця»). Володимир Луговський, мабуть, геть забув, що Федоровича у Москві звинуватили в єресі через втручання у тексти священних книг,  не дали продовжити працювати, переслідували, зрештою ганебно вигнали…

Проте рік виходу поеми – 1974 – прояснює потребу згадування Московії в кожному стовпчику. Треба ж було якось реабілітувати північну сусідку й приписати їй усі заслуги Федоровича на українських землях.

.

.

.

.

Особливої актуальності поема набирає тепер. Було б несправедливо її не передрукувати й не випустити в мережевий світ:

Так из Москвы через Вильно

в далекий Львов

Тащится дьяк, не щадя сапогов.

И здесь, притулив свой станок,

В хоромине темной

Опять начинает дьяк непреклонный мудрить.

Неужто не тяжко ему и не томно

Винты вертеть и буквицы лить,

В сизом дыму свинцовом плавать,

Чтоб родины речь не сгубил католик-папист,

От радости гордой скупо заплакать,

Когда он поднимет первый лист?

Первый лист, напечатанный на Украине,

От русских лесов и Москвы вдалеке.

Не на шляхетской, темной латыни,

А на своем родном языке.

Из Львова к Острогу, из Львова в Самбор

Он возит тяжелый свинцовый набор.

Книгам московским  единокровник –

Выходит «Апостол», выходит «Часовник»…

Родился в Москве. Умер во Львове,

Не попрощавшись с родною Москвой.

Но Львов и Москва – единой крови

И связаны ныне единой судьбой.

…Вот я стою у твоей могилы.

Науки печатной первый плугарь,

Дьяк наш суровый, учитель милый,

Первопечатник, перший друкарь.

Стою во Львове, и вижу в Москве я

Тебя, который так знаменит.

Это дыханьем бессмертия веет –

Памятник бронзовый, черный гранит.

Шел ты во Львов из Москвы через Вильно.

Но разве разлука с Москвою легка?..

Стоишь ты в Москве с ремешком на лбу

Стоишь ты, дьяк, у стены старинной.

Лоб величав, бронзово-чист.

Ты для России, для Украины

Держишь первый печатный лист.

За позування із книжкою дякуємо журналістці й авторці нещодавно заборонених статей про УПА Вірі Маковій.

huha.mohovynka

10.06.2010

В нас вже немало відгуків, цілих 3, можливо, вам є що додати?

1. перуцька:
   Червень 11, 2010, 01:38

   тидиви, це ж майже пози))

2. стронґовський:
   Червень 11, 2010, 10:03

   графоманчик ще той…

3. Савченко Олександра:
   Червень 15, 2010, 13:41

   Це смішно і сумно в одночас…

Залишити відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (буде прихована) (обов'язкове)