Цього разу поговоримо про два покоління українських поетів, яким випало жити і писати в епоху пізнього совка. Про тих, які прийшли після напрочуд яскравого і знакового в літературі покоління шестидесятників і були змушені або розвивати, або долати в собі шестидесятницьку парадигму – і, при всьому цьому, опонувати до потворного соцреалізму, який остаточно позбавився творчого начала. Про семидесятників – авторів, які шукали себе в найбільш невиразному десятилітті брєжнєвського застою і періоді міжчасся української поезії, поміж екзистенційними шестидесятниками і постмодерними восьмидесятниками. Про Грицька Чубая, Олега Лишегу, Тараса Мельничука, Наталку Білоцерківець та інших. А також про тих, котрі розхитували фундамент соцреалізму в умовах перебудови та гласності – покоління восьмидесятників. Про авторів Бу-Ба-Бу з їхньою нарочитою деструктивністю. Про інтелектуалів Івана Малковича та Ігора Римарука. Про найпоетичнішого киянина Аттилу Могильного. Про реінкарнацію Антонича – закарпатського поета Петра Мідянку. І про всіх, кого спроможемося згадати.

Увага! Хто захоче представити улюбленого автора 70-80-х років – реєструйтеся. Кількість місць обмежена.