кіра малко

Вершини і глибини «Нижче» Кіри Малко

08.10.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Кіра Малко. Нижче. – Київ: Нора-Друк, 2018. – 400 с.

Після минулорічної інтернет-публікації уривку «Під ватерлінією» (з майбутньої книжки Кіри Малко) та схвальної реакції на нього, припускаю, чимало читачів хотіли продовження — у вигляді повноцінного друкованого видання роману «Нижче». Книжка вийшла прогнозовано цікавою, але й доволі непередбачуваною. У ній є не лише романтика подорожі, захоплення від незвіданих країв і нового досвіду — це на поверхні, а нижче — набагато більше: драматичні романтичні стосунки і тонкий психологізм. Тож попри те, що місцем подій роману Кіри Малко став переважно морський круїзний лайнер, моря, у звичному сенсі, там небагато, адже ця книжка радше про море почуттів.

 

Патріархи укрсучліту, посуньтеся

Перша книжка автоматично наділяє автора статусом новачка, та після прочитання роману «Нижче» говорити так про Кіру Малко язик не повертається. Дебютантка виявилася на голову вищою за багатьох авторів із чималим книжковим доробком. Коли на 400 сторінках тексту лише кілька слів здаються неоковирними, це разюче контрастує із мовною недолугістю та недбалістю часом навіть іменитих українських письменників.

 

Хай навіть допоміг вправний редактор (хоч якась згадка про нього у вихідних даних відсутня), з такою підмогою здатен засяяти лише дійсно вартісний текст, та це аж ніяк не врятує посередній. Вочевидь, ці переваги книжки Кіри Малко помітило також журі конкурсу «Коронація слова» — минулого року роман став його лауреатом. Попри легкість викладу, розважальним чтивом роман «Нижче» я б не назвав.

Перша сотня сторінок, написана у гарному репортажному стилі, читається за лічені години, а з появою нових героїв, обставин, переміщень у часі (ні — це не фантастика), репортажний кістяк обростає елементами психоаналізу й екзистенціальними мотивами, переростає у мелодраму із вкрапленнями нуару та північноамериканської готики.

 

Читайте також: Як опублікувати свій перший твір: три кейси від молодих авторів

 

Усі ті принади, які захоплюють читача на початку книжки — можливість подорожувати з головною героїнею морями-океанами, пізнати щось незвідане, підглядати за життям і роботою на круїзному лайнері, — тією чи іншою мірою й надалі присутні, але в якийсь момент стають другорядними. Те, що виглядало легкою прогулянкою, раптом починає нагадувати експедицію в космос. Принаймні внутрішній космос.

 

Одним з важливих показників успішності науковців є цитованість їхніх наукових праць. Не меншою мірою це стосується і літераторів та їхніх творів по-справжньому вартісні книжки обов’язково цитують.

 

Завдяки своїй афористичності, гармонійному поєднанню форми і змісту, у книжки Кіри Малко є для цього усі передумови — добрячу третину роману можна легко «розтягнути» на влучні цитати.

 

Чудову українську мову книжки не зіпсували навіть іншомовні запозичення. Вони там є, їх чимало, але у більшості випадків вони доречні та виправдані. Переважно це специфічна корабельна лексика, професійний сленг, лайка народів світу. Дорікнути авторці можна хіба за «чизкейк», який насправді сирник.

 

Сімнадцять поверхів вертепу

«Нижче» — це художньо-документальний роман. Принаймні те, що стосується круїзного лайнера й роботи на ньому, написано на основі власного досвіду авторки. Безліч подробиць і деталей — це, з одного боку, інформативно, з іншого — додає розповіді справжності й переконливості. Це книжка про айсберги й секрети виготовлення морозива, про рецепти авторських коктейлів і нюанси утилізації сміття. Про правила корабельного життя і способи їх порушення, про прогулянки суходолом і нічними палубами. Про золоту лихоманку і какареллу (бігунку на жаргоні кру-мемберів, себто екіпажу), про морську й аморську (від іт. amore) хвороби, про «дух служіння» і вірність собі.

«Нижче» — це роман про професію. Чи цілий ряд професій, пов’язаних зі сферою обслуговування на круїзному лайнері. Останніми роками, внаслідок російської інтервенції, з’явилося чимало книжок про війну і, відповідно, професію солдата. Але в багатьох інших сферах такого виду літератури на українському ринку або дуже небагато, або ж взагалі нема. «Нижче» можна було б вважати унікальним в цьому сенсі виданням, якщо б у той же час не з’явилася схожа за тематикою книжка — «Ship Life. Сім місяців добровільного рабства» Ольги Мельник.

 

Читаючи «Нижче», інколи складається враження, що дивишся документальний фільм від «Discovery» чи «National Geographic» про найекстремальніші чи найекзотичніші професії.

 

Але, замість добування золота, виловлювання крабів чи складання чоперів, у «Нижче» оповідається про корабельну ієрархію, готельно-ресторанну «мафію» і сервіс — у всіх його різновидах і відтінках. Але навіть найбуденніша робота, яку виконують герої роману, зазвичай має присмак екзотики, адже йдеться про унікальний досвід, принаймні недоступний в Україні усім і кожному.

 

Звісно, нема нічого особливого у тому, щоб подавати пасажирам морозиво чи розвозити наїдки по каютах. Та якщо для цього необхідно знати англійську, пройти цілий ряд співбесід і навчань, на які треба їздити в інші міста, а потім летіти на інший кінець світу, відважитися на те, щоб тривалий час жити на морі, а то й під водою (адже каюти більшості персоналу розміщені нижче ватерлінії), то не так вже й багато знайдеться охочих відчути подібний досвід або ж тих, хто вважатиме його легким.

Приклад функціювання великого і складного соціального механізму, яким є пасажирський лайнер, — це ще один космос, в який занурює «Нижче». Спостерігати за роботою чи бути частиною (хай і найдрібнішим гвинтиком) величезної махіни у вигляді кількатисячного екіпажу, це може бути не лише цікаво, але й корисно.

 

Бурхливі пристрасті у Тихому океані

«Нижче» — це книжка про стосунки. Стосунки зі світом, іншими людьми й собою. Це книжка про те, як в обмеженому просторі вдається успішно співіснувати величезній кількості людей, про особливості національних характерів і специфіку мовних акцентів, про те, як буває легше порозумітися з чужинцями, аніж співвітчизниками й, попри це, інколи вкрай потребуєш саме товариства людей, з якими говориш однією мовою.

 

«Люди то найпрекрасніша, найдивовижніша деталька у світовому механізмі. Немає нічого цікавішого за людей. Але розумієш це лише коли читаєш їхню посмертну біографію. А поки вони живі, рано чи пізно все одно виникає бажання запустити в них стаканчиком ванільно-шоколадного морозива».

 

Враховуючи національно-етнічне різноманіття, корабель нагадує Ноїв ковчег. Не всіх там по парі, але більшість ту пару прагне знайти. Не шукає тільки головна героїня. І тоді знаходять її.

 

На її та свою голову. З огляду на цей мелодраматизм і те, що чимала частина екіпажу родом з Південної та Центральної Америки, є в книжці щось від латиноамериканського серіалу. Але за глибиною і настроєм «Нижче» більше схоже на скандинавські детективи-трилери. Тут також доводиться розплутувати клубок загадок — але не кримінальних, а екзистенціальних. А замість пошуку головного негідника, тут ідеться про пошук себе, спорідненої праці, Бога й кохання.

 

«Як легко ощасливити абсолютно незнайому людину, і як складно буває догодити тому, кого любиш. Адже так в усьому: якщо нам щось потрібно від незнайомої людини, ми просто звертаємося до неї з відповідним проханням, чітко і зрозуміло його висловлюючи. Так-так, ні-ні. Ніяких хитрощів, натяків, сподівань, що ця людина сама здогадається, що нам потрібно. Жодних ігор. Але ж із тими, хто нам близький, ця схема значно ускладнюється. …Що ближчими ми стаємо одне для одного, то складніше буває триматися разом. Що ближча людина нам, то складніше прощати її помилки. Більше очікувань, чутливіша реакція на невідповідність цим очікуванням».

 

Характером і зовнішністю головна героїня дещо нагадує Лісбет Соландер з роману «Чоловіки, які ненавидять жінок» (можливо, більш відому за екранізацією «Дівчина з татуюванням дракона»). Тут також ідеться про дівчину з татуюванням на шиї і з драконами, які тавром лежать на її душі. Вони невидимі для більшості, але їх обов’язково впізнають ті, хто хоче бути з нею ближче.

 

Своє місце в цьому світі героїня Стіґа Ларссона знаходить завдяки віртуальній втечі — у світ хакерства. Поліна з роману Кіри Малко шукає себе також через втечу, але географічну — на Гаваї та Аляску. Через ці та інші паралелі з книжкою Стіґа Ларсона (дитячі психотравми, батько-антигерой, особливості статевих стосунків), роман «Нижче» цілком можна було б назвати «Жінки, які не люблять чоловіків». Тим більше, що любовний трикутник «вона-вона-вона» жоден «він» так і не зумів підважити.

 

Хоча ні. Таки був один американець, любитель красного слівця і старомодних капелюхів, що полонив серце Поліни. Журнал «Нью-Йоркер».

 

Читати:

  • тим, хто любить пізнавати нове;
  • якщо важливо не лише ЩО, але і ЯК написано;
  • людям із широкими поглядами на любов.

 

Не читати:

  • любителям легких шляхів і простих відповідей.

 

Автор: Любомир Крупницький

 

Читайте також: Якщо подорожній одної зимової ночі загубиться в романі Італо Кальвіно

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект