виховання

Жахливе в дитячій літературі: що про це варто знати

25.10.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Від чарівних казок і міського фольклору до готичних романів, жорстоке, моторошне й жахливе є невіддільною складовою дитячої літератури. У казках вовк з’їдає Червону Шапочку, Івасик Телесик спалює відьму в печі, мертві дружини Синьої Бороди звисають з гаків, Івана-дурня вбивають рідні брати, король хоче одружитися з власною донькою, а відьма-людожерка в будиночку з солодощів їсть маленьких дітей. У підлітковому віці на зміну чарівним казкам приходить готична література. Жахастики, наповнені привидами, упирями, відьмами, зомбі та іншими монстрами, задовольняють потребу дітей і підлітків у лоскотанні нервів.

Уже досить давно перед батьками, психологами й освітянами постало питання, як недитяча жорстокість чарівних казок і літератури жахів може впливати на недосвідченого читача? Чи варто обмежувати знайомство дитини з такими книжками, чи ж навпаки, вони виконують якусь важливу функцію?

Прицільно аналізувати вплив жорстокого і страшного в дитячій літературі на психіку дитини почали психоаналітики в середині ХХ століття. Марія-Луїза фон Франц, видатна спеціалістка у сфері аналітичної психології та послідовниця Карла Юнга, застосувавши теорію архетипів для трактування чарівних казок, серед іншого показала, як саме можна тлумачити жорстокість і жахіття в казках, а також, що вони можуть означати насправді.  

 

Казки бідні на деталі, абстрактні, їм бракує психологічної глибини, вони максимально спрощені й прозорі, з чітким поділом на злих і добрих персонажів. Це «чисті форми», які, на думку фон Франц, не описують пережитих людьми подій, але роблять видимими фундаментальні архетипічні структури колективного несвідомого. Саме в казках, вважає вона, архетипи постають у найбільш простій, чистій і короткій формі.

Одні казки, на думку фон Франц, пов’язані з проблемою тіні, інші розглядають аніму й анімус та образи батька й матері, що стоять за ними, а якісь акцентують увагу на мотиві недоступності скарбу. Але всі вони намагаються описати той самий психічний феномен, який Юнг назвав самістю. Це настільки складне завдання, що нам потрібні сотні казок та тисячі їх повторень з різними варіаціями.

 

Казки, на думку фон Франц, можуть розповідати про жахливі події і вчинки, але вони дуже абстрактні й далекі від реалістичного горору. Їхні жахливі конфлікти відгукуються в людях і приносять втіху, оскільки знов і знов відтворюють базисні патерни нашої психіки.

 

У 1970-х роках, практично одночасно з фон Франц, своє бачення чарівних казок оприлюднив видатний психолог і психіатр Бруно Бетельгейм. Він працював з дітьми, які пережили травматичний досвід чи мали емоційні порушення, і виявив, що найкращим допоміжним матеріалом у терапевтичній роботі з ними є чарівні казки.

 

Психіатр зазначив, що художня література не має такого глибокого ефекту для психічного розвитку дитини саме тому, що не має примітивної структури й мови та чіткого поділу на чорне й біле, як у фольклорній казці. Саме ці риси, на його думку, допомагають недосвідченій дитині структурувати хаос емоцій і прийти до орієнтирів правильності й наповненості сенсом.

 

Жорстокі події й випробування у казках, на думку Бетельгейма, закладають в дитині розуміння, що:

 

  • труднощі – це частина людського існування, і боротьба з ними неуникна;
  • той, хто не ухиляється від неочікуваних і несправедливих ситуацій, долає перепони на своєму шляху і зрештою може перемогти;
  • чіткий поділ на чорне й біле робить для дитини моральну проблематику дуже наочною;

 

Бетельгейм, як і фон Франц, наголошують, що казка проводить несвідому психічну роботу, забезпечуючи маленького читача конкретними образами монстрів, на яких можна спроектувати власні страхи й тривоги, і тим самим забезпечує психічну інтеграцію дитини та запевняє її в можливості щасливих завершень, коли труднощі подолано.

 

«Казки розповідають дитині не про те, що дракони існують, – цитує Бетельгейм Г.К. Честертона. – Діти вже знають, що дракони існують. Казки розповідають дітям, що драконів можна вбити».

 

У передпідлітковому і підлітковому віці ці функції чарівної казки перебирає на себе література жахів. Як саме це відбувається, демонструє професорка Карен Коатс (Karen Coats) на прикладі кількох текстів Ніла Ґеймана.

У книжці-картинці «Вовки у стінах» дівчинка Люсі чує шкрябання у стінах свого дому. Це вовки, переконана вона, однак ні тато, ні мама, ні брат їй не вірять. Однієї ночі вовки справді вилазять зі стін і захоплюють будинок, а родина змушена втекти й ночувати в садку.

 

Читайте також: Еволюція від чарівної казки до «Реальності Барґеста» Аліни Штефан

 

Жах, який Люсі відчуває перед вовками у стінах, втілює загальний страх дітей перед втратою свого дому, який для більшості з них позначає межі їхнього світу. Захопивши дім, вовки починають робити те саме, що робила досі родина, немов підмінюючи її й тим самим утілюючи найбільший страх кожної дитини.

 

Поступово, як і Макс із книжки-картинки «Там, де водяться диковиська» Моріса Сендака, Люсі вчиться опановувати свій страх. Батьки не беруть жодної участі в цьому процесі, немов показуючи, що дитина повинна сама подолати цю сходинку у своєму психічному розвитку. Люсі спершу нерішуче йде на розвідку, а потім бере справу у свої руки і проганяє вовків ніжкою від стільчика. Вона зростає над собою, долаючи власні «дикі речі», і захищає его-дім від вторгнення id-мешканців.

Аналізуючи готичну повість «Кораліна» (2002), Коатс зазначає, що цей текст ілюструє драму жіночого розвитку, втіленого в міфі про Персефону. За сюжетом, нудьгуючи, Кораліна знаходить вхід у світ «інших», потойбічних, батьків, які зрештою стають для неї загрозою. Нудьга, яку дитина починає відчувати, позначає, що вона досягла перехідного стану, в якому починає розвивати почуття окремішності, власної гідності та необхідності утверджувати власні бажання, які розходяться з бажаннями матері. Вона одночасно і прагне матері, і намагається відокремитися від неї, дорослішаючи.

 

Ґейманова готична проза для дітей, зазначає Коатс, зберігає аксіологію чарівної казки. Його злодії справді дуже лихі, а позитивні персонажі непохитні в боротьбі з ними. Світи в його текстах створюють жорстокі умови, які вимагають від героя долання своїх страхів і зростання над собою. Готична література й жахастики такого типу допомагають дітям проектувати, фокусувати, а відтак поступово долати власні страхи й тривоги.

 

Читайте також: Для чого дітям Дивокрай, або 6 книжок про фантастичні світи

 

Тетяна Недільська,

психологиня, психотерапевтка:

Страх – це одна з базових емоцій, прояви якої ми можемо спостерігати у дітей з раннього дитинства. Ближче до 3-х років більшість дітей вже здатні озвучити свої страхи. Часто в цьому віці діти бояться темряви, самотності та замкненого приміщення… Але найбільшим є страх розлуки з важливими дорослими, тому саме батьки й ті, хто їх заміняє, можуть допомогти дитині прожити її страх.

Одним із найефективніших способів проживання страху є читання книжок, в яких є страшні герої та дитина-герой, яка долає свій страх, перемагає монстра, або переконується в тому, що привидом була звичайнісінька тінь. При цьому завданням батьків стає підтримка дитини, вони мають дозволяти їй боятися в надійних батьківських обіймах, не заперечуючи страхів дитини, і дозволяти бути чутливими, щоб вчасно зупинити читання у випадку, якщо для дитини це вже занадто.

 

Зазвичай діти самі регулюють свій страх і можуть попросити припинити читання. До цього варто ставитися із повагою, адже нашою метою є допомогти дитині навчитися справлятися зі страхом, а не налякати ще більше. Забагато страху без достатньої підтримки може призвести до того, що в дитини виникнуть невротичні або соматичні симптоми, або вона «відщепить» свій страх (а він нам, людям, потрібен, адже оберігає від багатьох неприємностей).

 

Маленькі діти ще вчаться розрізняти світ реальний і уявний, тому батькам важливо вірити в те, що дитина може бачити щось таке, чого не бачимо ми, допомогти їй розвіяти страхи, коли реальної небезпеки немає, та вчити її розрізняти реальність і фантазію.

 

Більшість дітей шкільного віку вже здатні розуміти, що історія в книжці – це вигадка автора. І якщо вони живуть у безпечній сімейній і шкільній обстановці, то мають більше ресурсу для витримування страху самостійно. Часто діти в школі лякають одне одного різними жахастиками й можуть гуртуватися для спільного проживання цієї емоції.

 

Разом із тим, запитуйте своїх школярів про різні емоції, які вони прожили впродовж дня, або коли вони читали якісь книжки, особливо казки чи літературу жахів. Допомагайте їм «контейнерувати» страх. Чим менша дитина, тим сильніше вона відчуває страх і тим більший «контейнер» вона потребує. Таким «контейнером є дорослий, який демонструє дитині часом спокій, а часом страх, який він здатен витримувати.

 

Для дитини підтримкою буде не тільки те, що інші герої книжок також бояться, як і вона, і вони знаходять свій спосіб подолати страх або монстрів, а й те, що боятися – це нормально і завжди можна попросити когось про підтримку. Любов, розуміння та підтримка здатні долати будь-яких монстрів, тому: «Бійся, я з тобою!»

 

20 книжок до Геловіну:

Дошкільний та молодший шкільний вік

  1. Женя Миронюк. Не бійся монстриків. – Львів: ВСЛ, 2018. – 32 с.
  2. Аманда Нолл. Мені потрібен мій монстр. – Харків: Віват, 2018. – 32 с.
  3. Сейра Макінтайр, Девід О’Коннел. Джемпіри. – Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2017. – 32 с.
  4. Моріс Сендак. Там, де водяться диковиська. – Харків: Читаріум, 2017. – 40 с.
  5. Сергій Лоскот. Хлопчик і відьма. – Харків: Ранок, 2017. – 48 с.
  6. Джулія Дональдсон. Місце на мітлі. – Харків: Читаріум, 2018. – 32 с.
  7. Галина Ткачук. Тринадцять історій у темряві. – Київ: Темпора, 2016. – 48 с.

Середній шкільний вік

  1. Василь Королів-Старий. Нечиста сила. – Харків: Vivat, 2018. – 128 с.
  2. Володимир Рутківський. Гості на мітлі. – Львів: ВСЛ, 2016. – 240 с.
  3. Роальд Дал. Відьми. – Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2016. – 256 с.
  4. Корнелія Функе. Мисливці за привидами. – Харків: Ранок, 2016. – 144 с.
  5. Ніл Ґейман. Кораліна. – Київ: КМ-Букс, 2016. – 192 с.
  6. Ніл Ґейман. Книга кладовища. – Київ: КМ-Букс, 2017. – 352 с.
  7. Зоман Чейнані. Школа добра і зла. – Харків: Ранок, 2018. – 608 с.
  8. Джоан Роулінг. Гаррі Поттер. Ілюстроване видання (1-3 том).Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2018.

Старший шкільний вік

  1. Крессида Ковелл. Були собі чаклуни. – Київ: Рідна мова, 2018. – 352 с.
  2. Анастасія Лавренішина. Дрімучий ліс. – Київ: Фонтан казок, 2018. – 256 с.
  3. Ренсом Ріггз. Дім дивних дітей. – Харків: КСД, 2012. – 432 с.
  4. Володимир Аренєв. Порох із драконових кісток. – Харків: АССА, 2018. – 288 с.
  5. Володимир Аренєв. Бісова душа, або Заклятий скарб. – Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2013. – 220 с.

Читайте також: 13 жахастиків і примарок з дитячих книжок

 

Авторка: Валентина Вздульська

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект