Іноземна проза

Лукаш Орбітовський. Голова змія

Лукаш Орбітовський. Голова змія: оповідання / Лукаш Орбітовський; — пер. з пол.: С. Легеза; післямова. С. Легеза — К.: Вид-во Жупанського, 2019. — 480 с. ISBN 978-617-7585-09-0

Лукаш Орбітовський (нар. 1977 р.) – випускник філософського факультету Ягеллонського університету. Лауреат багатьох престижних польських літературних відзнак, серед яких Літературна премія імені Єжи Жулавського, Премія імені Януша Зайделя, Літературна польська премія імені Стефана Грабінського та премія SFinks, Лукаш Орбітовський віддзеркалює сучасні тренди гри на літературному полі багатьох жанрів – від горору і містики через соціальну драму та жорсткий реалізм аж до магічного реалізму та елементів глибокого психологізму. Починаючи свою творчу кар’єру в жанрах містики, фантастики та горору, з часом Орбітовський все пильніше дивиться в бік реалізму і соціальної драми, що, втім, не заважає йому продовжувати бути автором неймовірно химерних і загадкових текстів, в яких звична буденна реальність невіддільна від реальності інакшої, чужої нам і незнайомої, реальності, яка завжди десь тут, поруч, але, на жаль, чи на щастя, не кожен володіє оптикою для спостереження за нею. Лукаш Орбітовський, наприклад, не лише здатен її бачити, а й має справжній хист оповідача, словам якого одразу віриш, незалежно від дивовижності історії, яку він розповідає.

 

Лукаш Орбітовський є найкращим підтвердженням новітніх тенденцій усе впевненішого входження довколафантастичної літератури у літературу загальну, оскільки на сьогодні цей письменник вважається одним із найпотужніших представників сучасної польської літератури. Про Лукаша Орбітовського часто кажуть, що це польський Стівен Кінг, а сам письменник жартівливо називає себе «Люком Скайвокером польської літератури».

 

Ця книжка є своєрідним зрізом творчості Орбітовсього, оскільки всі дванадцять представлених у ній оповідань подаються за хронологією їх створення і є важливими точками на мапі його творчої біографії.

 

Найстрашнішим районом у Кракові є Новий Бєжанів. Можна прожити там усе життя і не побачити жодного поліцейського. Жовта преса могла б жити тільки з Бєжанова. Там люди вішаються на трамвайних «рогах». Один хлопець порізав дівчину бритвою, бо вона не хотіла йти на вулицю, і зробив це настільки вправно, що на її грудях можна було в шахи грати. Двоє підлітків напали на сорокарічного чолов’ягу, а оскільки той пручався, виколупали йому очі шматком дроту. Але найстрашнішу історію переповідають про будинок у найстарішій частині Бєжанова. Його збудували ще за кайзера, й став цей будинок ареною трагічних смертей. Аж коли комуняки вже загиналися, він втратив останнього мешканця. Один юнак провів там ніч. Уранці знайшли його, блукав по району. Мав біле волосся й такі самі очі. Якщо вірити міським легендам, хлопець потрапив до закритого закладу — ще однієї легенди, — де тримають убивцю жінок, Люціана Станяка.

 

читайте також

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект