Річард Флоріда. Криза урбанізму. Чому міста роблять нас нещасними

В останнє десятиліття комп’ютери стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя, заполонивши не лише заклади, які ми відвідуємо, а й наші помешкання. Тож не дивно, що сучасним дітлахам замість гратися в ігри, що вимагають виявлення ініціативи та творчої уяви, гуляти на свіжому повітрі, займатися спортом, вони дедалі більше часу просиджують наодинці за комп’ютерним екраном. Це негативно впливає на їхнє здоров’я, здатність до навчання та мислення, нерідко робить дітей неспроможними спілкуватися з однолітками. Батькам доводиться постійно конфліктувати зі своїми чадами, які відмовляються виконувати домашні завдання чи доручені їм справи. Як розторсати дітей, занурених у гаджети, перервати їхнє перебування у віртуальному світі і повернути до реальності?

Усім, хто виховує дітей дошкільного і раннього шкільного віку, — батькам, вихователям дитячих садочків і вчителям шкіл, соціальним працівникам — слід прочитати книгу дитячого психолога Елізабет Кілбі. На прикладі реальних випадків із власної практики авторка пояснює, як зробити віртуальний світ надійним помічником у вихованні, як прищепити дитині здорові навички користування цифровими пристроями і повернути інтерес до активного життя. У книзі докладно розповідається, які можливості та переваги забезпечує комп’ютер для навчання, як скерувати цікавість дитини на поданий у мережі корисний контекст, скільки часу діти віком до 11 років можуть витрачати на комп’ютерні розваги.

Елізабет Кілбі — докторка наук, яка тісно співпрацює з Національною службою охорони здоров’я Великої Британії, виховує трьох дітей. Вона має приватну практику, бере активну участь у телевізійних програмах, присвячених вихованню молодого покоління.

У житті наших дітей закладено бомбу сповільненої дії, і відлік часу до вибуху вже розпочався. Вона всюди — у наших школах, дитячих садочках, домівках, у наших спальнях, вітальнях і під нашим дахом, вона з нами 24 години на добу. Через неї у сім’ях спалахують суперечки, вона впливає на мозок дітей, на їхню поведінку, їхню вагу та розвиток. Вона позначається на тому, як наші діти граються, як вони соціалізуються і як проводять свій час. Ця бомба — екран комп’ютера, і найстрашніше те, що більшість батьків відчувають себе безсилими усунути цю загрозу або щось змінити. Як клінічний дитячий психолог я допомогла сотням сімей, де є діти, і я бачила, що саме час, проведений перед екраном, непокоїть батьків більше, ніж будь-що інше.