Українська художня література

Уздовж океану на ровері

160₴

Василь Махно. Уздовж океану на ровері

Нова книжка есеїстики Василя Махна — це мандрівка в історію, у минувшину — у пам’ять, у дошукування свого коріння. Вона розпочинається зі Стейтен-Айленду, неподалік теперішнього мосту Верразано, що завис над протокою, якою на початку ХХ ст. пропливали кораблі, доправляючи до Америки міґрантів з Європи. Мандрівка триває не лише в межах Бруклину, Лонґ-Айленду чи майстерень сучасних американських художників, лекторіїв і Метрополітального музею. Вона шириться гайвеєм на позашляховику, трансатлантикою до Європи й далі аж до Індії. Ми валандаємо за Аґноном бруком Бучача, забрідаємо до чортківського водоноші, потрапляємо до Кривого Рогу і квартири Драча у Києві, у квартали Старого міста в Єрусалимі, до Італії, а зокрема, й до Венеції, щоправда, нью-йоркської — тої, яку заподіяв ураган Сенді, затопивши довколишні острови.

 


Я ніколи не вів щоденників, не робив якихось нотаток. Переконаний був, що всі деталі й слова все одно не залишать мене і, що важливіше, — я їх не забуду. І коли вони мені будуть потрібні, то прийдуть до мене, наче зима до нью-йоркської затоки: вчасно і впору. Сьогодні ж, їдучи зранку на своєму ровері вздовж океану, над яким висить сіра дощова хмара, а між океаном і хмарою — щільна пелена туману, чую, що кораблі, запливаючи до нью-йоркської бухти під мостом Верразано й подаючи безперервні сигнали, грубі, наче труби, прорізають ту пелену. Життя, зіткане з деталей, витікає крізь діри рурки дірявої пам’яті, так хоче вивільнитися від обов’язку й тягаря.

 

Я хочу заліпити ці діри, яких більшає з роками. Єдине, чим можу зарадити собі, — і єдине, чим мушу дорожити.


 

читайте також

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект