Українська художня література

Юрій Винничук. Збитошна пора

Винничук Ю. Збитошна пора / Ю. Винничук. Львів : Апріорі, 2020. 244 с.





До книжки «Збитошна пора» увійшли переважно автобіографічні оповідання автора, в яких багато гумору та веселих пригод. Окрему рубрику складають любовні історії, які траплялися з автором в різний час.

 


Якось сидів’єм у компанії старших панюсь. Кожній було по 83–84 роки. Одне слово – колєжанки старої дати. Вони згадували своє дитинство і юність, і я почув чимало цікавого. Але одна річ мене пройняла. Отже пані Мірця пригадує:

 

– А пам’ятаєш, Стефцю, як ми ходили вітати Шептицького? Я мала таку білу сукеночку, білі шкарпеточки, білого бантика, а ти була в моряцькій сукеночці в сині і білі кольори?

 

– А Шептицький сидів у кріслі і на його руці був великий перстень. Той перстень я досі пам’ятаю. А привіз нас мій тато на свому чеському авті, на якому возив Сліпого.

 

– А видите, як вона всьо добре пам’ятає? – каже пані Мірця. – Хто б сказав, що вона старша за мене на рік?

 

– Мірцю! Бійся Бога! Який рік! Лише вісім місяців! – І до мене, але з заводіяцьким усміхом:

 

– Ну, видите, яка вредна?

 

За кілька хвилин пані Мірця зачинає згадувати танці, на яких грала джаз-банда «Не журись!»:

 

– Ну і о – я си вбрала балєтки, бо інших мештів не мала, але намастила їх крейдою на ґлянц. А Стефці дала мешти своєї мами. Бо в мене ґраба була теньга, то в мамині мешти не влазила…

 

– Ай, шо ти таке пашталакаєш! Та я би в мештах твоєї мами чалапала б, як жаба. Мені тато мешти з Чехії привіз – фірми«Батя».

 

– А-а, то тому тебе Янукович запросив на здибанку зі львівською інтиліґенцією?


 

читайте також

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект