Дитяча проза

Керстін Ґір. Зільбер. Друга книга сновидінь

Керстін Ґір. Зільбер. Друга книга сновидінь / Керстін Ґір ; пер. з німецької Т. Рассадкіної. — Х. : ВД «ШКОЛА», 2019. — 304 с. — (Серія «Зільбер».) ISBN 978-966-429-543-4

Допитлива та невгамовна Лів Зільбер продовжує досліджувати світ керованих снів, що тісно переплітається з її повсякденням. Довкола неї кояться дивні, захопливі та ризиковані речі. Її молодшій сестрі Мії загрожує небезпека. Лиходій ховається у довжелезних коридорах із таємничим шелестом, і ним може виявитися будь-хто: загадковий Повелитель тіней чи… хтось реальний

 

Невже я справді вірила, що демонів не існує? І нехай Артур і не був давньовавилонського походження, однак, поза всяким сумнівом, — демонічного.

 

Як я могла лишень помислити про капітуляцію? Я повинна боротися, це була єдина відповідь на Артурову злобу. Але для цього було надто пізно. Мої ноги вже по щиколотки скував лід. А холод пробрав до кісток так глибоко, що я навіть не могла подумати про вогонь.

 

Єдине, на що я ще спромоглася, то це витріщатися на Артура.

— Артуре, будь ласка, — прошепотіла я онімілими, синіми від холоду губами. — Не чіпай мою сестру. Не завдавай їй болю.

 

Артур лишень засміявся.

— У тебе ще є час на кілька теплих думок, як я піду, — мовив він, відчинив двері Мії й зник у її сні, навіть не удостоївши мене поглядом.

 

Поруч зі мною статуя Ґрейсона розлетілася з неприємним, тріскучим звуком на тисячі крихітних уламків льоду, які розсипалися по підлозі, виблискуючи у молочному світлі. Від Ґрейсона більше нічого не залишилося.

 

Господи! Я мусила щось зробити! Кожна секунда була важливою. Я спробувала опанувати себе й сконцентруватися, переконуючи, що Артурові фантазії тепер, коли він пішов, більше не владні наді мною, та все ж минуло щонайменше півхвилини, доки мені врешті вдалося розтопити лід і знову повернутися до нормальної температури тіла. Безцінні секунди, протягом яких Мія перебувала в небезпеці, а я не мала жодної ідеї, що робити далі. Нарешті я відчула, що можу поворухнути спочатку мізинцем, потім рукою і насамкінець всім тілом. Генрі й досі ніде не було видно, коли я слідом за Артуром шмигнула у сон Мії.

 

І тоді я й опинилася там. Бігла з однієї кімнати в іншу через незліченні двері, а час невблаганно спливав.

 

Чому я не можу просто прокинутися?..

 

читайте також

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект