Українська художня література

Юрій Николишин. Звідки росте борода?

Николишин Ю. Звідки росте борода? / Ю. Николишин ; іл. О. Коваленко

Збірка кумедних історій з реального життя, яких годі видумати, підніме настрій Вам і Вашим друзям. Істина і правда люблять виявляти себе у формі жарту, героями якого часто буваємо ми самі.

 


Я СПАЛА З ФРАНКОМ

 

Є велика потреба любові – та не простої, а окриленої. В античні часи любов мала сакральне значення, була оповита таїною і надихала на кохання навіть з богами (а не тільки з сатирами-цапами – єдине, що залишилося з тих часів). Закоханим дарувалось безсмертя, і вони могли стати  апівбогами. Тоді любові не цуралися – як сьогодні, звинувачуючи її ледь не в усіх гріхах і накладаючи на неї анафему. Джерело життя звинуватили в потуранні смертним силам, спаливши лише у Німеччині за одне століття сто тисяч красунь. Тоді Амур мав крила і не опускався на коліна, щоб повзати на чотирьох.

 

Колись малювали оголених жінок так, що хотілося кохання, а тепер малюють щось таке, що вже нічого не хочеться. Мистецтво – сильна річ. Воно нами більше володіє, ніж ми ним. Та замість того, щоб потрапляти під магію мистецтва, частіше полюбляють упадати за чарами митців, сподіваючись, що з допомогою інтиму можна скоротити відстань до небесної царини Муз – того Високого і Прекрасного, за чим постійно тужить душа, яка досі не може встановити, чи вона випала звідкілясь, чи вилізла з якихось темних глибин і тепер боїться, щоб знову туди не потрапити. Мистецтво ж допомагає зазирнути за межі фізичного. Тож матрони, які все мають, часто проймаються нездоланним,  непогамовним потягом до митців, щоб покласти себе на вівтар мистецтва, сподіваючись отримати статус напівбогині.

 

Напевно, саме такими благородними поривами була сповнена одна пані, коли з’явилася в кабінеті Романа Г* та заявила привселюдно, що вона спала з самим Франком.

 

– Цьоцю, а Ви з якого року? – ледве прийшовши до тями, спромігся запитати пан Роман. Хто-хто, а він особисте життя Каменяра дослідив до найменших подробиць.

 

– З двайці третого! – гордо виголосила поважна пані, мовляв, до мого віку тобі ще рости та рости, хоч Роман Г* теж парубок з трьома чвертями століття і вже всього в житті надивився на посаді директора музею Франка.

 

– Цьоцю! Франко помер ще в шістнадцятому. А з вами
спав якийсь скурвий син…


 

читайте також

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект