німеччина

Бути почутими – це бути перекладеними: чим живе україністика США й Німеччини

27.05.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Експорт літератури великою мірою залежить від національних студій за кордоном та перекладачів. Але ці студії майже не можливі без послідовної підтримки країни, яка є для них об’єктом дослідження. І тут починається найцікавіше – зріла держава, яку турбує її міжнародна присутність, усвідомлює, що вивчення її історії, культури та політики суб’єктами «зовні» може бути болісним процесом, і він не має містити пропаганди. З іншого боку, саме україністи доповнюють «українською темою» глобальний культурний та політичний дискурси, а також допомагають нам краще зрозуміти себе. Чим була Україна як об’єкт дослідження у ХХ столітті та чого потребують україністи сьогодні? З’ясовуємо у першому матеріалі – на прикладі США та Німеччини.

 

А принагідно — нагадуємо про дедлайн програми «Художній переклад», підтримує переклад, видавництво та промоцію художніх творів з високою художньою цінністю. Матеріал підготовлено за підтримки Національного бюро програми ЄС «Креативна Європа»

 

Еміграційний культурний рух

Українські студії за кордоном отримують стимул для розвитку після національно визвольної боротьби – Україна декларує незалежність у 1918 році, і це служить натхненням і опертям для подальших досліджень. У той час, коли в Україні ламається історична пам’ять і переписується канон (Віра Агеєва називає цей процес демодернізацією), українці, серед яких чимало науковців, вивозять архіви та потрапляють до іноземних наукових середовищ – пишуть книжки іноземними мовами, захищають дисертації та здобувають кафедри. 

 

Важливим кроком для розвитку українських студій у Німеччині та США був еміграційний культурний рух в 20-х та 40-х роках. Клаудія Дате, координаторка з літературного перекладу у Тюбінгенському університеті та засновниця групи TRANSLIT, розповідає: «Особливо після Другої світової війни багато DP з колишніх українських земель залишилися в Німеччині, заснували там видавництва і видавали літературу українською мовою. На жаль, головний фокус було зроблено в першу чергу на популяризацію та збереження рідної мови та літератури, а не на культурний обмін із німецькомовним середовищем, – продовжує Клаудія. – Тому ми мало знаємо про діяльність українських інтелектуалів цього періоду в Німеччині, та й видання збереглись у дуже малій кількості примірників. Такою ж була ситуація з Українським вільним університетом в Мюнхені. Він переїхав з Праги до Мюнхена у 1945 році й працював як вільний університет для українських студентів-емігрантів, але практично не мав контактів з німецьким академічним середовищем».

 

Літературознавець, професор Юрій Луцький – українець, який захищав докторську дисертацію у Колумбійському університеті в Нью-Йорку 1953 року. Темою дисертації він обрав радянську літературну політику 1917-1934 років – завдання у своїх мемуарах згадує як нелегке: «як задокументувати цей розгром». У спогадах Луцький пише, що його «зацікавлення хтось окреслив як lunatic fringe – бахрома божевільних». Луцький захистив дисертацію і таким чином ввів у англомовний науковий дискурс українську літературу в суспільно-політичному контексті. У цьому випадку не обійшлося без підтримки наукового середовища Російського інституту Колумбійського університету – його директор Філіп Мозлі був українофілом. Через декілька років Луцький доповнив роботу вивезеними Аркадієм Любченком архівами ВАПЛІТЕ та видав їх книжкою, що витримала кілька перевидань.

 

Літературознавець та перекладач Марко Андрейчик викладає у Колумбійському університеті з 2008 року. Темою своєї дисертації Марко обрав інтелектуала як героя української прози кінця ХХ століття. Андрейчик читає три курси: «Сучасна література», «20-ті роки ХХ століття», «Ранній модернізм»: «Я щотри роки оновлюю перелік літератури і мушу сказати – перекладів зараз значно більше».

 

Марко також розповідає, що українські студії у США починалися із вузьких кіл однодумців, відбувалися українською мовою та не були приналежні до університетів: «Одним із перших став Юрій Луцький – він хотів вийти поза коло діаспори та вийти з українською темою на неукраїнців. Через це він навіть мав непрості стосунки з української діаспорою. Луцький вважав, що українська література настільки цікава сама по собі, що американцям слід просто розповісти про неї. Тому він багато перекладав з української мови – Івана Багряного, Ми+колу Хвильового, Миколу Куліша, Валер’яна Підмогильного, Євгена Сверстюка, Михайла Коцюбинського».

Як 50 років тому, так і сьогодні «українська тема» проникає в американські академії через русистику або слов’янські студії. Кафедри україністики є у США (Гарварді) та Канаді. «Сьогодні майже немає окремих позицій Ukrainian Studies. Доводиться комбінувати – я викладаю українську літературу і так само працюю адміністратором українських студій при Інституті Гаррімана», – розповідає Андрейчик.  

 

Читайте також: Як отримати грант «Креативної Європи»: досвід видавництва

Українські студії і переклади

Видатною особистістю німецько-українського культурного обміну післявоєнного періоду була Анна Галя Горбач, літературознавиця та засновниця видавництва Brodina Verlag зі спеціалізацією «українська література». «Анна Галя Горбач видала у своєму видавництві багато творів сучасних українських авторів, особливо поетів, серед інших Богдана-Ігоря Антонича, Василя Герасим’юка, Ліни Костенко, Василя Стуса, Івана Малковича, проте книжки не знайшли широкого розповсюдження серед німецькомовних читачів», — говрить Клаудія Дате. Вона визначає переломний пункт для української літератури в Німеччині Помаранчевою революцією у 2004-2005 роках: «Тоді громадськість у Німеччині вперше зацікавилась політичною та суспільною ситуацією в Україні, а згодом і літературою».

 

Горбач перекладала класиків, але стежила за найновішими текстами з України — саме вона уперше переклала Юрія Андруховича німецькою мовою. Андрухович був першим автором, завдяки якому ситуація кардинально змінилася. Він поєднував цікаві літературні твори із поясненнями політичної ситуації в країні. Оскільки Андрухович володіє німецькою, то читачі мали змогу спілкуватися з ним безпосередньо. Він починає працювати із німецьким видавництвом Suhrkamp Verlag – твори Андруховича перекладають на десятки мов, але «точкою входу» стає німецька.

Сучасна українська література англійською мовою у Північній Америці з’являється з перекладами шістдесятників, що пов’язано із дисидентством та політичним рухом у СРСР. Чимало текстів виходять у видавництвах «Смолоскип» та «Видавництві Нью-Йоркської групи». Переломними моментами для системного розуміння сучасної літератури стає публікація двох англомовних антологій, розповідає Марко Андрейчик: «Великою подією стала публікація антології «From Free Worlds: New Ukrainian Writing». Це був спеціальний випуск у межах російського журналу під спеціальною редактурою Оксани Забужко, Майкла Найдана, Аскольда Мельничука та Миколи Рябчука – і це був великий прорив. Другою важливою антологією стала Two Lands, Two Visions: Stories From Canada and Ukraine – це була коротка проза сучасних українських авторів та «канадських українців», які пишуть англійською. У Північній Америці з’являються професійні періодичні видання, що водночас стають майданчиками для перекладацьких дебютів: «Максим Тарнавський започаткував журнал Ukrainian Literature – мої перші переклади вийшли саме там».

Що може запропонувати українська література читачеві та студентові

Сполучені Штати Америки – досить закрита до перекладів держава. У 2019-му американські видавці опублікували лише 717 перекладних книжок (з них – 5 українських: Оксана Забужко, Сергій Жадан, Юрій Іздрик, Марія Матіос, Юрій Винничук). Для порівняння, Penguin Random House у 2019-му опублікував загалом близько 15 000 найменувань (нових видань та перевидань).

 

Марко згадує, як удосконалював свою українську і почав читати українську літературу: багато речей так йому сподобалися, що він захотів перекласти їх для своїх друзів. Тематика нагадувала йому те, що цікавило молодих людей у Філадельфії: «Мене цікавила «міська проза», щось подібне до Підмогильного чи Винниченка – за це я полюбив прозу 90-их. Сьогодні ж я думаю, що українська література цікава своїм екзотизмом та неамериканськістю. Це український фольклор, містичність та ритуальність, але також зміни – активізм молодих людей. Історичний фактор дуже важливий. Скажімо, переосмислення Другої світової війни – це спільна тема, що може стати точкою зацікавлення читача».

 

Німеччина як країна, де знаходиться штаб-квартира видавництва Suhrkamp, яке є агентом для кількох відомих українських авторів, сьогодні значно відкритіша. Клаудія Дате акцентує на тому, що зараз головним викликом стає промоція літератури – її представлення: «Як відомо, література виконує різні функції: книжкові новинки дають естетичну насолоду, книжки – це розвага, політична освіта, дискусія про загальнолюдські проблеми, освіта для дітей, фахова експертиза. Різні книжки можуть бути цікаві для різних кіл читачів. Справа лише в тому, що інформаційний ринок працює недостатньо добре: Німецькі видавці не читають  українською та мають відповідних експертів, що їх проконсультують. Українські видавці не достатньо виходять на німецьких видавців, щоб презентувати свої публікації. Бракує конкретного формату обміну, поза ярмарками у Франкфурті та Ляйпцигу. Можна сказати, що книжки пов’язані з українською історією та її сучасним розвитком легше знаходять відгук у німецьких видавців, ніж розважальна література, хоча приваблива серія кримінальних романів теж може знайти багатьох читачів».

Університетське навчання – це інвестиція, тому в досконалому випадку прослухані курси мають приносити користь – це коло для академічної дискусії, а в майбутньому й користь при працевлаштуванні. Серед студентів Андрейчика найбільше політологів, які через літературу намагаються зрозуміти українську ідентичність. Також є слухачі-русисти, для яких українська література – додатковий курс. «На жаль, курси з україністики не є обов’язковими для загальнослов’янських студій. Ти мусиш справді хотіти займатися українською темою, аби обрати курс з української літератури, – говорить Марко. – Україністика повинна мати додану вартість. Наразі бекґраунд українських студій виявляється найкориснішим для політологів і дипломатів».

 

Читайте також: Писати чи не писати: програми підтримки перекладів в Україні

Спілкування, обміни, мовні школи і державна політика

Після Революції Гідності в Україні вперше з’являються інституції, чиїм мандатом є культурна дипломатія та зміцнення зв’язків з українцями по всьому світу. Серед можливостей таких інституцій – запропонувати системні нетворки та форми спілкування між людьми, яких вже цікавить українська тема, а також підтримати ініціативи, котрі уже є успішними. Для України це нагода почути критичний погляд від людей, які налаштовані рішуче позитивно. А для україністів – відчути разючі зміни, які відбуваються у нас.

 

Марко розповідає про плани: «Восени 2021-го року я організовую в Колумбійському університеті конференцію про становлення українських студій у Північній Америці при інституті російських, євразійських та східноєвропейських студій Гаррімана. Ми збираємося запросити науковців з України, які досліджують українську діаспору. Участь держави у тому, що робиться у контексті цієї держави за кордоном – дуже важлива, адже це – підтримка та представництво». При видавництві Academic Studies Press започаткована серія «Ukrainian Studies Series», редактором якої є Віталій Чернецький з університету Канзасу. У цій серії у 2018 році вийшла антологія 15 сучасних авторів з України «The White Chalk of Days» під загальною редактурою Андрейчика. Видання охоплює переклади авторів, які на запрошення видавництва та Марка приїздили до США у межах проєкту «The Contemporary Ukrainian Literary Series».

 

Інтерактивна сторінка Антології The White Chalk of Days http://l.academicstudiespress.com/the-white-chalk-of-days 

 

Марко понад десять років щорічно запрошує письменників з України, щоби слухачі його курсу могли поспілкуватися з ними наживо. Зустрічі з автором відбуваються також в Інституті Кеннана у Вашингтоні: «Наші письменники можуть розповідати про Україну так, як не здатен політик чи бізнесмен. Вони чудово торкають і пояснюють нюанси – державі слід це використовувати. Український голос повинен звучати з уст людей, які найкраще ним говорять».

 

Цю думку підтримує і Клаудія: «У політиці ми спостерігаємо посилення національної орієнтації, але у сфері культури та мистецтва національний фокус вже не приваблює аудиторію так, як раніше. Було б добре, якби українська література брала участь у дискусіях, які зараз ведуться в різних країнах і стосуються тем, важливих для нас усіх, наприклад, охорона довкілля, захист прав жінок тощо. Це б значно розширило сферу впливу української літератури, бо українські літератори могли б представити український погляд на ту чи іншу загальнолюдську проблему»

Клаудія Дате акцентує на широкій інформаційній підтримці з боку України. Експерти, що володіють іноземними мовами, статті та культурні артефакти, що потрапляють за кордон, повинні постійно та системно розширювати уявлення про Україну. Винятково важливими є обміни та знайомства, адже персональні контакти – важливі аспекти для зрощення зацікавлення у культурі та літературі: «Дуже важливо підтримувати літературні та перекладацькі майстерні, де люди знаходяться у прямому контакті (як дивно б це не звучало в часи коронавірусу) та мають можливість обмінюватися досвідом. Також дуже важливою є підтримка літературних заходів за кордоном, бо люди, які менше читають, із великим захопленням приходять на заходи та знайомляться з авторами та їхніми творами».

 

Довідково

«Креативна Європа» — це програма Європейського Союзу, спрямована на підтримку культурного, креативного та аудіовізуального секторів. Програма «Художній переклад» забезпечує підтримку ініціатив з перекладу і популяризації художніх творів через ринки ЄС, сприяння доступу читачів до високоякісної європейської художньої літератури.
Пріоритети програми:
  • Підтримка промоції перекладеної європейської літератури;
  • Заохочення перекладів з менш поширених мов на більш поширені (англійську, німецьку, французьку, іспанську) для розширення аудиторії;
  • Заохочення перекладів менш представлених жанрів, таких як дитяча література, комікси, поезія;
  • Заохочення використання цифрових технологій під час промоції та дистрибуції;
  • Заохочення перекладу та промоції лауреатів Літературної премії Європейського Союзу;
  • Підтримка праці перекладачів.

 

 

Читайте також: Неспішна культурна експансія: переклади українських книжок за кордоном 2019

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект