детективи

Чейз говорить українською: як у 2020-му році читати детективну класику

27.07.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Певно, найпопулярнішим літературним жанром (принаймні, зважаючи на обсяги виданого) є детектив. Український книжковий ринок не виняток. Майже щомісяця те чи інше видавництво презентує нову кримінальну історію. Українські автори дуже стараються заповнити цю нішу, але переважно йдеться про перекладні видання. Інше питання — їхня якість. Видавці дуже часто перебувають у пошуках гарячих новинок, які б можна було видати у нас і урвати собі хоч трішки дивідендів. Стратегія зрозуміла, але має очевидні вади: донедавна класики детективу майже не були репрезентовані у нашому культурному полі. На щастя, за останні кілька років крига скресла, і Джеймс Гедлі Чейз став лише одним із низки старих знайомих, які заговорили українською. Пропонуємо трішки поговорити про те, чому він вартий уваги і як його читати зараз.

Тяжкий тягар жанру

Настільки детективи люблять читачі, настільки ж ними нехтують поважні кола. Ставлення приблизно таке, як до фантастики: звісно, таке явище існує, але, будьмо чесні, це ж не «Література» (вимовляти з патетичним зітханням). Разом з тим, саме цей жанр завжди дуже тонко реагував на суспільні зміни та проблеми. Часто детективи були своєрідною езоповою мовою: за «дешевими» декораціями ховалися гострі запитання. Наприклад, Фрідріх Дюрренматт вважав, що один із способів художнику зберегти себе — це строчити «детективні романи, творячи мистецтво, де його найменше чекають». Про це яскраво свідчить трансформація жанру в першій половині двадцятого століття. Золотий вік детективної літератури закінчився. І разом з ним відійшли у тінь класичні британські «затишні» детективи з одним убивством на двісті сторінок, яке здатне похитнути підвалини впорядкованого і дуже класового світу. Більше не було імпозантного слідчого, який ставився до злочину як до математичного рівняння з кількома невідомими і брав гору над злочинцем лише завдяки силі своїх сірих клітинок.

Новому часу — нових героїв. А також — нову країну. З тридцятих років двадцятого століття моду почала диктувати Америка. Велика Депресія занурила Сполучені Штати в абсолютний хаос і відчай. Жодне вбивство вже не могло похитнути впорядкований світ — адже стало очевидно, що такого конструкту просто не існує. Люди (а серед них і письменники!) усвідомили реальність, де переважає право сильного — гангстера з автоматом у руці чи сенатора, який його покриває. Європі цей стан також був знайомий: кількість тоталітарних режимів на квадратний метр зашкалювала. Усі враз помітили, наскільки дешево продається людське життя. Саме за таких передумов у американській літературі за сприяння Дешілла Геммета й Реймонда Чандлера виник так званий «крутий детектив» (hard-boiled fiction) і його піджанр — «нуар». Шерлок Голмс, Еркюль Пуаро й міс Марпл відійшли на другий план. У новому світі не було світлих, добрих лицарів без страху й догани: усі без винятку мали чорну душу.

Багатоликий янус Джеймс Гедлі Чейз

А тим часом у Британії жив такий собі Рене Брабазон Реймонд, у майбутньому — один із найпопулярніших у Європі авторів гостросюжетних детективів. У 18 років він покинув навчання і батьківський дім, щоб вирушити на пошуки пригод. Змінивши купу професій, він став у 30-их роках торговцем книжками. Зранку й до вечора ходив від будинку до будинку, пропонуючи людям придбати щось зі свого асортименту. Якось він звернув увагу, наскільки до вподоби читачам роман Джеймса М. Кейна «Листоноша завжди дзвонить двічі», і вирішив спробувати щастя в літературі. За легендою, перший роман «Орхідей для міс Блендіш не буде» він написав за шість вихідних. Якщо це й справді так, то ті вихідні виявилися збіса продуктивними, адже книжка розлетілася, як гарячі пиріжки, ставши бестселером на десятиліття.

 

Майже відразу молодий автор призвів до великої плутанини, яка не розв’язана і досі. Британець із шалено французьким іменем, що пише американські детективи. І що з ним робити? Питання з іменем він вирішив сам, активно користуючись псевдонімами (Джеймс Гедлі Чейз — найпопулярніший, але не єдиний), а ось далі було складніше. З одного боку, цілком правильно записувати його в рубрику «британський детектив»: зрештою, автор — британець. От тільки під терміном «британський детектив» прийнято мати на увазі зовсім інший тип літератури. Можливо, доречно було б говорити про «американський детектив»? Події ж розгортаються в Америці… але не справжній, а вимріяній, бо письменник бував у Сполучених Штатах тільки у відпустці й витворював сетинг та атмосферу на основі довідників, карт і словників американського сленгу. До того ж, що цікаво, найбільшої слави Чейз зажив у Європі, адже американські читачі мали своїх співців гангстерської доби.

Аналізувати детективи складно. Майже завжди їхня якість визначається якістю фіналу, а саме його обговорювати не варто: спойлери, спойлери, спойлери… Звісно, бувають історії, де детектив — це лише зовнішня форма для інтелектуального пошуку, як, наприклад, «Ім’я Рози» Умберто Еко. Проте романи Джеймса Гедлі Чейза — інакшого ґатунку. Це класичний приклад жанрової літератури, дуже цікавий також як зріз доби й суспільних настроїв. У видавництві «Богдан» наразі вийшло українською 8 романів Чейза: «Орхідей для міс Блендіш не буде», «Весь світ у кишені», «Реквієм блондинкам», «Труна з Гонконгу», «Стерв’ятник — птах терплячий», «Дванадцять китайців і жінка», «Я сам поховаю своїх мертвих», «Покладіть її серед лілій». Ось про них і поговоримо.

Чейз і злочинці

Логічно почати огляд нуарних детективів з розбору лиходіїв. Чейз від початку своєї літературної кар’єри продемонстрував неабияк талант у витворенні поганців, суголосних духу доби. На нього навіть подавали в суд за неабияку жорстокість. Наприклад, у своєму першому романі, «Орхідей для міс Блендіш не буде», автор описав цілу банду гангстерів, які викрадають зіпсуту доньку мільйонера заради викупу. Особливої уваги вартий сімейний дует, який складається з голови банди Ма Ґріссон та її синочка Сліма — тупуватого, але шалено жорстокого Калібана. Образи настільки межові, що майже наближаються до гротеску, проте, що цікаво, не переходять межу, за якою б уже стали б нереалістичними. Зважаючи на популярність цього роману, нікого б не здивувало, якби Чейз і надалі спекулював на темі гангстерської гризні. Власне, цим письменник певний час і займався, проте за майже пів століття літературної діяльності він зміг запропонувати доволі різномасту панораму паскуд.

Окрім гангстерів, що тероризують місто з відома бездіяльної поліції, підступними вбивцями можуть виявитися родичі (що ріднить романи Чейза з камерним детективом у класичному розумінні) чи типово «бондівскі» лиходії — багаті, інтелектуальні та скалічені. «Стерв’ятник — птах терплячий» — вдала спроба автора написати екзотичний пригодницький роман. У кращих традиціях Генрі Райнера Гаґґарда Чейз виписує загадковий світ Африки (щоправда, тягар білої людини йде в комплекті). Цей роман, що може сподобатися шанувальникам Індіани Джонса, наповнений деталями, які максимально віддаляють його від реалізму. Групці авантюристів замовляють викрадення персня Борджіа, який знаходиться у приватній колекції ексцентричного мільйонера. Той живе у розкішному маєтку, схованому в джунглях Південної Африки… Все тут розкішно несправжнє, окрім чудово проілюстрованого принципу «людина людині вовк». Власне, це теж одна з улюблених тем Джеймса Гедлі Чейза.

 

Є низка романів, як, наприклад, «Весь світ у кишені», де читачеві випадає нагода вирушити у мандрівку не зі слідчим, а зі злочинцями: дослідити мотиви, які штовхають їх на авантюру, а також зауважити, що герої-поганці варті співчуття, адже вони — менше зло порівняно із «законним» суспільством, проти якого виступають. Це історії не зовсім про розслідування — радше про трагічні спроби обійти систему.

Чейз і слідчі

Гаразд, із лиходіями розібралися. А хто їм протистоїть? Зазвичай — такі самі брутальні типи, які спершу віддухопелять, а вже потім — можливо і тільки можливо — відведуть до поліційного відділку. Ось вона, важлива риса нуарної літератури: однозначно гарних персонажів тут немає. Кожен із детективів стоїть хоч трохи, але за межею. Ця характеристика може стосуватися непростого минулого антигероя або жорстких методів ведення слідства. Чейзові детективи зовсім не є прикладом для наслідування. Це важлива заувага, адже в наші дні нуар потрапляє в капосну пастку: одні його вихваляють як добу «справжніх чоловіків», а не оце усе, а інші — за це ж і шпиняють жанр, мовляв, погляньте, яка огидна рольова модель. От тільки це взагалі не модель, а суспільна симуляція із формульними образами (див. вище: гарних хлопців тут немає), жанрова стильова гра, не більше.

 

Улюблений типаж Чейза — молодий, але пошарпаний життям хлоп, який відкриває приватну справу й одразу ж потрапляє в халепу.

 

Показовим є те, що в світі Чейза поліція майже завжди протистоїть детективу. Всі поліціянти — корумповані виродки, що їдять з не дуже чистих рук. У романі «Реквієм блондинкам» фігурує такий собі шеф поліції Мейсі, який не тільки не намагається знайти вбивцю дівчат, а й повсякчас вставляє палки в колеса головному героєві. А у «Покладіть її серед лілій» копи покривають діяльність зловісного санаторію-психлікарні. З такими слугами закону у головних героїв романів Чейза справ бути не може.

 

Взагалі «неповага» до запропонованого Монтеск’є розподілу влади на три незалежні гілки є тим базисом характеру, на який нашаровуються інші риси детектива. Промовистим є і назва, і сюжет книжки «Я сам поховаю своїх мертвих». У ній головний герой, доволі успішний бізнесмен Нік Інґліш, щойно дізнавшись про смерть брата, миттєво бере слідство у свої руки, усіляко відмовляючись від будь-якої допомоги ззовні. Це його особиста вендета, і він ні на мить не ставить це під сумнів.
Слідчі Чейза — сміливі й рішучі, вони не бояться пустити в хід кулаки чи захляпати сорочку кров’ю. Але, як це завжди буває, така підкреслена маскулінність має і зворотній бік.

Чейз і незручні питання

Невід’ємною рисою нуарних історій є образ femme fatale. Саме розкішні красуні найчастіше з’являються на обкладинках книжок та плакатах до фільмів. Є вони, звісно, і у Чейза. Хижі, підступні й дико сексуальні панянки тільки й думають, як зруйнувати чоловікам життя. Звучить трохи абсурдно — і страшенно жанрово. Власне, справедливі претензії феміністичної критики до цього конструкту стосуються всього жанру нуару та його подальших інтерпретацій (згадати хоча б «Місто гріхів» Френка Міллера). Чейз також потрапляє під шквальний вогонь. Всі його героїні або беззаперечно прекрасні, або сірі мишки, позбавлені шансу на хороше життя через невиразну зовнішність. Стереотипи, стереотипи…

Але й тут не все так прозаїчно. Фатальні красуні існували в культурі мало не від самої її появи (вітання Ліліт), але «круті романи» надали їм нового виміру. Нуарні героїні — і Чейзові зокрема — надзвичайно діяльні. Свою сексуальність і підступність вони спрямовують на те, щоб досягти власних цілей, куди амбітніших, ніж запропоноване суспільством тихе заміжнє життя. У певному сенсі вони постають на диво емансипованими і сміливими, а ще дуже часто лишають протагоніста в дурнях. Ці жінки дуже цінують свою свободу і проявляють неабияку силу, щоб завоювати авторитет у типово чоловічому світі криміналу. Наприклад, Ма Ґріссон із «Орхідей для міс Блендіш не буде» продемонстрована авторитарною і успішною очільницею банди. До речі, цій героїні Чейз дозволив бути не прекрасною. Іронічно, що саме тут продемонстровано і прямо протилежний образ — слабкої «дівчини в холодильнику» міс Блендіш.

 

Вельми суперечливим постає і ставлення до людей інших культур. Є у Джеймса Гедлі Чейза кілька романів, об’єднаних азійською темою. Українською представлені «Труна з Гонконгу» і «Дванадцять китайців і жінка». Останній роман англійською називається «Twelve Chinamen and a Woman». Точніше, це одна з його назв, обрана у 1950 році. Поняття «Chinaman» сьогодні вважається образливим, але якщо згадати, що в першому виданні роману 1940 року були «chinks», стає взагалі страшно. Не дивно, що починаючи з 1970 року в англомовних країнах історія публікується під назвою «The Doll’s Bad News» — «Погані новини від ляльки». Цей варіант не лише прибирає расистські конотації, а й чіткіше відображає основну інтригу. Звісно, образ китайців також дуже важливий, але радше як серйозне соціальне тло. Попри расистську назву, Чейз піднімає проблему нелегальної міграції, проте не в контексті «злих іммігрантів, які відбирають у чесних американців роботу». Навпаки, письменник співчуває цим людям і описує, в наскільки жахних умовах перебувають вони через жадібність гангстерів і злочинну байдужість порядних білих панів. Схожа проблематика постає і в «Труні з Гонконгу».

Чейз і кіно

Головні фанати письменника жили у Франції та в Радянському Союзі. Так, у часи перебудови Чейза почали штампувати в небачених кількостях, з жахливими обкладинками й такими само жахливими перекладами. Мабуть, тому багато сучасних українських читачів з острахом дивляться на цього автора: у пам’яті постійно зринають кишенькові видання, надруковані на туалетному папері, якими торгували на вокзалах. Сумно це і несправедливо.

 

У кіно Джеймсу Гедлі Чейзу також щастило переважно у цих країнах. Голлівуду не бракувало своїх авторів для екранізацій — британський зайда їх не цікавив. Для американських кіностудій Чейзу вдалося попрацювати над сценарієм до фільму з Пітером О’Тулом в головній ролі «Ніч генералів» про звірства нацистів у окупованій Європі, проте його власні твори потрапляли на екрани країни, про яку він стільки писав, дуже рідко.

 

Зрозуміло, що першим екранізували найперший і найпопулярніший роман «Орхідей для міс Блендіш не буде». Вийшло відверто погано. Якщо Чейз вдало копіював прийоми та тропи американського «крутого» детективу, то режисер Джон Кловз із завданням відтворити нуарну атмосферу на екрані не впорався. Його фільм 1948 року безпомічно тупцяє на місці у пошуках індивідуальності. Жорстока драма перетворилася на недолугу мелодраму, Слім-Калібан став блідою копією Гемфрі Боґарта, а сам фільм забули відразу, щойно він вийшов у прокат. До цього роману поверталися ще раз у 1971 році, але «Банда Ґріссомів» також не вдалася. Наразі фільм може зацікавити лише гардкорних фанатів Скотта Вілсона, яким цікаво побачити улюбленого актора молодим.

 

«Труна з Гонконгу» та «Стерв’ятник — птах терплячий» також переносили на екран, маючи дуже скромні ресурси. Перший фільм зняли німці у 1964, а другий — італійці у 1991-му. І там, і там невибагливий сценарій та жебрацькі декорації. Перегляд цих фільмів навряд чи принесе задоволення.

 

Те саме можна сказати і про фільми, зняті в Радянському Союзі. Більшість із них було зроблено напередодні розвалу совка, і це дуже-дуже відчутно. Пощастило хіба що «Всьому світу в кишені». Із нього на ризькій кіностудії у 1983 році зробили дуже гарний трьохсерійний телефільм «Міраж». Ця версія вийшла навіть кращою за німецьке кіно 1962 року «У п’ятницю о пів на дванадцяту». Той фільм хоч і міг похвалитися Родом Стайґером на головній ролі, все ж мав кепський сценарій, який не тримав купи історію.
Ще за життя Джеймса Гедлі Чейза екранізовували близько 40 разів. Виходять фільми і після смерті письменника, але найкраще з його творчістю знайомитися саме у форматі книжок. Фільми їм за якістю не домірні.

 

Тож, навіщо його читати? По-перше, це цікаво. Недарма майже в усіх рецензіях на твори Джеймса Гедлі Чейза можна зустріти англомовне визначення page-turner. Його романи читаються дуже швидко й відірватися від них направду важко. Класичне кримінальне чтиво. Хто б що не казав, а письменник умів нагнітати саспенс та закручувати детективну інтригу з несподіваним або просто шокуючим твістом наприкінці. А по-друге, це дуже цікаве свідчення доби, можливість зануритися в атмосферу нуару — хоча б для того, щоб побачити, наскільки ми стали (чи не стали) кращими людьми відтоді.

Купити книжки.

  • Джеймс Гедлі Чейз. Стерв’ятник – птах терплячий / пер. з анг. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2017. — 232 с. 
  • Джеймс Гедлі Чейз. Орхідей для міс Блендіш не буде / пер. з анг. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2017. — 232 с. 
  • Джеймс Гедлі Чейз. Реквієм блондинкам / пер. з анг. Ірина Бондаренко. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2017. — 280 с. 
  • Джеймс Гедлі Чейз. Дванадцять китайців і жінка / пер. з анг. Ірина Бондаренко. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2017. — 208 с
  • Джеймс Гедлі Чейз. Покладіть її серед лілій / пер. з анг. Ірина Бондаренко. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2017. — 272 с. 
  • Джеймс Гедлі Чейз. Весь світ в кишені / пер. з анг. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2018. — 248 с. 
  • Джеймс Гедлі Чейз. Я сам поховаю своїх мертвих / пер. з анг. ?. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2018. — 256 с. 
  • Джеймс Гедлі Чейз. Труна з Гонконгу / пер. з анг. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2018. — 192 с. 

 

Читайте також: Дитячі детективи: що читати юним розслідувачам і шпигунам

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект