Disco Elysium

Disco Elysium Курвіца: як відеогра принесла славу естонському письменнику

29.05.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Серіал «The Witcher», що вийшов цієї зими, наново відкрив світові творчість Анджея Сапковського. З полиць книгарень змели перші книжки Відьмацької саги, — і навіть в Україні, здавалось би, давно знайомій з Ґеральтом, довелося друкувати додатковий наклад. Однак це було не єдине візуальне медіа, що здійснило літературне відкриття у кінці минулого року. Іншим була відеогра «Disco Elysium» від студії з на диво слов’янською назвою «ZA/UM». Засновника цієї студії й головного автора гри можна без зайвої скромності називати непересічною і талановитою людиною. Про нього і його несподіваний стосунок до літератури буде ця замітка.

 

Найпотужніший книжковий ринок — це, безумовно, англомовний ринок. Пробитися туди — мрія кожного регіонального автора, адже за ним спостерігають видавці всіх країн світу. І якщо вас переклали на англійську, то запевне згодом перекладуть і на інші мови. На жаль, сам англомовний світ не такий пильний до іномовців. Тож талантам зі сходу доводиться сяяти вдвічі яскравіше, або вдаватися до одної хитрощі.

 

Так уже склалося, що шлях на Захід письменникам Східної Європи торують відеоігри (хай пробачать мені поляки й естонці означення «Східна», бо кращої назви для колишнього Соцтабору я не зміг підібрати). Як би не заперечував пан Анджей Сапковський, та саме ігри зробили його письменником міжнародної величини — у цій старій суперечці я повністю на боці Дмитра Глуховського. Щоправда, не слід було добродію Глуховському називати Сапка за ворожнечу з «CD Projekt RED» аж «an arrogant motherfucker», та він правий: обидва завдячують адаптаціям і обидвом слід бути вдячним адаптаціям. Ігри, що йшли попереду першотворів, не просто готували фанатську базу — вони найперш інформували про існування таких книжок і авторів. Нам, українцям, важко зрозуміти наскільки це важливий аспект, оскільки для нас польський та російський книжкові ринки ніколи не були Terra incognita. Однак наш позір не надто ширший, чому частково присвячений цей допис.

Я недарма згадав естонців. У жовтні минулого року вийшла естонська рольова відеогра «Disco Elysium». Унікальна детективна ролівка без боївки та з ухилом у діалоги вже отримала високі нагороди за найкращу оповідь на «The Game Awards» 2019-го і «New York Game Awards» 2020-го року. Її сценариста — естонського карела Роберта Курвіца — номінували на славнозвісну «Неб’юлу» у категорії «Найкращий відеоігровий сценарій». Нагородження премією відбудеться цьогоріч 30 травня, і я не маю сумніву, що саме він дістане нагороду, оскільки добре знайомий з його біографією.

 

На жаль, культурний простір батьківщини цього спадкового митця доволі герметичний. Тож український читач і навіть глядач досі не чули про Роберта Курвіца. А тим часом кінострічка за його сценарієм представляла Естонію на 86-ому «Оскарі». Мова про фільм режисера Вейко Оунпу «Free Range» («Привілля»), котрий потіснив українське «Плем’я» на 21-му Палицькому фестивалі європейського кіно: звання найкращого фільму розділили на двох. Хоч Естонія, як і Україна, колишня частина Радянського Союзу, у контексті сучасної культури ми опинились у цю мить не ближчими, ніж Португалія до Польщі в день виходу першої гри «The Witcher». Адже грі «Disco Elysium» також передувала книжка.

Читайте також: Фантастика українською: напівпорожньоповна склянка

 

Роберт Курвіц, син митця Рауля Курвіца (художника, архітектора і музиканта), як і батько, встиг спробувати себе у різних мистецтвах. У 2001 році юнак 1984 року народження стає піснярем і виконавцем рок-гурту «Ultramelanhool». Гурт, що виконував прогрок, випустив два альбоми: «Must apelsin» («Чорний апельсин») у 2004-му і «Materjal» («Матеріал») у 2008-му році. Щоправда, другий альбом був записаний за власний кошт і викладений в Інтернет. Третій же альбом, анонсований у 2011-му, і який мав отримати назву «Fantastika» («Фантастика»), взагалі не побачив світ. Однак не надто вдалий початок не згасив творчий запал Курвіца-молодшого. У 2011-му році син і батько разом створили альбом «Forbidden to sing» («Заборонене до співу»), котрий отримав щорічну премію Естонського культурного фонду.

 

Музикант Роберт влився в талліннські кола дадаїстів-флюксусівців, познайомився з молодим художником Олександром Ростовим і досвідченим письменником Кауром Кендером. Ростов і Курвіц зійшлися у середині 2000-х на підставі спільної любові до настільних рольовок. Саме в ігрових партіях народився незвичайний паропанковий всесвіт, що пізніше втілився в книжці та відеогрі.

 

Удвох вони засіли за створення роману: Роберт писав текст, Олександр малював ілюстрації. На створення книжки пішло аж 5 років. Нарешті у 2013 році за підтримки Кендера було видано фантастичний детектив «Свята і страшна пахощ» («Püha ja õudne lõhn»).

 

Книжка була названа естонськими критиками однією з найзначніших літературних подій останнього десятиліття і порятунком естонської прози після «пропащих нульових».

 

«Текст має здатність створювати приголомшливі асоціації – в голову приходять Маргарита Шагінян, Азімов, Стругацькі, Муракамі, а також Ільф і Петров і новий скандинавський кримінальний роман», — описував «Пахощ» відомий критик Прійт Хобемягі. 

Своєю чергою фантаст Як Томберг теоретизував на підставі книжки: «З літературно-теоретичної точки зору, роману «Свята і страшна пахощ» вдається динамічно використовувати дві жанрові тенденції, досі далекі одна від одної у загальноприйнятій системі жанрів: реалістичність і фантастичність. А надто йому вдається зобразити споконвічну внутрішню спільність цих тенденцій, і таким чином він є „нашим особистим невеличким доказом» того, що світова література початку ХХІ століття в традиційному розумінні — це втілення різних проявів нового продуктивного реалізму».

 

Було продано тисячу примірників роману — блискучий результат, враховуючи розмір країни. Однак Курвіц сприйняв такі продажі за провал і пішов у запій. Почасти він правий: виторг був негідний п’яти років праці; внутрішній ринок Естонії банально замалий, а всю згадану похвалу не почули за межами країни, тож іншомовних видань не намічалося.

Можливо, якби естонський карел Роберт Курвіц знав російську, то вчинив би, як колись зробило чимало українських фантастів, — видався б у Росії, власноруч переклавши твір. Одначе він не знає російської, а старий друг Кендер доречно порадив: «Мої діти кажуть мені: «Досить писати книжки! Книжки вже ніхто не читає! Тобі треба податися у відеоігри». І Курвіц з Ростовим подалися у відеоігри. Вони проторували собі шлях на Захід грою у тому ж всесвіті, що і роман. І тепер, після успіху гри, готуються до видання англійський та російській переклади книжки, які відповідно дістануть назви «Sacred and Terrible Air» і «Святой и страшный аромат».

 

Тим часом для українців сучасна естонська жанрова література лишається у сліпій плямі. Принаймні поки не прогримить успіх англомовного видання.

 

Іронічно, що сам раніше ізольований автор вірить у єдність післярадянського простору: «Особисто я себе вважаю дитиною Радянського Союзу. Я народився в СРСР, це в моєму свідоцтві про народження. Я завжди відчував себе частиною великої геополітичної формації, відчував, що я частина (не в сучасному націоналістичному сенсі, а у великому геополітичному сенсі) дещо навіженого месіанізму, у котрий слов’янська цивілізація часом впадає. Це річ, яку я поділяю. В моїх амбіціях побачити себе в одному ряду з Братами Стругацькими або російськими футуристами початку XX сторіччя».

 

Читайте також: Слон, що кукурікає: як розібратися у жанрах фантастики

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект

що більше читаєш – то ширші можливості