Книжковий Миколай

Готель Горького у Херсоні

21.12.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

14-16 грудня у Херсоні відбувся ІII Південний фестиваль книги і читання «Книжковий Миколай». Участь у ньому взяли понад 20 видавництв з різних куточків країни та низка українських письменників з презентаціями та автограф-сесіями. Антон Санченко також поїхав у ці дні в Херсон і на власному досвіді дізнався про те, що змінилося в організації фестивалю цьогоріч, як місто приймало літераторів та наскільки такі події цікаві самим херсонцям. 

 

Присвячується Світлані Думинській

 

Письменники – люди язикаті. Тому їх скрізь і запрошують. Звозять на автобусі в Асканію Нову, а вони напишуть віршик про страуса й присвятять Едуарду Фальц-Фейну. Так працює культурна дипломатія. Поселять їх в готелі «Жорж» з яйцями пашот на сніданок – а вони напишуть про львівську гастроль Джиммі Гендрікса. Так працює продакт-плейсмент.

 

А ще письменники начитані. Тож коли в Херсоні їм гордо кажуть, що в цьому готелі зупинялися Максим Горький та Олександр Грін, вони одразу пригадують, що ці двоє були волоцюгами й спали в нічліжках. Горького «прокинув» самозваний князь Георгій Джапарідзе, чию ковіньку вони продали на херсонському базарі, а Гріна перед тим судновласник ще й оштрафував на зарплатню матроса і стусанами вигнав на берег з дубка (вітрильник такий) за те, що той ходив по італійській черепиці, як по Французькому бульвару, й потовк її. А нас-то за що?

Тож якщо запросити у своє місто три десятки письменників, поселити їх по вісім чоловік у номер з туалетом на іншому поверсі й душовою по графіку з оголошенням на дверях «Чоботи в душі не мити» – про ваше гостинне місто Херсон довідаються принаймні всі читачі тих письменників у соцмережах, попри те, що у «номерах» далекоглядно нема розеток. А якщо ще й відключити на дві ночі опалення у готелі – очільниці обласного департаменту культури, туризму й курортів присвячуватимуть сороміцькі коломийки, епіграми й фейлетони. Дурні поети. Дякуйте, що не кемпінг в Залізному Порту. Максим Горький там кавуни крав.

 

Добре, що мене часто запрошували в Херсон, тож я знаю, що пристойні готелі в Херсоні є, яйця пашот теж. Навіть більше – я знаю, що в херсонців усе може працювати «як годинник» на заходах всеукраїнського масштабу, коли цієї осені Херсон приймав бібліотекарів дитячих бібліотек та їхніх найактивніших читачів з усієї України, і жодну дитину не загубили, а бібліотекарів катали річковим трамвайчиком до Голої Пристані й назад, а не в один кінець. На доказ своєї незаангажованості й доброзичливості можу навіть пред’явити колонку про це в «Тижні».

Але цього разу загубили дорослих поеток. Начебто й запросили, й дорогу оплатили, й поселили, й нагодували таким-сяким обідом в офісі, а включити в програму забули. З урахуванням того, що події відбувалися в різних локаціях, і випадково зазирнути на вогник публіка не могла (лише прочитавши в програмці), не зовсім зрозуміло, навіщо людей взагалі відривали від справ і запрошували в Херсон. Посидіти наодинці з модератором у пустому залі можна було і в Києві.

 

Мені, правда, гріх скаржитися, в мене був абсолютно протилежний випадок. Оскільки літературною програмою опікувалися аж три обласні бібліотеки (дитяча ім. Чайки Дніпрової, юнацька ім. Бориса Лавреньова та наукова ім. Олеся Гончара, а також мережа книгарень «Учбова книга»), в один із днів у мене виявилося 5 презентацій, бо кожен з організаторів мав на мене окремі плани, а разом їх ніхто не узгоджував, щоб запланувати хоча б перерву на обід.

 

Вийшов з готелю імені Горького о восьмій, коли в усьому сонному місті і кави посьорбати ніде, повернувся о дев’ятій вечора. А там вже Грін в номері хропить під холодною батареєю. Сім Грінів, по черзі. Прислухаєшся, а вони висвистують носами азбукою Морзе: «Свєта, ну на фіга всьо ето».

 

Якщо Херсон щось і відрізняє від інших літературних фестивалів, то ось це бажання використати автора по повній, провезти по школах з виступами – кожен наступний урок в наступній школі, з перегонами по проспекту впродовж великої перерви, втечею від патрульних машин, бо запізнимося.

 

Якби ще школярів хтось попереджував, що треба принести гроші на книжки, було б взагалі прекрасно. Втім, на увагу шкільних бібліотекарок, автор-самоторг може стабільно розраховувати – книжечку-дві обов’язково для школи куплять.

 

В реаліях сучасних херсонських шкіл на всі старші класи традиційно є один читач, який не вилазить зі шкільної бібліотеки, і навіть вашу книжку прочитав, але сьогодні на жаль не прийде – готується до олімпіади з хімії. Про цього міфічного читача розповідали бібліотекарки трьох шкіл поспіль. Його навіть звуть якось однаково. Правда, іноді це дівчинка. А ще іноді цих хлопчика і дівчинку доля зводить в одному класі, і вони псують одне одному статистику перемог на шкільних олімпіадах.

Читайте також: Слов’янська книжкова толока: голоси культурного фронту

 

А в найстарішій гімназії Херсона (херсонці зауважують – і півдня України. Вони свідомі своєї провідної ролі в колишній Херсонській губернії, куди скромними повітовими містами входили і Миколаїв, і Одеса, і навіть Кропивницький) письменникам дають посидіти за меморіальною партою Бориса Лавреньова, а художникам – за партою Давида Бурлюка. Насправді ці двоє були однокласниками, тож парта в них була одна. А гімназії вже 200 років.

 

Все ж інше – начебто таке ж саме, як у людей, але не полишає відчуття, що робиться без розуміння того, навіщо це все – для відчіпного, для галочки і фоток в Instagram, що зараз замінюють звітність. Письменника зі Львова в перший день запрошують на радіо, беруть у нього інтерв’ю, але в ефір те все пускають вже в останній день виставки, коли «Львівський десант» на своєму автобусі вже відбуває додому, просидівши на автограф-сесіях геть без читачів. Реклами не було навіть на афішах самого «Ювілейного», єдиний банер на вході губився між анонсами концертів коміків і співаків. Як наслідок – два порожніх дні й публіка, що почала збиратися тільки в неділю після 11-ї, коли на 14-ту вже призначене урочисте закриття.

Волонтерів на вході, з видрукуваними програмами, не було, ніяких браслетів для обліку на відвідувачів не одягали. Оголошень по радіо, про те, що ось-ось щось починається там-то і там-то – теж. Ну і так далі. Кожному бувалому виставковому туристу знайомі ці «фішечки» вже намолених літературних фестивалів і книжкових ярмарків, по яких одразу видно, чи валялися тут організатори, чи все пущено самопливом. Смакують зазвичай вже тільки якісь родзинки для втаємничених, як ось безкоштовну каву в кафешках для доповідачів, чи «Нову пошту», що забирає спаковані книжки у видавців просто на виставковому стенді.

 

Читайте також: Фестиваль «Маестро»: книжкова весна у Черкасах

 

З таких херсонських «фішечок», мабуть, можна назвати «віртуальну участь» провідних українських видавництв, як то «Віват», «Наш формат», «ВСЛ», «Фоліо», «АССА» та інших, коли в частини з них присутніми на стендах були лише книжки, але не традиційні й давно всім завсідникам знайомі продавці видавництв. Їх на стендах замінили місцеві волонтери. Не знаю, як це було оформлено організаційно, мабуть, через «Учбову книгу» (я розумію, як зараз скрегочуть зубами усі редактори, що читають цей текст, але не навчальна, а саме учбова книга – це Херсон). Це оригінальний вихід для міст, виторги в яких ще не варті поїздки і проживання команди «рідних» продавців з Харкова, Львова чи Києва (А може досвідчені видавці просто в курсі про готель Горького).

Суто випадково я пригадую книжковий ярмарок в цьому ж холі «Ювілейного» у 2009 році – звісно, це ніч і день. Тоді було лише кілька позичених в кафе столів для кількох місцевих видавництв і книгарень, а зараз вже понад двадцять видавництв з усієї України на нормальних, не імпровізованих, виставкових стендах. Судячи з усього, максимум даного приміщення вже досягнуто, варто шукати більше, і в Херсоні вони, на щастя, є. Але все це варто робити тільки у тому разі, якщо придумати, як загнати в те більше приміщення достатньо покупців. Видавці вибачають все, крім низьких виторгів.

 

Частково відповідь на це питання дав третій день, коли інтенсивна святкова програма кількох дитячих танцювальних та театральних колективів залучила у «Ювілейний» стільки самих дітей-артистів і дотичних до них дорослих, що це справді стало схоже на ярмарок. Не знаю, чи позначилося це на виторгах.

Оскільки відвідувачів не рахували й не анкетували, – це спостереження «на морське опукле око», але на виставці дуже бракувало «середнього прошарку». Були батьки з дітьми й люди старшого покоління. Молоді, тридцятилітніх – майже не було. Це «втрачене покоління» дев’яностих, коли херсонцям було геть не до книжок. Рубались у Super Nintendo. Втім, старше покоління з львівськими письменниками, схоже, знайшли одне одного – спілкувалися, не розходилися, зустрічали старих знайомих, фотографувалися з авторами, колядували – справжня тусня. Ще б пенсії їм хтось вчасно підняв, і молодь не потрібна. Але так не буде, треба якось залучати молодих.

Щодо культурної програми в бібліотеках скажу тільки те, що курсантів, яких привели строєм на зустріч з письменником-мариністом Санченком, беручкі бібліотекарки одразу просили заповнити формуляр, ось де з контролем та обліком все в порядку. Ну і додам, що бібліотека Олеся Гончара має одне з найкращих приміщень в Україні, з якого не хочеться вже нікуди йти, з незрівнянним видом на дніпрові плавні і верхній рейд.

 

На жаль саму програму оцінити я не міг, бо весь час був залучений на якихось своїх зустрічах, хіба що той спільний захід, який проводила дитяча бібліотека Дніпрової Чайки для літературних студій міста, спільно з редакторами й видавцями кількох видавництв, здався мені інформативним і посутнім. Шкода, що мені такої конкретики про роботу видавців ніхто не розповідав у дитинстві.

Втім, ще одне спостереження, засноване виключно на власному досвіді,  ризикну сформулювати – не варто все будувати тільки довкола книжок. Тільки презентації, зустрічі з читачами й читання. Книжки – лише привід зібрати культурних людей докупи. Повинні бути й кінопокази, й музика, й дискусії та круглі столи на актуальні саме для вашого міста теми. Як ось про конструктивістську архітектуру в Запоріжжі. В містах сталих книжкових виставок саме до них приурочені всі прем’єри й презентації місцевих авторів. Це взагалі – їхнє свято. В Херсоні це поки не відчувається. Треба запрошувати також критиків, публічних інтелектуалів, журналістів, блогерів, перекладачів. А почати з того, щоб вже до наступного Книжкового Миколая запросити досвідченого куратора з успішним досвідом проведення масштабних книжкових фестивалів, такі в нас вже є, їхні прізвища в таємниці не тримають. Може тоді й молодь підтягнеться.

 

Єдине прохання – не селіть її (так, це буде жінка, тут без варіантів) в готелі імені Горького.

 

Читайте також: Запорізька книжкова толока: 4 роки, політ нормальний

 

Автор: Антон Санченко

 

Фото: Українське радіо. Херсон, Херсонська бібліотека Багряного, Херсонська  бібліотека Лавреньова, Наталка Ліщинська, kherson.net.ua, pik.ua

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект