Василь Стус

«Я відмовляюсь від адвоката Медведчука»: що ховає в собі книжка про Стуса

10.07.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Сьогодні у Дарницькому районному суді Києва – чергове засідання за позовом народного депутата від «Опозиційної платформи – За життя» Віктора Медведчука проти журналіста й історика Вахтанга Кіпіані та видавництва Vivat. Політик, який свого часу був державним захисником Василя Стуса, позивається до суду щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, й просить заборонити видання й розповсюдження книжки «Справа Василя Стуса», а також поширення будь-якої інформації про неї у ЗМІ й інтернеті.

Він вважає, що частина інформації, наведеної в книжці, є недостовірною. У видавництві ж переконують, що видання на 90% складається з архівних документів, а думки автора побудовані на фактах, які містяться, в тому числі, у фактологічній частині книжки. Водночас у Vivat хвилюються, що суд може ухвалити рішення на користь Медведчука і таки заборонити книжку. Тож ми вирішили, не чекаючи рішення суду, відібрати для вас найцікавіші уривки, і дуже сподіваємося, що ця публікація про «Справу Василя Стуса» не стане останньою.

Свідчення проти Стуса

Із заяви Банникової Алли Миколаївни, завідувачки книгарні селища Матросово Тельківського району Магаданської області

 

Работая воспитателем общежития, а затем зав. книжным магазином в пос. Матросова, я имела неоднократные беседы со Стусом Василием Семеновичем. Я обратила внимание на то, что Стус неправильно понимает некоторые вопросы нашей социалистической действительности и неверно их трактует. Цель моей беседы была оказать на него положительное влияние, переубедить его.

 

В частности мне запомнился случай, когда в октябре 1978 года всенародно обсуждался проект новой Конституции, Стус говорил, что у нас нарушается демократия, преследуются все инакомыслящие, что Советское правительство не отличается от царского режима, оно отправляет в ссылку всех тех, кто не согласен с официальной линией партии, он сказал, что является членом Украинского комитета по контролю за соблюдением Хельсинкского соглашения и якобы состоит в одной организации с Сахаровым. (…)

 

Когда в районной газете «Ленинское знамя» в марте 1979 г. была опубликована статья «Это страшное слово война», я спросила у Стуса, что он может сказать по этой статье. т. к. упоминалась его фамилия. Стус ответил, что война приносит много зла, что он против войны. Он сказал, что Сталин ничем не отличается от Гитлера, потому что по его приказу было убито много ни в чем не повинных людей. Этим была нарушена демократия. Нарушается она также в том, что в выборах
правительства участвуют не все, а только коммунисты при избрании партийных органов, в частности Брежнева Л. И.

 

 

Із заяви прохідника рудника ім. Матросова Мастракова Петра Михайловича

 

В первые дни, когда меня поселили в комнату к Стусу, он отнесся очень враждебно и сказал, что «подставили еще одну сучку из к.г.б.». Как затем мне стало известно, Стус всех подозревал, что за ним якобы следят и преследуют. (…)

 

В Якутию своему другу он выслал куртку меховую зеленого цвета, которую показывал мне. Стус мне рассказывал, что за границей у него есть друзья, которые высылают ему посылки с вещами и с продуктами питания. Из продуктов он мне показывал, что ему выслали, жвачки, кофе, сахар, шоколад, кубики бульона, курева и другие продукты, а также джинсовый костюм. Эти посылки он говорит, что высылают друзья из разных стран. Англия, ФРГ, Канада, Франция. Продукты и вещи он расхваливал, говорил, что по качеству они лучше наших советских. Он мне сказал однажды, что состоит в Английском ПЭН-клубе, который оказывает ему материальну помощь. Членами этого клуба, со слов Стуса, являются также его друзья, которые сейчас находятся в Мордовском концлагере и ссылке.

 

Себя Стус называл политическим заключенным, которого несправедливо осудили, считал себя защитником прав человека, говорил, что в СССР выступает за демократию, права человека, а правительство само нарушает их. Часто расхваливал богатство Украины и говорил, что если бы Украина была самостоятельной, то украинцы жили бы значительно лучше и богаче, чем теперь в СССР.

 

(…)

 

В беседах со мной Стус говорил, что в «капиталистических странах даже безработные получают денежные пособия и живут лучше, чем наши рабочие». Проживая с нами в общежитии в одной комнате, он постоянно рабочих называл «быдлом и сучней К.Г.Б.», которые все работают на К.Г.Б.». Особенно он ненавидел нач. отд. кадров Шарипова, называл его «надзирателем» секретаря парткома Вечканова. Ко мне Стус относился подозрительно, замечал только плохое, в целом он неодобрительно отзывался о нашей советской действительности. Однажды я ему посоветовал отказаться от своих враждебных убеждений, но Стус мне сказал: и ты «снюхался с К.Г.Б.», после этого он перестал мне доверять.

 

Однодумці

З допиту Левка Лук’яненка

 

Василь Стус — порядочный человек. Он никогда не сводил никаких клеветнических измышлений на кого бы то ни было или на что бы то ни было, в том числе на советскую действительность. А если следователи расценивают отдельные упоминания о реальных фактах советской действительности как клеветнические, то это свидетельствует о их боязни смотреть правде в глаза. Клевета в этом случае имеет место не со стороны Стуса на советскую действительность, а со стороны следователей на Стуса.

 

З листа Стуса

 

Сервус, Левку!

 

Мій Київ по-старому мовчить. Правда, дістав листа од Михайла Г. з прекрасними книжками (Укр. одяг, Шевченківський словник). Але що там на Україні — не знаю. Чомусь мене старанно ізолюють од неї.

 

Днями (15.VI) прийшли мої рукописи з ГБ (11 зошитів) — по них, здається чортиська топталися чобітьми — брудні й піддерті, зім’яті. Ґвалтували, мабуть, мою Музу, песиголовці.

 

Чекаю на приїзд дружини (має бути десь от-от). Тимчасом застудився добре (вічна мерзлота штольні — але руки грабіють, а по штрекові — вітер загонистий, а стане мокрий чуб — от і ханачки): чи пневмонія, чи бронхіт. То вилежую боки — під п’яні окрики, верески, вилучання бітлових платів.

 

Із допиту Стуса, 1980

 

Мені пред’явлено звинувачення в скоєнні державного злочину. Я літератор, учасник правозахисного і демократичного руху. Я не вбивав мільйони людей, як беріївські посіпаки, не судив людей за діяльність, елементарно гарантовану Декларацією прав людини і Хельсінськими документами, не садив здорових людей до божевільні, як це робить КДБ на протязі останніх років. Отож усякі розмови про скоєння мною злочину є смішні.

 

З останніх записів поета

 

Доведений до краю, я склав заяву до Верховної Ради СРСР з другою заявою про відмову від громадянства. Це було в кінці 1978 року. У ній я писав, що заборона займатися творчою роботою, постійне приниження моєї людської і національної гідности, стан, за якого я чую себе річчю, державним майном, яке КГБ вписало на своє конто; ситуація, за якої моє почуття українського патріотизму зведено у ранґ державного злочину; національно-культурний погром в Україні — все це змушує мене визнати, що мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю.

 

Бути радянським громадянином — це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся. Чим більше тортур і знущань я зазнаю — тим більше мій опір проти системи наруги над людиною і її елементарними правами, проти мого рабства. За патріотичним покликанням.

 

 

Із обвинувального висновку, 1980

Залишаючись на антирадянських націоналістичних позиціях, в другій половині 1979 року — початку 1980 року з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив у місті Києві для подальшого розповсюдження рукописний документ українською і російською мовами під назвою «Пам’ятка українського борця за справедливість» («Памятка украинского борца за волю»), який за своїм змістом і спрямуванням є відверто антирадянським, наклепницьким.

 

В ньому Стус з націоналістичних позицій зводить злісні наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, викладає конкретну програму боротьби проти Радянської влади, обстоює необхідність створення так званої «незалежної України». При цьому закликає проводити ворожу діяльність шляхом створення «широкої мережі правозахисних об’єднань» на платформі «забезпечення незалежної України, організації випуску періодичних журналів типу «Укр. вісника» і т. Д.»

 

Зокрема, в своєму листі від 9 листопада 1977 року до названого вище Лук’яненка Л. Г. він вказує: «Коли мені випаде йти на другий тур, то я говоритиму тільки в останньому слові, … ні на які компроміси не піду, ні на яке визнання вини й самокаяття».

 

Таким чином, переліченими діями по виготовленню, зберіганню і розповсюдженню з метою підриву та ослаблення Радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад, вчиненими на території УРСР, Стус скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. 2 КК УРСР, як особа, раніше судима за особливо небезпечний державний злочин.

 

Стус vs Медведчук

 

Василь Стус: Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від любого радянського адвоката. Я вимагаю адвоката міжнародної правозахисної організації.

 

Віктор Медведчук: Товариші судді! Предметом судового розгляду ось вже на протязі трьох днів являється кримінальна справа по звинуваченню Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. 62 ч. 2 КК УРСР та ч. II ст. 70 КК РРФСР. Кваліфікацію його дій я вважаю вірною. Але при винесенні вироку я прошу урахувати всі обставини, які характеризують особу підсудного, його відношення до праці, сімейний стан та стан здоров’я, всі ці обставини заслуговують уваги і потребують ретельного вивчення з вашої сторони. Це пов’язано не тільки з вимогою закону, але й з тим, що тільки враховуючи їх при обранні міри покарання ваш вирок, винесений в нарадчій кімнаті, буде обґрунтований і справедливий.

 

Василь Стус: Я не визнавав і не визнаю себе винним. До самої смерті я буду стояти на обороні правди від брехні, чистих людей від убивць, Ісуса Христа від диявола.

 

Нагадаємо: Віктор Медведчук подав до суду позов з вимогою заборонити продаж книжки «Справа Василя Стуса» у серпні 2019 року. Перше засідання у цій справі відбулося у Дарницькому суді 2 жовтня 2019 року.

 

Генеральна директорка видавництва Viva Юлія Орлова вважає, що позов Медведчука є спробою тиску на свободу слова і друку.

 

Нагадаємо: раніше з першого художнього фільму про Василя Стуса «Заборонений» видалили сцену останнього суду над письменником, у якому брав участь його адвокат Віктор Медведчук. Цей факт обурив українських культурних та громадських діячів. 

 

Після цього творці картини пообіцяли дозняти епізод із Медведчуком. Адвокат політика Ігор Кириленко пригрозив їм судовим позовом, якщо у фільмі з’явиться «недостовірна інформація» про Медведчука.

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект