Видавництво

Коміксовий «Пхеньян»: як створити унікальну локалізацію, зберігши дух оригіналу

09.07.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Кожна країна має свій візуальний смак, свої естетичні уподобання. І коли справа доходить до локалізації коміксів, перед художниками та дизайнерами постає справжній виклик, адже потрібно не лише перевести все на кириличні рейки, але й адаптувати обкладинку до місцевих вимог, одночасно зберігши оригінальну стилістику. Тож як втримати цей баланс? Дизайнер та видавець Ілля Стронґовський ділиться власним досвідом, отриманим під час роботи над українським виданням коміксу Ґі Деліля «Пхеньян».

Коли десь рік тому ми набули права на світовий бестселер графічного репортажу «Пхеньян» Ґі Деліля, потреба його гідно оформити виникла негайно. З невідомих мені причин майже усі світові переклади цього видання, як і франкомовний оригінал, бляклі. Можливо, це натяк на бляклу атмосферу Корейської народної Демократичної Республіки, що в нас її кличуть Північною Кореєю, ну, але у нас такий підхід убезпечив би виданню комерційний провал.

Не секрет, що оформлення і подача книжок різняться від країни до країни. Наприклад, британські та американські видання одних і тих самих книжок завжди будуть естетично різні. Стосується це і мальованих історій, хоча й меншою мірою: часто буває так, що видавництва, штибу Marvel чи DC, просто жодним чином не дозволяють відходити від оригінального видання, включно з форматом (так на українському ринку з’являються формати, притаманні американським коміксам) чи навіть логотипом серії, який лишається англомовним, і лише десь поруч сиротливо може тулитися його переклад. Натомість, коли не йдеться про супергероїку, а права належать меншим видавництвам, в оформлювачів перекладів з’являється набагато більше творчої свободи (хоча все одно повністю все узгоджується і затверджується з правовласниками). Тому, ми у «Видавництві» намагаємося стандартизувати переклади як книжок, так і мальованих історій, – щоб вони пасували нашій власній лінійці форматів (і гарно виглядали на полиці), а також шукаємо нагоди дібрати таке оформлення, яке б гарантовано привернуло увагу українського глядача.

Отже, як подати комікс про Північну Корею, щоби його тематику точно розпізнали потенційні читачі, а саме видання водночас не вибивалося із загальної стилістики подачі книжки у світі?

 

Крок перший: кирилізувати логотип і автора. Літерки, якими в оригіналі це подано, намальовані Делілем, тож уявімо, що він намалював їх кирилицею.

Відмінностей, звісно, достатньо, але у нашому слові менше літер, ніж у французькому, тож нема потреби так утискатися і робити літери настільки вузькими. Натомість пропорції, штрихуватість і деяка непевність збережені.

 

Тепер ім’я автора:

Якщо в назві не перетинається жодна літера кирилиці й латиниці, то зберігати характер в імені й легше, й складніше. Легше – бо частинну літер можна просто повторити. І та Е, наприклад, складніше, бо треба вигадати, як би виглядали ці літери, коли б їх писав Ґі. В складніших випадках ми замовляємо поміч професійних шрифтовиків і каліграфів, але тут я впорався самостійно.

 

Центральний елемент обкладинки – зображення того, як автор проходить повз Монумент заснування Трудової партії Кореї, – лишається без змін, це зрозуміло. Але яким має бути тло? Таким самим невиразним, як і в інших виданнях по всьому світу?

 

Одна з моїх улюблених цитат (правда, сумнівної достовірності) говорить про те, що покупець витрачає в середньому 3 секунди, щоб перечепитися поглядом за книжку, коли дивиться на полицю. Книжковий дизайнер (маю на увазі – хороший книжковий дизайнер) повинен вкластися в цей час, щоби зробити дизайн не тільки релевантним книжці й змісту, бездоганним з точки зору візуальної та типографічної подачі, але й таким, що впадає в око за 3 секунди. Для країн, які мають розвинену естетику галузі, ця задача виглядає фантастичною. У наших краях з цим поки простіше – ви завжди вирізните книжку, оформлену «Аґрафкою» чи дизайн «А-ба-ба-га-ла-ма-ги». Коміксів українською останніми роками сильно побільшало, що не може не радувати, але на 90% це супергероїка, яка виглядає приблизно так:

Отже, логіка у спокійному тлі світових перекладів «Пхеньяна» є, адже книжка з однотонною обкладинкою випинатиметься серед кольорового розмаїття. Ну, але якщо раптом вона опиниться на самоті, то неодмінно загубиться зі своєю непомітністю.

 

Де ж тоді шукати баланс?

 

Я відтворив сітку оригіналу (золоте правило – «не ламай незламане») і почав шукати колір, який би вдало балансував із малюнком і не перетягував забагато уваги від самої книжки. Але таких не було. Один яскравий тон завжди перебере увагу на себе.

Крім того, який символізм цього тону? Що ним я, як оформлювач, намагаюся підказати читачеві? Іншими словами – чи несе цей фон якесь змістове навантаження, а чи я «погрався кольорами»?

 

Дизайн як творчий процес здатен займати стільки часу, скільки в принципі буде запропоновано. Але дизайн як комерційний процес – має свої дедлайни, і вони сильно допомагають вчасно поставити крапку.

 

Я все ще шукав переконливої ідеї, яка б допомогла зберегти оригінальний дизайн і подати його геть по-новому, щоби українське видання не загубилося. В Деліля, що логічно для ілюстратора, який переважно працює у ч/б, навіть не було за що кольорове зачепитися. «Пхеньян» постає в його малюнках монументально-сірим, колір можна лише уявляти. Питання тоді виглядатиме так: якби колірну гаму обкладинки затверджувала керівна партія КНДР, що би це було?

 

Так мене осяяло спертися на національний прапор Північної Кореї.

Нема жодних шансів, що знайдуться кольори, які більше пасуватимуть книжці про Північну Корею, ніж ті, якими Північна Корея презентує себе. Далі були вже технічні нюанси, з яких я найбільше пишаюся повторенням прапору на корінці.

Це, що стосується обкладинки. Але книжка у нас палітурована, себто у ній передбачаються форзаци. А оригінал і всі світові переклади, які мені трапилися, були під м’якою оправою. Форзаци можна було б лишити білими, чи залити кольором (добре, що з кольорами ми зрештою визначилися), але ж хочеться і якоїсь фішки. Але де ту фішку брати? Як зробити саме українське видання неповторним і осібним?

 

Тут допоміг випадок.

 

На початку цього року, геть перед всією цією історією з ковідкою, ми з Лілією Омельяненко відвідали один з найбільших фестивалів мальованих історій у світі, який кожного січня проходить в крихітному французькому містечку Анґулем. І серед сотень авторів коміксів, банд десіне і манґи був і сам Ґі Деліль. Так ми наживо познайомилися з нашим автором, якого сподіваємося привезти і в Україну.

Зрозуміло, що взяли автограф. Але коміксисти рідко коли обмежуються тільки підписом, є ціле поле для колекціонування і полювання за так званими dédicace (присвятами), які малюються авторами. Зазвичай сюжети цих малюнків повторюються, але виконання завжди унікальне. І от на «Пхеньяні» Ґі Деліль намалював північнокорейського митника. Хороший, глибокий образ. Тож у нас цей митник зустрічає читача на форзаці, він же його і проводжає на нахзаці, – мовляв, дякуємо, що приїздили. І це винятково в українському виданні.

Дякую за читання, далі буде. Гаряче закликаю підтримати «Видавництво» і придбати цю книжку на офіційному сайті

 

Читайте також: Комікс – це мистецтво. Хтось сумнівається?

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект