книговидання

Країна, де читають – Литва. Розмова з Рутою Мелінскайте

30.04.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Під час редакційної подорожі Читомо на Латвійський книжковий ярмарок Ірина Батуревич та Марія Бліндюк зупинилися у Вільнюсі, щоби поговорити з Рутою Мелінскайте, менеджеркою Литовського інституту культури, про місцевий книжковий ринок. І звернути увагу тут є на що: у країні з населенням 2,8 мільйона в бібліотеках зареєстровано 1,2 мільйона користувачів, а на книжковий ярмарок приходить 70 000 відвідувачів.

– Яке місце літератури в креативній індустрії Литви?

Найбільшу. Це легко помітити з розширенням Вільнюського книжкового ярмарку. Зараз на ярмарку з’явилася навіть музична сцена – відбувається синергія мистецтв. Також я роблю кінопрограму з екранізаціями книжок, із документальним кіно про художників і письменників. Цього року було 15 кінопоказів. Загалом близько 500 подій. У нашому експо, де проходить виставка, хороші зали, це все не нагадує базар.

 

Формат львівського Book Forum нам менш близький, ніж Книжкового арсеналу.

 

Події в кав’ярнях залучають людей, які прийшли попити каву, а не послухати дискусію. Нам уже не потрібно розширювати цільову аудиторію. Іноді навіть не вистачає місця для всіх охочих. Зараз у нас близько 70 000 відвідувачів, і з кожним роком кількість зростає. Цей ярмарок – наймасштабніша культурна подія Балтії. У нас це навіть називають «різдвом книжок».

– Чим займається ваша організація?

Литовський інститут культури підпорядковується Міністерству культури. Ми займаємося промоцією культури загалом: і театру, і різноманітних музичних проектів, літератури, образотворчого мистецтва – намагаємося займатися всіма напрямами, у яких немає належної підтримки. Інститут проводить повноцінні мистецькі сезони в інших країнах – тоді поєднується театр, архітектура, фотографія, художнє мистецтво, іноді кіно – так ми представляємо нашу культуру. В Україні ми також були, у 2016 році. Загальна тенденція полягає в тому, що ми займаємося загальнокультурною політикою.

 

Але з усіх сегментів, які охоплює наш інститут, література – найбільший. Кінематографом ми не займаємося прицільно. На ярмарку ми виступаємо організаторами культурної програми, запрошуємо гостей, зокрема,  й іноземних.

– Чи проводить ваш інститут дослідження об’ємів книжкового ринку?

Можна назвати, які книжки видаються й купуються щороку, а також їхню кількість. У нас є асоціація видавців, які збирають дані й упорядковують статистику. У інституті ми відстежуємо, скільки авторів і якими мовами перекладається. Зокрема бібліотеки збирають таку інформацію, оскільки видання багатьох литовських книжок підтримує держава, їх регулярно надсилають у бібліотеки.

 

У 2016 році видавці звітували про 3272 виданих назв і 4,5 мільйони примірників литовською мовою. Із видань іншими мовами 37% вийшли англійською та 31% – російською.

 

Із 16 людей нашого інституту, уже троє займаються літературою. Наша організація з’явилася в 1999 році, коли ми готувалися до Франкфуртського ярмарку. Чимось нагадувало роботу Українського інституту книги – ми спершу займалися тільки літературою, а потім розширилися.

 

Кожен сектор нашого інституту проводить окремо свої дослідження. От у нас на другому поверсі є Національний кіноцентр, через який фінансуються всі фільми, вони займаються кіновиробництвом і збирають дані для себе.

– Яким чином ви співпрацюєте взагалі, як розподілені сили між різними секторами інституту?

Іноді ми співпрацюємо з кіноцентром на сезонах і ярмарках, де є кінопрограма.

 

Трапляється, що в нас екранізують литовські книжки, але ми цим не займаємося прицільно. Нещодавно адаптували «Подих у мармур» (Kvėpavimas į marmurą). Так чи інакше, усі видані книжки помічають – країна маленька.

 

– У вас дійсно невелика країна, населення – 2,8 мільйона, ціна на книжку достатньо висока, але люди сильно зацікавлені читанням. Що цьому сприяє?

Кажуть, що кількість читачів у кожній країні приблизно схожа. У нас тиражі не сильно відрізняються від німецьких чи українських, але в цих країнах більше людей. Податок на книжки 9%. А з литовськими читачами такий феномен. У нас держава активно популяризує читання різноманітними конкурсами, підтримує ідею читання в школах та бібліотеках.

– Яким чином працюють із молоддю, адже їх нібито залучити важче?

Є конкурси для молодих письменників, з’являється багато дитячої літератури, young adult. Молоді автори надсилають численні рукописи, які намагаються підтримати. Письменники під час турів країною відвідують бібліотеки, їх приходять слухати. Усе це фінансується державним бюджетом. У нас є рада з підтримки культури, яка щороку видає окремі гранти на літературу. Бюджети доволі великі, мільйони євро. Думаю, гроші й фінансування йде від Євросоюзу.

 

Окрему роль відіграють бібліотеки – від них іде справді багато ініціатив. Їх відреставрували, і тепер навіть у маленьких містах стоять бібліотеки за останніми трендами: гарні будівлі, там затишно й комфортно, є кіноапаратура, ніхто не заважає читати.

 

Це спроба зацікавити молодь не тільки читанням, а й інтерактивом у бібліотеках – аби тільки приходили. І зараз уже помітні результати: на 2018 рік у бібліотеках загалом зареєстровано 1,2 мільйона користувачів. Звісно, ось таке оновлення бібліотек заохочує людей до читання.

– Які основні теми й тенденції в литовській літературі останніми роками?

Зараз у нас почали з’являтися маленькі видавництва, сімейні. Зокрема, у Лондоні литовка вийшла заміж за британця й вони заснували видавництво Noir Press. Випустили близько семи литовських книжок англійською мовою. І ще є невелика книгарня литовської літератури в Лондоні – Knygnešys. У Вільнюсі книгарні стають дедалі більш схожими на кав’ярні. І також у нас є декілька гарних книгарень із винятково англомовною чи російськомовною літературою.

 

Великих і активних видавництв до 50, а зареєстрованих – 500. Є й монополісти: Alma Littera. Вони закупили всі мережі книгарень, забрали ринок підручників і видають близько 500 назв на рік.

Щодо зацікавлення вітчизняною літературою, десь 50 на 50 у відношенні до перекладної. Люди поважають і цікавляться власними книжками. А от критика літературна не сильно розвинена: культурні друковані журнали, але тиражі невеликі, їх підтримують невеликими дотаціями. Люди, які займаються літературою, отримують за це невеликі гонорари, тому не хочуть витрачати час на це. Є й інша проблема з критикою: усі всіх знають – маленька спільнота.

Стосовно тем, прослідковується загальне зацікавлення історією. Підіймаються теми, які раніше замовчували. От головний бестселер зараз – «Silva rerum» мистецтвознавиці Крістіни Забаляускайте. Він добре пішов у Балтії та Польщі. І зараз намагаємося знайти видавця для в Україні. Думаю, він вас також може зацікавити: це велика чотиритомна сага, що охоплює 17-19 сторіччя у Вільнюсі. Історичний роман із детективним сюжетом. Загальний тираж, певно, близький до 50 000 примірників.

 

Активно згадують війну після війни, як і у вас. Коли в 1944 році прийшла радянська армія, частина населення пішла в ліси й залишалася там до 1953 року. Ця тема досі болюча, оскільки є полярні точки зору. Ще в 2002 році вийшов роман «Зелені» Марюса Івашкавічуса. Там він не романтизує історію, а якраз відображає різне, страшне. Його прочитали, образилися, але за 16 років забули. Зараз йому дали національну премію мистецтва – це неймовірний авторитет на все життя, ще й доволі великі гроші. І знову почалися суперечки: одні ображаються на партизанів, інші кажуть, що ті не вміють читати й там зовсім про інше мова.

– Які книжки могли б зацікавити ваших читачів? Можливо, відчувається незаповнена ніша?

Є видавці, які займають історичними й воєнними темами. Але мені здається, що люди потроху втомлюються від цього неврозу. Хочеться чогось нового. А от українська література тут зовсім маловідома. Ми знаємо Шевченка (у Вільнюсі навіть є пам’ятник – ред) та Куркова.

 

У нас є політолог Рамінас Богданас, який вирішив написати книжку про Україну. Такий пригодницький кримінальний роман «Українська трилогія. Над безоднею». Перша частина була видана ще до Євромайдану, а зараз він у Києві пише другу частину. У нас також були проблеми з корупцією, тому цікаво дізнатися, як відбувся цей вибух.

– Минулого року на Лондонському книжковому ярмарку інститут культури представляв усі країни Балтії. Наскільки виправдані такі витрати?

Маленьким країнам на цьому ярмарку важко.

 

Перекладається небагато вітчизняної літератури, лише 3%.

 

Самостійно ми б навряд витягнули все, але тоді все пройшло успішно. Лондон – це дуже комерційна історія: на кожному кроці треба платити великі гроші. Та й у Франкфурті так само. От Грузія на франкфуртському ярмарку витратила 8 мільйонів – більше, ніж Швеція. У Німеччині інакше, ніж у Англії – там Європою й нами зокрема більше цікавляться. Цього року ми поїдемо в Лондон уже самостійно як учасники.

Ми вже зрозуміли: якщо гора не йде до Магомета, то Магомет підійде до гори. Тому запрошували видавців із Великобританії на три-чотири дні до Вільнюса: щільна програма, зустрічі з авторами, презентація новинок. Таким чином вони відчують, чим живе Литва, які тут книжки, яка культурна складова. Такі візити поки що дають найліпший результат. От написали статтю, видали переклади декількох книжок, а потім у них з’являються інші інтереси. Тримати Литву в постійному фокусі неможливо. Усе поступово – крапля за краплею.

– Ринок якої країни для вас найцікавіший?

Німеччина та Польща. З Україною ми все намагаємося налагодити зв’язок, але це не так легко –  мало перекладачів.

 

У жовтні був візит, коли приїхали українські видавці: були «Фоліо», із «Дух і Літера» ми знайомі. З «Чорні вівці» та з «Meridian Czernowitz» ми співпрацювали. Зараз дитячу книжку одну видаємо, насправді в нас багато гарних дитячих книжок.

– Чи є якісь програми, що підтримують перекладачів?

Звісно. У нас є конкурс із підтримки перекладів литовської літератури, куди можуть податися видавництво або окремо перекладач. Двічі на рік приймаються заявки, після відбору  ми підтримуємо саме переклад, а не друк. Я розумію, наскільки складний процес видання книжки, тому ми намагаємося підтримати ще й з іншими витратами до 1000 євро, а також можемо організувати приїзд автора й презентацію книжки на ярмарках.

 

Читайте також: Латвійський книжковий ярмарок: міжнародна подія між двох світів

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект