Катерина Бабкіна

Мій загнаний і ніжний звір: ЛГБТ-герої в сучасній українській літературі

01.07.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Ми розглянули основних і другорядних ЛГБТ-персонажів сучукрліту. Подивились, з якими проблемами зіштовхуються ці герої і як їх описують автори. А також спробували поміркувати, про що насправді говорять письменники, коли пишуть про геїв і лесбійок. Читомо у партнерстві з Freedom House публікує другий із трьох матеріалів про ЛГБТ-літературу.

 

Українські сучасні ЛГБТ-персонажі нагадують школярів, що прочитали десь в інтернетах, буцім Оскар Вайльд був гомосексуалом і з вогником в очах питають вчительку, що правда? Вчителька (у нашому випадку вкрай нервова українська спільнота) червоніє, нервує і говорить: та ви що, то все нісенітниці. І ще й ставить погані бали за таку цікавість. 

 

Українські ЛГБТ-книжки можна порахувати на пальцях однієї руки. Та й епізодичні лесбійки та геї – не часті гості в українській літературі. Такі книжки не показують пари, які живуть довго і щасливо. Вони взагалі не показують життя пар. Поодинокі геї й лесбійки із сучукрліту зі здивуванням для себе помічають, що їм можуть подобатись представники своєї статі. Вони закохуються, переживають пригоди й відкривають для себе щось нове. Вони як ті підлітки, які вперше закохуються і жадібно відкривають власне тіло, власні бажання і, звісно, секс.

 

Матеріал аналізує винятково літературних персонажів й класифікує виконувані ними художні функції. Він жодним чином не стосується реальних людей і їхньої психології.

Жіноча ініціація

Книжки: Анна Малігон «Навчи її робити це», Кіра Малко «Нижче», Наталка Сняданко «Фрау Мюллер не налаштована платити більше», Оксана Забужко «Дівчатка», Таня Малярчук «Цвєтка і її я».

Типаж: жіноча гомосексуальна закоханість нагадує проходження стадії дзеркала. Це спосіб для головної героїні дослідити себе саму, виявити в собі бажання (зокрема й сексуальні), проговорити свої травми. У цих книжках мало місця для власне стосунків з іншою людиною. Те, що вони описують – це жіноча ініціація. Тому це книжки не обов’язково про коханок. Це може бути дуже глибока й віддана дружба чи сестринство. Головним для героїні такого твору є осмислення нового й дуже сакрального досвіду. Через партнерку вона пізнає себе саму. Через її тіло відкриває особливості свого тіла. Вони створюють свою таємну мову і діляться своїми секретами. А оскільки ініціація – це ритуал дорослішання, до нього зась усім стороннім.

 

Хто: хвороблива Ліза з роману Анни Малігон «Навчи її робити це» нагадує маленьку обережну тварину, що все життя переховується у власній печері. В ній немає довіри до чоловіків, у неї немає подруг. Проте Ліза час від часу вигадує собі близьку подругу, до якої вона пише листи. За допомогою своєї сусідки, пізніше коханки, пізніше (несподівано!) сестри Марти буквально знаходить себе. З’ясовує, що вона не рідна дочка своїх батьків і відкриває свої потреби й можливості. Марта не просто її коханка, в їхніх БДСМ-іграх вона домінантка. Владна й ініціативна сила, яка тягне хворобливу пасивну тихеньку Лізу назустріч її самості. Марта нагадує архетипну тінь – темний заборонений первінь, який героїні потрібно прийняти, щоб могти дихати на повні легені, мати амбіції й бажання. Характерно, що одна з речей, до якої Марта змушує Лізу під час сексу, є озвучення її бажань.

 

Підлітки-школярки Ленця і Дарка з «Дівчаток» Оксани Забужко – дуже близькі подруги. Між ними та сама перша сакральна підліткова дружба, яка не передбачає зради, яка вимагає ділитися усім. Це дуже інтимні стосунки, в яких Дарця ревнує свою подругу і не пробачає їй спілкування з іншими дівчатами чи тим паче з хлопцями. Дарця нагадує маленьку левицю, що нещадно вгризається в тіло кожної й кожного, хто наблизиться до її подруги. 

 

«Дарка несамохіть розтуляє рота для вдиху, а тоді під грудьми повільним вогнем розтікається опік: ще вчора вони з Ленцею допізна сиділи над озером у парку, спершу годували лебедів із Ленчиними шиями, а коли лебеді попливли спати, дивились на захід сонця, на гостро, скалчасто палаючу кармазинову доріжку на воді — розширеними, як од жаху, Ленчиними очима: стільки краси — казала Ленця, її тонкі, такі тонкі, аж здавались підсиненими, повіки метеликово здригалися, — стільки в світі краси, як це все вмістити?..»

 

Через Ленцю Дарка отримує перший сексуальний досвід – між ними відбуваються невинні еротичні дівчачі пестощі. Але вона також зраджує подругу, через що решту життя носитиме тягар провини не легший, ніж Марко Проклятий у своїй торбі. 

 

У «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» гомосексуальна любов вчительки музики й заробітчанки Христини переплітається з осмисленням пострадянського приниження. По цей, український, бік існував типовий «ініціаційний ритуал приниження», під час якого треба нахилити голову на незручну висоту віконечка каси, опинитись у смішній та принизливій позі, вклонитись. Український досвід навчив її уникати власного вибору й нівелювати власні бажання.

 

Незнання своїх меж, свого тіла і себе самої долаються через пізнання іншої жінки. Гомосексуальність постає засобом дослідженням себе самої.

 

Скандальне оповідання «Цвєтка і її я» Тані Малярчук описує любов-ініціацію до своєї старшої сестри. Це постійне змагання двох сестер, що супроводжується дитячою жорстокістю. Вщипнути одна одну, принизити, але в цьому приниженні отримати увагу від найважливішої для себе істоти, боячись навіть для себе сказати слово любов. І це взаємне карання одна одної своїми почуттями вирізає цю любов, як нагайкою, на рівні шкіри.

Митець

Книжки: Катерина Лебедєва «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві», Софія Андрухович «Амадока», Наталка Сняданко «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма»

 

Типаж: що не можна простим смертним, те можна митцям та іншим відомим особистостям. Видатні люди перебувають по той бік ніцшеанської межі добра і зла. Їм пробачаються гомосексуальні вподобання, оргії, наркотики та авантюри. Ба навіть більше: гомосексуальне амплуа надає митцям перчинку.

 

Не можна ж просто так пройти повз митця і не поритися в його брудній білизні. І відсутність пікантних секретів у видатної людини неабияк розчаровує аудиторію. 

 

Але варто згадати й інший аспект любові митців. Артистичне кохання  (і гомо-, і гетеросексуальне) виходить за власні межі. Це божественний вогонь, в якому виплавляється мистецтво. Неважливо, наскільки така любов плідна у фізіологічному сенсі, але вона приносить шедеври світової літератури, грандіозні думки і красиві полотна. Може, саме тому в літературі їм легко дозволяють гомосексуальну любов? Від митців народжуються історія і шедеври. Тож із них знімаються всі інші так звані «чоловічі обов’язки».

 

Хто: Лесь Лозовський, 20-річний митець із романізованої біографії Катерини Лебедєвої «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві», бісексуал. Лесь зустрічається з жінками, проте його найсильніші почуття спрямовані до чоловіків. Зустрічаючись більшу частину книжки із милою дівчиною Лізою, митець потайки мріє про її брата Костя. Для Леся це не заборонена содомітська любов. Але вона дуже сильна, тож хлопець з острахом підступає до об’єкта своїх почуттів. Ця любов – щось середнє між платонічною любов’ю й мистецтвом. Це піднесене й чисте почуття, що становить великий контраст з обставинами Лесевого життя. Воно є чи не єдиною чистою і світлою річчю в житті героя, який переживає зміни київської влади. На контрасті до цієї любові – непевність у дні прийдешньому, трупи на вулицях, голод, хвороби, пожежі й зловіщі знаки. 

Провідниця 

Книжки: Анна Малігон «Навчи її робити це», Оксана Забужко «Дівчатка», Ірена Карпа «Добрі новини з Аральського моря», Таня Малярчук «Цвєтка і її я»

Типаж: якщо одна дівчина проходить ініціацію, то інша веде її. Це старша за віком чи досвідом героїня, яка, як шаманка, вчить свою подругу/коханку впоратися з новими для неї почуттями. Партнерка стає опорою в дорозі углиб себе, орієнтиром чи провідною зорею. З її допомогою дівчина досліджує себе, знаходить у партнерці ліки для своїх душевних ран, спричинених батьками, попередніми травматичними взаєминами й суспільством.

 

Кохана жінка заміняє фігуру наставниці чи матері, компенсує недоотриману любов, підтримку й джерело знань. Проте, як видається із сучукрліту, така героїня не збирається залишатися із партнеркою надовго. Провідниця аналогічна фігурі будь-якої культової жриці. Вона не відкрита для довгих стосунків.

 

Хто: Богдана із «Добрих новин з Аральського моря» Карпи – справжня галицька ґаздиня й красуня. Вона молодша за вовкувату похмуру Хлою, але вона стає її провідницею. Богдана вчить дівчину любові до себе. Якщо Хлоя ховається від світу у французькій провінції чи сквотах, Богдана наводить її на людей, здатних допомогти. Богдана вчить Хлою довіри, і їй єдиній дівчина наважується висповідатися у своїх найтяжчих гріхах. Богдані добре разом із Хлоєю, проте щось непоясненне жене її далі.

 

Попри те, що Ленця й Дарка з «Дівчат» – однолітки, але їхній досвід кардинально різниця (як ми дізнаємося з оповідання, це відбувається передовсім через досвід батьків). Ленця одразу постає такою собі досвідченою Лолітою. 

 

«може, тим Дарці так запам’яталися Ленчині ноги — довгі, беззахисно цибаті ноги новонародженого оленяти, але облиті, як засмагою, щільно й гладенько — ані бганочки — тонким прозірчастим покривом: в заллятому вранішнім сонцем класі вони здавалися золотими, — Ленця мов не мала дитинства, не мала з чого виростати, всі дрібні, на позір непримітні жіноцькі навички самоукшталтування, на засвоєння яких, однак, кладеться ціле отроцтво».

 

Це вона першою торкається Дарці й цілує її, відкриваючи подрузі світ чуттєвості. Ленця дивувала Дарцю своєю дорослістю з першої ж появи. Це маркується у тексті дуже яскраво – Ленця носила витончені дорослі капронові колготки, тоді як більшість дівчат носили дитячі бавовняні, що вічно сповзали й звисали. А оскільки з «Дівчаток» важко щось сказати про почуття й думки самої Ленці, вона видається духом дорослості чи іспитом на дорослість для Дарки. Адже це Дарка, здаючи свою кохану подругу, втрачає її назавжди. Якою б не була ця досвідчена спокусниця Ленця-Єва, але саме Дарка вигнала їх обох зі спільного едемського саду.

Жертва

Книжки: Анна Малігон «Навчи її робити це», Юрій Андрухович «Таємниця»

 

Типаж: із закритих чоловічих середовищ ніколи не повертаються колишніми. Армія, в’язниця, монастир змінюють. Чоловічий чітко ієрархізований простір нагадує Дантове пекло. Тільки замість чортів-наглядачів – старші за званням, сильніші, могутніші самці, які зганяють злість і використовують молодших і нижчих в ієрархії, як їм заманеться.

 

Насилля до героїнь жінок викликає в них страх до чоловіків і неприйняття самої можливості стосунків із ними. Чоловічим персонажам такий досвід дається, можливо, іще важче.

 

Якщо згадати відомого літературного гея Джуда з «Маленького життя» Янаґігари, його теж спочатку «зробили геєм» наставники в монастирі. А вже потім він сам прагнув любові від чоловіків і потайки робив все, щоб захиститись від всеможливих небезпек цього світу.

 

Хто: домінантка Марта із книжки Малігон «Навчи її робити це» сильна й владна особистість. Але з погляду психоаналізу, її сила – наслідок її травмованості. Ліза читає в щоденнику коханки про травматичний перший сексуальний досвід Марти із чоловіком. Тож агресивність Марти – це її захисна реакція на світ, в жорстокості якого вона переконана з підліткових років. Що цікаво, наставниця самої Марти згодом змусила ту з’їсти шматок плоті чоловіка, який вчинив над нею насилля.

 

Читайте також: «У нас про таке не говорять»: історія розвитку ЛГБТ-літератури в Україні

 

Хімік, 40-річний колишній зек, який тягається за ватагою станіславівських хлопчиків – епізодичний персонаж у «Таємниці» Андруховича. Здається, Хімік не гомосексуал за власним вибором і вподобаннями – таким його зробили у в’язниці. Цей художній маркер ламання життя і примусу не поодинокий в літературі (згадаймо знову «Маленьке життя»). До того ж, Хімік не цілком душевно здоровий. Хтозна, чи він тягаєтся за неповнолітньою ватагою хлопців через сексуальну хіть, чи тому, що він глибоко самотній і наляканий. 

 

«На пляжі він любив зненацька підбігти і стягнути з когось із нас труси, з таким дурнуватим реготом. Я не можу сказати, що для когось із нас він був другом. Просто ми не надто відганяли його, от і все».

 

Виклики: жертва не винна в насиллі, вчиненому до неї. Але без гарної терапії жертва може перетворитись на ката чи месника (як це стається з Мартою з роману «Малігон»).

 

Ідеальна пара в ідеальній печері

Книжки: Катерина Бабкіна «Соня», Юрій Ярема «Тепло його долонь», Катерина Бабкіна «Мій дід танцював краще за всіх»

 

Типаж: здається, одного дня літературні геї побачили не те, що їм байдуже до дівчат, а те, що їм не байдуже до себе.

Літературні геї люблять приємні запахи парфумів і квітів. Вони дбають про себе – стежать за своїм тілом і одягом. Їм не соромно намагатися зробити свій дім світлим і комфортним.

 

На відміну від багатьох інших чоловіків вони ідентифікують, що коли шкіра на руках лущиться, варто частіше користуватися кремом (замість мізкувати, а чи це по-чоловічому). 

 

Водночас вони нагадують симпатичних ведмедиків у глибоких і далеких барлогах. Вони самотні, адже вони добре знають: світ ворожий до таких, як вони.  

Хто: Женя і Пух із «Соні» Бабкіної – другорядні герої й однокласники головної героїні. Ця пара живе тихо й малопомітно для інших у дуже милій і затишній квартирі. Достатньо милій, що спадає на думку – гетеросексуальні пари здебільшого так не дбають про свій затишок  і не цінують його, як гомосексуальні. А коли дбають, то не удвох. Але світ Жені й Пуха фактично закінчується межами цієї квартири. Вони знають, що люди не люблять таких, як вони, а тому мріють про закордон. 

 

«Він порався на кухні, в чорних тісних штанях і сірій футболці, поверх яких був акуратно вбраний білий, як гірські сніги, кухарський фартушок, ідеально випраний і випрасуваний. Штани підкреслювали сідниці, котрим позаздрила би навіть тьотя Галя замолоду, а футболка щільно облягала розвинені плечі трубача і спину, рельєфну та гнучку».

 

Остапу із «Тепла його долонь» Юрія Яреми пощастило ще зі шкільної лави. Він подружився із хлопцем, яким пізніше теж зрозумів, що є геєм. Ні, вони не стали парою, але залишили теплі дружні стосунки на все життя. Остап довго жив у маленькому місті (де йому, однак, щастило будувати стосунки з чоловіками). Та ось він вирішує поїхати до Києва і шукати щастя в особистому житті там. Остап не дуже виставляє на показ свою гомосексуальність, але всі від двірника до боса натякають йому, що їм не зовсім ок із тим, яким є Остап. Тобто з його одягом, парфумами, дозвіллям, а не з його цікавістю до чоловіків. Всіх турбують не сексуальні вподобання Остапа, а риси, що вирізняють його з-поміж інших. Сам Остап не любить шум гей-клубу, йому хочеться якомога швидше сховатися у своєму маленькому затишному барлозі й жити там поруч з людиною, яку він любить. Він хоче створити свій мікросвіт, в якому житиме серед речей і ритуалів, зручних йому і обраних них. 

 

Коля з «Мій дід танцював краще за всіх» Бабкіної не ідентифікує себе як гея, але однак веде замкнений спосіб життя. Коли із ним трапляється ніч в Міши, він переживає щось нове для себе. Це не стільки пов’язане із сексом, скільки з осудом і обов’язками, яких Коля боїться і від яких, певно, й ховається у своїй самотності. 

 

«Міша посидів ще секундочку, запам’ятовуючи це відчуття. Коля нічого від нього не хотів, як сам Міша не хотів ні від кого нічого. І зараз він як ніколи був близький до того, щоби і від себе самого нічого нарешті не хотіти й ні за чим не шукати».

 

Виклики: якою б ідеальною парою не були Женя і Пух, їхні родини не приймають такі стосунки. Коли пара зібралася виїхати, прибігає бабця одного з них і звинувачує їх у содомії, активно намагаючись висватати онуку наявну тут же у квартирі головну героїню. Бо навіть погана жінка краща за ідеального чоловіка. Очевидно, бабця ідентифікує онука як частину себе. Так само як й інші люди з цих книжок, яким не подобаються гомосексуали, не розділяють себе і їх. В цьому є якийсь пострадянський відгомін. Якщо одна республіка відділяється і поводиться так, як їй хочеться, інші впадають в шок і ступор. Після якого кидають навертати відступників на шлях власної істини.

 

І Женю з Пухом, і Остапа з роману Яреми гнітить, що люди навколо не люблять їх. Світ сповнений гомофобів, які хочуть зробити їм боляче. В «Соні» це ще й посилено неприйняттям родин. Якщо вже найрідніші люди не приймають вибір гея, він екстраполює це на весь світ. Якщо найрідніші мама й бабця вважають це содомією й заламують істерику, решта світу буде в рази гіршою. Таким чином літературні геї прагнуть втечі (не без майоріння веселкового прапорця рятівної Європи). Ховають у печерах своїх осель. І ховаються в затишних закуточках власної свідомості. 

 

Багатьом авторам, що беруться зображувати ЛГБТ-персонажів, не вдається написати вдалий текст, адже їм немає на що спиратися. Згадаймо німецький романтизм і те, з якою ніжністю в Гельдерліновому «Гіперіоні» чоловіки говорять про одне до одного. Українська класична література не дала нам яскравих зразків дружби між чоловіками. Українські літературні чоловіки взагалі зазвичай одиночки. Вони зображені або у великій компанії, або наодинці зі своїми пригодами й гризотами. Певно, найяскравішою чоловічою парою в українській літературі є професор Комаха і художник Корвин із роману Віктора Домонтовича «Доктор Серафікус». З дівчатами простіше, тут у нас є глибоке й особисте листування Лесі Українки з Ольгою Кобилянською. Так, близької дружби й взаємної епістолярної ніжності цілком вистачає, щоб спертися на цих мисткинь. 

 

Українські гомосексуальні персонажі зголоднілі за ніжністю. Вони недолюблені власними батьками, залякані найближчими людьми, радянським і пострадянським світом. Вони тільки почали відкривати себе, тож іще не готові на серйозні стосунки. Бо для того, щоб вибудувати здорові стосунки з іншими людьми, передовсім треба вибудувати їх із самим/самою собою. А цим і гомо-, і гетеросексуальні українські персонажі лише починають займатися.

 

Читайте також: Кричати, не мовчати: чого чекати від «Розквашеного яблука»

 

Створено у партнерстві з Freedom House 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект