Львів

Місяць авторських читань: як фестиваль-зустріч адаптується у добу ізоляції

24.06.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Місяць авторських читань у Львові, що прийшов в Україну у 2015-му, а у Брні розпочався ще 1999-го, цьогоріч відбудеться в онлайн-форматі. Найбільший транскордонний літературний фестиваль Центрально-Східної Європи, який щороку, впродовж липня, приймав більш ніж 62 авторів та авторок, і в якому Україна від 2016-го року разом з Чехією, Польщею та Словаччиною була однією з країн-господарок, концептуально опирався на ідею реальних письменницьких мандрівок поміж Брно, Остравою, Кошицями, Вроцлавом і Львовом. 

Що відбувається з таким проєктом в нових посткарантинних умовах, як трансформувався МАЧ і чому важливо зберігати такі фестивалі попри на пандемію, розповідає директор Місяцю авторських читань у Львові, голова Мистецької ради «Діалог», письменник та музикант Григорій Семенчук.

Як усе починалося

У далекому 2011-му ми познайомилися  з Луцією Ржегоржіковою  (директорка Чеського центру в Києві впродовж останніх 6 років) – вона готувала видання українських оповідань чеською мовою для видавництва «Vetrne Mlyny». Саме завдяки їй наприкінці 2014-го року у Львові я познайомився з Петром Мінаржіком і Павлом Ржегоржіком – директорами видавництва і засновниками Місяцю авторських читань у Брні. 

Тоді я вже активно шукав способів розвивати співпрацю з різними партнерами з країн-сусідів, зокрема, словацькими й польськими, і вже тоді у розмовах з друзями весь час виринало: було би добре, якби з’являлося більше літературних проєктів, які об’єднують Україну з її європейськими сусідами. Місяць авторських читань вже був знаний серед моїх друзів з різних країн, тож коли надійшла пропозиція щодо того, щоби долучити Львів до «домашніх» міст фестивалю і презентувати у чотирьох містах Чехії, Польщі та Словаччини як головних гостей українських письменників, довго думати не довелося. Це було у 2015-му році. У той час я був програмним директором «Форуму видавців», а одна із наших цілей полягала у тому, щоби розширити літературний нетворкінг, тож ми вирішили, що МАЧ може бути успішним і цікавим для нас. 

 

Літо 2015-го я згадую, як один великий робочий день. Окрім звичної підготовки до вересня, у мене був МАЧ, який фактично тривав цілий липень. Ми обрали українських авторів, які презентуватимуть країну в межах статусу Почесного гостя, гостей-письменників, які приїздили до Львова з Чехії, Польщі й Словаччини, і все закрутилося – фестиваль був складний логістично, але зрештою став надзвичайно успішним.

 

Багато авторів-іноземців закохалися у Львів – зародилися якісь нові проєкти. Така потужна репрезентація української літератури у 4 містах Європи, ще й за участі 31 автора протягом цілого місяця, була унікальним явищем для того часу. Я не впевнений, чи щось подібне повторювалося відтоді, чи загалом впродовж останніх десяти років. 

 

Після першого фестивалю, вже у 2016-му, ми вирішили, що українська частина має перспективу, і це стало поштовхом до продовження проєкту. Я трошки змінив діяльність, очолив Мистецьку раду «Діалог», яка концентрується не лише на літературних проєктах, але Місяць авторських читань залишився зі мною, бо для мене це не тільки про літературу, а більше про культурний нетворкінг між нами й нашими західними сусідами, про яких ми не так багато знаємо.

Амбітна концепція

Мені сподобалося, що у концепції цього фестивалю є певна класна амбіція – синхронізувати літературний процес, бодай на місяць, у 4 країнах і 5 містах. Йшлося також про те, що це не столичні міста. «Фестиваль других міст» – так називали жартома цей проєкт між собою організатори. Звичайно, що МАЧ – це про читання, літературу, він для авторів і про авторів. Але також він і про те, щоб трошки більше познайомити Україну, Польщу, Чехію і Словаччину між собою за допомогою культури.

Окрім того, протягом 5 останніх років ми говорили і про інших сусідів, і близькі нам географічно країни – Грузію, Румунію, Туреччину. Цього року ми будемо пізнавати Угорщину, а це ще один наш сусід, літератури й розуміння якого на нашому ринку критично не вистачає. Письменники – це яскраві амбасадори своїх країн. Вони можуть бути набагато цікавішими за політиків і за ті стереотипи, якими ми оперуємо, коли думаємо про певні країни. Тож для мене цінно, що на цьому фестивалі ми можемо презентувати літературу надзвичайно глибинно і цілісно, щоб розібратися і скласти для себе картину тої чи іншої національної літератури. Для Львова і для України МАЧ – це уже більше ніж фестиваль. Це певне середовище – перекладачів, модераторів, деяких видавців (ми завжди хочемо щоб їх було більше!), наших партнерів, а головне – глядачів.

Львівська версія

Львівський МАЧ завжди вирізнявся з-поміж інших фестивальних міст. З 2016-го року Львів – остання точка фестивалю. Виснажені після поїздки та щоденних виступів автори приїжджають до Львова, і мені здається, що вони завжди залишаються задоволеними – модераторами, перекладачами, публікою, прийомом, а головне – містом. Для 80% авторів – це перший приїзд в Україну. Фестиваль до 2019-го року відбувався в «Дзизі» – це культова точка на мапі Львова, і це також був особливий шарм.

У 2019-му МАЧ вперше відбувся у львівському Театрі Лесі Українки, і таким чином стане ближчим до Брна, бо там фестиваль теж відбувається в театрі. У Вроцлаві й Кошицях – це бібліотеки. Там своя аудиторія і своя атмосфера проведення подій. У кожному місті є різні родзинки, і кожне з них прекрасне по-своєму, але Львів точно залишає якесь особливе враження – бо він інший. Можливо, ще й тому, що він по цей бік «шенгену», але залишається цілком європейським містом. Вважаю це теж неабияким досягненням: за останні 5 років понад 200 іноземних гостей відвідали Львів в рамках МАЧу.

Інтелектуальний ресурс, фінансування й інші виклики

Першочерговий виклик у такому проєкті – це наявність інтелектуального ресурсу – перекладачів, модераторів і людей, зацікавлених у тій чи іншій літературі й культурі. Логістичні питання також є важливою складовою: уся ця машина не буде працювати без них.

 

Кожного дня доводиться вирішувати рутинні й не дуже завдання. А також фінансування – це важкий камінь, який висить над кожним українським культурним проєктом. Такий, як наш, також потребує багато ресурсів, і це теж виклик.

 

Ми вдячні усім, хто протягом останніх років долучається до підтримки фестивалю: Український культурний фонд,  Чеський центр у Києві, Львівська міська рада, Польський інститут у Києві й Генеральне консульство Республіки Польща у Львові. Це дає можливість нам розвиватися, підтримувати перекладачів і письменників, які беруть участь у нашому заході.

МАЧ – це дорога

Насправді це так, ніби ти напився пива в Брні, після читань в повному театрі глядачів, потім їдеш в Остраву, де п’єш абсент у колі місцевої богеми, яка читає одне одному вірші, запізнюєшся зранку на потяг, ледь потрапляєш до Кошиць, де після читань в юнацькій (!) бібліотеці шукаєш в маленькому центрі бар з меню, написаним на стелі, замовляєш «боровічку», а наступний кадр – ти уже прямуєш до Вроцлава, де після читань розпиваєш зубрівку біля Ринку, і тобі здається, що ти вже у Львові, але ще ні. Львів буде завтра.

І от за цим «завтра» ви можете спостерігати завдяки МАЧ у Львові, завдяки тому, що існує МАЧ-спільнота стількох міст і країн. Це, звичайно, жарт, але мені здається, що цей фестиваль – це дорога. Дорога до літератури, дорога між містами, країнами, новими знайомствами, які об’єднані між собою спільною ідеєю. І мені приємно, що Україна і Львів є частиною цього шляху.

Літературна мандрівка в умовах локдауну

На жаль, цього року ми зіткнулися з пандемією, і це унеможливлює певні речі – перш за все, у Львові наразі не дуже сприятлива епідеміологічна ситуація для проведення заходів, по-друге – безперешкодні поїздки між містами ЄС і Україною наразі теж під питанням. Тому ми вирішили: якщо вдасться, то ми проведемо фестиваль онлайн. Ми з 2016-го року показуємо наші заходи онлайн, але все одно це певний виклик – не мати персонального контакту з аудиторією, що є надзвичайно важливим. Проте, поміж «робити» і «не робити», ми вирішили «робити, наскільки це буде можливо». У Вроцлаві та Кошицях відмовилися від проведення фестивалю у 2020 через епідеміологічну ситуацію і відсутність фінансування. Натомість, наші партнери в Брні планують проводити подію так, як зазвичай – у театрі й з глядачами: угорську, чеську і польську лінію ми будемо транслювати звідти. Деякі угорські автори залишаються в Будапешті, але ми так само будемо бачити їх онлайн з Угорщини. 

Цьогоріч (як і завжди, зрештою), ми були надзвичайно прискіпливі у виборі українських учасників ще й тому, що (окрім локальної аудиторії в Україні) за нашими зустрічами буде спостерігати коло діаспори, україністів, публіки з-за кордону, які не зможуть фізично побачити українських авторів у своїх містах, проте зможуть побачити їх в межах МАЧ-онлайн. Я сприймаю це як новий досвід, і сподіваюся, що всі, хто раніше ходив, або навпаки – не міг дійти до нас, цього року точно «дійдуть» до МАЧ – достатньо буде лише слідкувати за нами у Facebook або підписатися на нас у Youtube, де ми будемо транслювати наш фестиваль. Хай цього року наша мандрівка і віртуальна, проте вона буде не менш інформативною і цікавою.

 

Читайте також: Пандемія очима поетів: 9 віршів від Жадана, Іздрика, Калитко та інших

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект