Книжкові клуби

«Поговорімо про книжки»: гід українськими читацькими клубами

14.07.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Якщо ви наберете в Google словосполучення «читацький клуб», то побачите десятки свіжих і не дуже посилань за цим запитом. Деякі з них мають досить неординарні назви, наприклад, Винниківський читацький книжковий клуб сеньйорів «55+», який створений у межах благодійної акції «Третій вік: задоволення від читання», організованої Book Forum. Або читацький клуб «Флобервяки у череві Лева», що зареєстрований ще у VK. Навіть Церква Ісуса Христа Святих останніх днів організовує клуб читання Книги Мормона і заохочує надсилати фото спільних зібрань. Клуби бувають різні й на будь-який смак, тож Читомо, не женучись за охопленням усього на світі, вирішило познайоими вас з деякими із них, а також розпитати в організаторів про особливості функціонування їхніх читклубів, про читачів, які туди приходять, та про те, як їхнє офлайн-спілкування перемістилося в онлайн.

«Почитати» ― допомагати один одному читати більше

«Ідея читацького клубу виникла в лютому 2013 року. Мені аж не віриться, що відтоді минуло вже сім років, ― розповідає менеджерка з продажів Видавництва Старого Лева Дзвінка Швед.Я написала пост у Facebook, чи хтось би хотів разом обговорювати прочитані книжки, і люди з радістю відгукнулися. Зустрілись тоді у львівській кав’ярні KREDENS CAFE, склали загальний список із книжок, які кожен назвав і, за допомогою рандомайзера, обрали першу, ― це був дебютний роман Оксани Форостини «Duty free».


Читачі клубу «Почитати» збираються двічі на місяць. Локації обирають за бажанням, але інколи це заклади, які підходять до тематики книжки. Наприклад, «Механічного апельсина» Ентоні Берджеса обговорювали в молочному барі на Коперника, а «Поштамт» Чарльза Буковські ― у «Пошті на Друкарській». Організатори регулярно поновлюють загальний список книжками, які хочуть прочитати, а часто й самі відвідувачі пропонують цікаві варіанти. Одне з правил клубу ― нова людина може запропонувати п’ять свіжих книжок на наступну зустріч, яку відвідає. Загалом читають художню літературу, дуже рідко нон-фікшн. Декілька разів це була підліткова література, однак дитячих читань клуб не проводять.

 

Клуб також має групу у Facebook, де вирішують організаційні питання. «Думаю, читацька аудиторія формується і поза клубом. Все-таки номінальних учасників групи у Facebook значно більше, аніж тих, хто приходить на обговорення. Не раз траплялося так, що мені з іншого міста писали: «Я прочитала/прочитав цю книжку завдяки вашому клубу», ― говрить Дзвінка Швед.

 

Модератори в клубі «Почитай» змінюються: якщо читають книжку фантаста ― віддають модерацію тому, хто любить фантастику. Якщо історичну прозу ― модерує шанувальник історії. Час від часу читачі самі зголошуються модерувати, тож кожен обирає план і схему обговорення книжки самостійно, а інші учасники просто підлаштовуються.

 

Інколи модератори контактують із авторами, а ті погоджуються розповісти про книжку, про себе, тапро свої враження від її написання. За словами організаторки, за сім років клуб відвідали дуже багато рзних людей, алк останні півтора року учасники ті самі. У кожного з них свій життєвий досвід і бачення того, як вести дискусію, тому часом обговорення твору переходить в обговорення життєвих ситуацій і поглядів.

 

На обговорення найпопулярніших книжок може прийти до 20 осіб, але велика кількість людей ускладнює саме обговорення: не чути доповідача, кожен створює гамір, люди діляться на підгрупки й обговорюють щось своє. Організаторка вважає, що оптимальна кількість учасників читання ― 10―12 осіб. Також раз на рік, узимку, Дзвінка Швед проводить підсумки за попередній читацький рік і дарує читачам подарунки, які оплачує з власної волі й кишені, бо вважає, що клуб ― це волонтерська справа.

«Від початку карантину ми не бачилися й навіть не проводили онлайн-обговорень. Особисто я дуже вже скучила за «почитачами». Колись, особливо на початках клубу, було багато повідомлень у групі: «Давайте проводити онлайн ― так буде краще». Але ні, сенс клубу власне в зустрічах офлайн, в живому обговоренні й емоціях. Це ― важливий соціальний аспект. Тому карантин частково відібрав у нас цю можливість, ― бідкається організаторка, але має надію, що незабаром вдасться-таки відновити здибанки. ― На природі в нас поки зустрічей не було, але хочу організувати в липні подію в парку, на відстані один від одного. Активних учасників клубу близько десяти, тому, такий формат може спрацювати».

Читацький клуб ЛітАкценту ― камерні посиденьки

«Ідея запровадити в українському читацькому середовищі «клубний» формат обговорень прочитаних книжок крутилася у мене в голові кілька місяців, а чіткіше окреслилася у приватній розмові під час Форуму видавців у Львові восени 2015 року. Тієї самої осені ми й стартували ― з модераторкою Ярославою Стріхою», ― реконструює в пам’яті події організаторка читклубу, головна редакторка порталу «ЛітАкцент» Ірина Троскот.Планували обговорювати найцікавіші книжкові новинки, що виходили друком. Збиралися щомісяця. Пізніше Ярослава мала тривалу поїздку, тому передала модерування Богдані Романцовій, яка опікувалася клубом аж до впровадження карантину».

Клуб збирає близько 15 (точніше від 7 до 30) людей, які розставляють колом стільці й говорять про книжку. Зустрічі відбуваються у книгарні «Є» – там є усі умови для затишних зустрічей, хоча такий формат читань і не передбачає натовпу відвідувачів. Особливого піару клуб не мав ― лише анонси на сайті та на Facebook-сторінці «ЛітАкценту», але вже з січня 2018-го Юлія Кропив’янська зробила окрему сторінку в Facebook і дуже дотепно її веде: «Це своєрідний літопис, хроніка наших збіговиськ, що обросли кумедними спогадами, фотографіями, внутрішніми мемами. Він має радше анонсово-звітний характер, хоча нову публіку теж намагаємося залучати, зокрема розіграшами книжок, присутністю авторів/перекладачів/редакторів/видавців обговорюваного тексту на події». Юлія жартома називає себе «хранителькою традицій Читклубу» і зазначає, що завжди після чергового засідання під фото або в приват точно хтось напише: «Ой, як шкода, знову не вийшло до вас прийти», запитає про наступну заплановану книжку, опублікує пост про посиденьки на власній сторінці з теґом, що теж приємно. 

 

Формат читацького клубу, за словами Ірини Троскот, складний для піару й водночас прекрасний тим, що обговорення складно зафіксувати: «Фото того запалу не передадуть, текст буде надто нерівним, а щоб відзняти розмову на відео, потрібно кілька камер, ― у такому разі точно буде втрачена камерність бесіди. Тому я ніжно люблю наш Читклуб ще й за те, що більшість усього там залишалося «поза кадром» і звучало лише для тих, кому воно було справді цікаво. Камерний формат ― доволі капризний і особливий, і в цьому його цінність».

 

На думку Ірини Троскот, Богдана Романцова дуже швидко знайшла серединний «рівень складності» обговорення книжки, адже на читання приходили студенти і викладачі-філологи, а також юристи, бухгалтери, музикознавці, математики, фізики тощо.

 

Це було особливо цінним й навіть цікавішим для самих філологів, бо почути інший погляд ― завжди важливо. Кожну зустріч модераторка починала зі слів, що в учасників Читклубу немає неправильних або нецікавих думок, висловитися може кожен і кожна, і всі будуть почутими. Хоча ділитися думками не обов’язково ― можна просто прийти й послухати.


Літературознавиця й модераторка читклубу Богдана Романцова вважає, що читацькі клуби сьогодні виконують кілька дуже важливих функцій: по-перше, ― поєднують людей з різних середовищ; по-друге, ― самі створюють середовище. «Метою щомісячного Читацького клубу ЛітАкценту було насамперед створення нового середовища, затишного й безпечного місця, куди приходитимуть говорити про літературу не лише гуманітарії, а й, страшно сказати, нормальні люди. Як на мене, нам це вдалося, бо десь половина постійних відвідувачів не мають жодного професійного стосунку до створення книжок. Для мене персонально Читклуб став ще й таким важливим місцем, бо туди ходить моя мама. Коли ми, діти, виростаємо й оселяємося окремо, на жаль, розмов про книжки меншає. І Читклуб повернув мені це щемливе відчуття літературної близькості».

«Пломінь» ― якісні дискусії та красиві інтелектуальні дуелі

У київському літературному клубі «Пломінь» регулярно проходять просвітницькі заходи: лекції, семінари, освітні курси, виставки, презентації та майстер-класи від українських та європейських інтелектуалів. Тут працює відкрита бібліотека, курси ораторського мистецтва та вивчення мов, художня студія, кіно-, шаховий і читацький клуби. Як розповів Валентин Дзюбенко, куратор читацького клубу «Пломінь», перше зібрання читклубу відбулося влітку 2018 року й відтоді вони збираються двічі на місяць. Учасники обговорюють книжки в Козацькому Домі поблизу Майдану Незалежності, а коли дозволяє погода, ― переміщуються у внутрішній дворик будівлі.

«Пломінь» має сторінки в Facebook, Instagram та Telegram-канал, через які й розповсюджують інформацію. Але це не просто повідомлення про місце, час і дату зібрання. Під кожну книжку, яку планують обговорювати, організатори пишуть ряд невеликих постів із різними цікавими фактами про твір або його автора, публікують список додаткової, рекомендованої літератури, яка має допомогти читачам заглибитись у контекст, під різними кутами подивитися на твір і зробити обговорення більш ґрунтовним. Здебільшого книжки для обговорення обирає куратор, та все ж періодично організатори роблять опитування на сторінках у соцмережах.

 

«Головна цікавинка читацького клубу — це люди, які його відвідують, і та атмосфера, яку вони створюють, ― впевнений Валентин Дзюбенко. ― Вони абсолютно різні — інколи дивуєшся тому, як один твір може збирати навколо себе таких не схожих між собою людей. Коли ми починали цей читацький клуб, думали, що нашою аудиторією будуть здебільшого студенти, проте виявилось, що ходить до нас і чимало людей за 30-ть, різних поглядів та професій. А читачкою, яка за два роки не пропустила, здається, жодного засідання клубу, стала літня жінка, котра читає та обговорює книжки з таким запалом, який серед молодих ще треба пошукати». Конфліктів із бійками, або демонстративним гриманням дверима не було, запевняє модератор, але досить палкі дискусії трапляються часто, проте переважна більшість цих суперечок надзвичайно корисні для заглиблення в обговорювані твори та цікаві, з огляду на рівень аргументації між опонентами.

 

Оскільки літературний клуб «Пломінь» також щоквартально випускає культурологічний журнал і навіть видає книжки, було й таке, що кілька відвідувачів потім почали писати статті для сайту, а хтось навіть почав перекладати з німецької для їхніх видань.

 

Тож організатори відкриті до співпраці й завжди раді подібним ініціативам.

«Під час карантину ми призупинили наші зустрічі. Онлайн обговорення робити не стали з огляду на те, що цей формат, конкретно в нашому випадку, суттєво програє реальним зустрічам, а нас завжди цікавить саме якість заходів, а не кількість, ― зазначив куратор читклубу. ― Повертатись плануємо вже зовсім скоро. Нині літо, тож можемо організувати наші зустрічі в дворі Козацького Дому, забезпечивши необхідну дистанцію між відвідувачами».

«Череда» ― феміністський читацький клуб

У Львові на площі Ринок, в офісі Феміністичної майстерні, з лютого 2019 року що два тижні по середах збирається читацький клуб «Череда», тобто читацька середа. Щоправда влітку клуб зустрічався рідше, але учасники читали довші твори. Потім вирішили обирати дату кожної наступної зустрічі голосуванням. «Зазвичай пригощаємо відвідувачів чаєм, фруктами та рахат-лукумом, і дуже шкода, що в онлайн-формат це не перенести», ― зізнається організаторка Квітка Косарчин. Під час карантину клубу вдалося провести лиш одну зустріч в онлайн-форматі. А поки в офісі Феміністичної майстерні триває курс із теорії та практики феміністського письма, зустрічей клубу не проводять, адже формати івентів дещо подібні. Та одразу по закінченню карантину планують повернутися до звичних зустрічей.

«Череда» – це феміністичний читацький клуб, тому для читання обирають твори, написані феміністками, чи ті, що мають значення для становлення і розвитку феміністичного руху. В офісі Феміністичної майстерні є бібліотека з дбайливо підібраною літературою, тож зазвичай звідти й обирають чтиво. «Читацький клуб — це можливість «оживити» нашу книгозбірню, постійно переглядати і нагадувати собі, які скарби в нас є. Час від часу й самі відвідувачки радять щось до прочитання. Чат у Telegram ― якраз для таких випадків. Або ж на самому обговоренні виникає спонтанна ідея, щоби почитати щось конкретне, з чим виникла асоціація, ― зазначає організаторка. ― Читаємо і закордонних, і українських авторок, лише одного разу звернулись до дитячої літератури — обговорювали книжки про відомих жінок, написані для дітей, порівнювали їх між собою, адже у 2018 був сплеск появи таких видань в Україні».

 

Для кожної книжки у них свій план: модераторка робить конспект, виділяє суперечливі або найбільш значимі моменти. Їх і обговорюють.

 

Якщо ж книжка або стаття написані не про український контекст, намагаються, то намагаються знайти якісь точки дотику до наших реалій. Обговорення академічних текстів приваблює студенток, науковиць і активісток, коли ж йдеться про художню літературу — приходять щоразу нові люди.

Оскільки склад учасниць клубу нестабільний, на початку кожної зустрічі модераторка робить якусь вправу на знайомство. «Якось так сталося, що на обговорення тексту про менструацію та жіноче інтимне здоров’я прийшли лише чоловіки. Можливо, ми так добре справляємося з просвітницькою місією, що жінки вже все про себе знають…», ― дивується Квітка Косарчин. Клуб піарять силами Феміністичної майстерні: створюють подію у Facebook, подають анонс на сайт майстерні та в Telegram.

Коли дуже хочеться обговорити прочитане

Вищезазначені читклуби ― далеко не усі товариства, в яких обговорюють книжки. Пошуки можна розпочинати з Goоgle, але шукати також варто у Facebook, Instagram, Telegram. Хто шукає ― той обов’язково щось для себе та й зайде. А як ні, то можна створити і щось своє. Наприклад, Тетяна Максимчук і Вікторія Хірова з Луцька створили клуб «Книгонуті» в Молодіжному центрі Волині. Клуб створювали як місце для людей, що люблять читати та обговорювати прочитане, але з часом книжки перестали бути єдиною темою, та й «книгонуті» за час існування клубу стали справжньою сім’єю.

 

Promotion Agency Sumy організовує зустрічі читацького клубу «Інсайт», мета якого ― залучення людей різного віку та формування особистісного погляду на літературу. Модерує зустрічі кандидатка психологічних наук, психологиня й арт-терапевтка Вікторія Ратєєва.

Викладачка Київської школи економіки, генеральна директорка в Red Bull Україна Тетяна Лукинюк організувала Kyiv Bookworms Club, групу якого можна знайти у мережі Facebook. Організаторка зазначає, що на обговорення приходять переважно жінки.

 

Київський простір «Циферблат» організовував зустрічі читацького клубу ЛітГодина ― клубу для всіх, хто хоче поглянути по-новому на світ і закохатися у читання. Портал «Букмоль» організовує у столиці літературний клуб для найменших, та не лише з читанням-слуханням цікавих дитячих книжок-картинок, а із всеможливими виробами з паперу й інших підручних матеріалів за тематикою зачитаної книжки. Малеча в захваті!

 

А в січі 2020-го у київській книгарні-кав’ярні «Zakapelok» відкривася літературний клуб «Оксамитки у Zakapelkу», модераторка якого ― письменниця, книжкова блогерка і піарниця Оксамитка Блажевська: «Я створила цей літклуб після прочитання книжки «Клуб любителів книжок і пирогів з картопляного лушпиння». Дуже хотілося якихось затишних читань і обговорень книжок у колі книголюбів ― коли хтось читає і ти його уважно слухаєш, а потім одразу ж обговорюємо почуте. У книгарні-кав’ярні ввечері, з приглушеним світлом, при запалених свічках ми виконуємо якісь завдання за мотивами книжки, які я вигадую. Наприклад, написати лист комусь із учасників літклубу, зашифрувавшись під псевдонімом тощо». Під час карантину клуб не функціонував, але зараз офлайн-зустрічі відновлюють.

 

«У лютому 2020 року в нас відбулося дві перші зустрічі, бо ж запланували збиратися кожні два тижні, проте карантин вніс свої корективи, тож наразі офлайн поставлений на паузу. Обидві зустрічі відбулися в книгарні «Є», проте ми не прив’язуємося до однієї локації ― хочемо зустрічатися в красивих місцях, які надихають ― кав’ярні, креативні простори, набережні тощо», ― розповідає організаторка дніпровського читклубу «Книжки та інші неприємності» Надійка Вовк. Найпершим читали «Місто дівчат» Елізабет Гілберт, потім «Фелікс Австрія» Софії Андрухович і «Моя бабуся просить її вибачити» Фредріка Бакмана, ― бестселери, які цікаві широкій аудиторії, але, як запевняє модераторка, у клубі хочуть читати різнопланові книжки.

 

«Ми не проводимо зустрічі на карантині. Була ідея зустрітися онлайн, проте вона не зреалізувалася. Наразі люди перенасичені онлайном. А зустрічі й обговорення офлайн все ж мають надзвичайну атмосферу, заради якої їх і проводимо. Не хочеться втрачати цей елемент спілкування, ― зазначає модераторка. ― Тепер ми плануємо обговорення-пікнік десь на відкритому повітрі».

 

Клуби зорганізовуються навколо книгарень «Є», книгарень-кав’ярень Видавництва Старого Лева та інших незалежних закладох подібного типу, їх влаштовують в інноваційних просторах та хабах, у бібліотеках і при університетах, і головний їхній рушій ― люди, залюблені у книжки. 

 

Читайте також: Найкращі онлайнподії карантину, які ви могли пропустити

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект

що більше читаєш – то ширші можливості