Translatorium

Сім днів колективного перекладу: враження від Translatorium з перших вуст

15.05.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

19–25 квітня у Хмельницькому відбулась перша перекладацька резиденція TRANSLATORIUM. Одним із завдань проекту стала практика колективної роботи. Учасниці протягом семи днів разом працювали над перекладом п’єси «Дім» британської драматургині Ніколи МакКартні. Маючи свободу самостійно обирати метод роботи, резидентки вирішили розділити текст відповідно до ролей — кожна перекладала окрему героїню, що допомогло більше зрозуміти твір. Окрім того, перекладачки мали змогу обговорити п’єсу з авторкою через онлайн-зв’язок і поставити їй усі запитання. Завершенням проекту стало сценічне читання акторками Хмельницького музично-драматичного театру ім. М. Старицького.

Ми поспілкувались із чотирма учасницями резиденції та розпитали про їхні враження від роботи над п’єсою та резиденції загалом.

Таня Савчинська (Львів)

Перекладом займається 5 років. Два з них працювала усною перекладачкою для місії НАТО під час американсько-українських навчань. Чотири роки перекладає художню літературу.

— Чому вирішила подати заявку на резиденцію?

— Оскільки я працюю як фрілансер, мені дуже бракувало професійного середовища. Хотілось мати можливість поспілкуватись із колегами. Обмінятися досвідом, послухати поради, коли вони були потрібні. І тому мене зацікавила резиденція як можливість такого нетворкінгу і як можливість розширити своє професійне коло спілкування.

— Про що перше подумала, коли познайомилась із дівчатами, вже коли приїхала на резиденцію?

— Мене дуже здивувало, наскільки всі були заряджені на роботу. Було видно, що всі дуже люблять переклад. В нас був розклад, якого ми мали дотримуватись. І кожного разу, коли в нас були якісь варіанти, що нам робити — ну, чи перекладати, чи піти на культурну подію, чи на прогулянку, — всі завжди хотіли перекладати. І це вплинуло на те, що ми справились із перекладом швидше, ніж ми самі очікували.

— Яку героїню ти перекладала?

— Я перекладала Джен. Ми обирали героїнь дуже випадковим способом. Просто витягували написане на папірчику ім’я героїні, яку будемо перекладати. Але я задоволена, що мені дісталась конкретно вона. Стосовно її слів у п’єсі, з точки зору перекладу, з ними було цікаво працювати.

— А з чого, власне, ти почала переклад?

— Ми всі почали з того, що прочитали повністю п’єсу. Потім ми зустрілися і обговорили кожного персонажа окремо. І після того обрали метод роботи. Оскільки кураторки не хотіли нам нав’язувати якогось конкретно свого методу колективного перекладу, ми вирішили, що кожна обере свого персонажа.

— Як думаєш, вдалось тобі зрозуміти свого персонажа?

— Я думаю, що вдалося. І я думаю, що є такі її риси чи мотивація поведінки, які не є очевидні, але які можна інтерпретувати і уявляти далі. І сам її персонаж, як і всі в п’єсі, — складний і багаторівневий. Але я сподіваюсь, що наш переклад дозволить зрозуміти глядачу/читачу, який сенс заклала сама авторка Нікола МакКартні в цих героїв і в цю п’єсу.

 

Читайте також: Чого навчали на перекладацькому фестивалі Translatorium №2

— А колективний переклад? Вдалось попрактикувати метод із дівчатами?

— Так, вдалося. Попри те, що це був для нас всіх перший досвід колективного перекладу, мені здається, що ми якось всі дуже швидко розібралися. Ми побачили переваги цього методу. Можна проговорити все вголос, побачити, якими методами і стратегіями перекладу користуються колеги, і отримати від них як професійну пораду, так і читацький досвід. Ми навіть читали частини п’єси вголос і кожна могла висловитись. Це дуже допомагало в роботі, бо ми чули одна одну.

— Чи виникали якісь проблеми під час перекладу?

— В тексті було багато спірних місць. Оскільки, це така п’єса, де багато всього недосказаного і багато всього просто залишається між рядків. І я думаю, якби конкретно з цим текстом довелось працювати комусь одному з нас — це справді було б складно.

— А чому?

— Бо не завжди було зрозуміло, що саме авторка хотіла сказати. Але коли ми працювали всі разом, то була можливість всі ці моменти обговорити.

— Чи достатньо тобі подій для перекладачів? Можливо ти б хотіла ще щось додати у перекладацьке ком’юніті?

— Хотілося би бачити більше подій різних форматів. Наприклад, якісь семінари, зустрічі з перекладачами, які мають багато досвіду. Ну, ось такі резиденції, які дають можливість працювати всім разом. Бо яка б не була подія — це майданчик для створення якихось зв’язків між перекладачами, створення перекладацької спільноти. Бо кожен працює окремо, і ми ніби знаємо про існування один одного, але не користуємося можливістю допомагати один одному. Якби ми були більш згуртовані, це нам допомагало б відстоювати краще ставлення до перекладачів чи навіть вищі гонорари.

Ольга Ковальова (Київ)

Перекладає 9 років. Зараз займається перекладом технічних текстів і документації. Також редагує фільми під озвучку.

— Ти не пов’язана безпосередньо з художнім перекладом, чому вирішила подати заявку на резиденцію?

— Хочеться завжди розвиватися, пізнавати щось нове… і технічні тексти вже набридають. Цікаво було себе спробувати в цьому. Цікаво, чи вийде, чи не вийде, чи рухатись в цьому напрямку чи ні.

— Коли ти приїхала на резиденцію, якими були твої перші думки?

— Перші думки? Ну, приємні дівчата з різних міст. В нас трохи різні сфери діяльності. В дівчат трохи більше досвіду в художньому перекладі. Було цікаво, як ми спрацюємось. Як у мене буде виходити.

— Яку героїню ти перекладала?

— Я перекладала Енні. Це мама двох дівчат, алкоголічка. Такий цікавий персонаж (усміхається). Вона дуже неоднозначна, хоча в цій п’єсі неоднозначні всі.

— А от з чого ти почала переклад?

— З перших слів Енні (сміється). І перед тим як сісти перекладати, я прочитала п’єсу, може навіть двічі. Я завжди коли перекладаю, спочатку роблю чорновий переклад. Поки ти перекладаєш, для тебе відкривається щось нове, тому я не засиджувалась над якоюсь фразою або реченням, якого я не розуміла. А вже потім робила коректуру для того, щоб побачити щось нове у перекладі, і все ставало зрозумілим.

— Як ти думаєш, чи вдалося тобі зрозуміти свою героїню?

— В мене була не найскладніша героїня. Думаю, що так. Оскільки та акторка, яка читала її зі сцени, прочитала її так, як я її собі уявляла. Тому думаю, що так. Бо вона читала мій переклад.

 

Читайте також про базу перекладачів та перекладачок, що здійснюють переклад з української та на українську – Ukrainian Book Translators Base.

— Чи виникали в тебе якісь проблеми під час перекладу?

— Іноді виникали. П’єса на перший погляд здається досить дивною. Там багато начебто непов’язаного тексту, який після першого, другого, третього чи n-го прочитання стає зрозумілішим, пов’язанішими.

— Ну, і повернімося до самої резиденції. Чи вдалося зрозуміти, що таке колективний переклад?

— Це було дуже цікаво, оскільки ми мали можливість обговорювати. Дуже часто цього не вистачає у повсякденній роботі. Коли ти сидиш один вдома або один в офісі, тобі немає з ким порадитися. А тут є можливість обговорити якісь моменти в твоєму перекладі, в перекладі дівчат. В нас була можливість подискутувати. І зазвичай не вистачає ще трьох таких думок, коли ти перекладаєш сам.

— А особисто для тебе щось стало відкриттям під час резиденції?

— Взагалі, для мене такий метод роботи був новим. А в плані перекладацької роботи… це було цікаво, що ми можемо щось обговорювати між собою. Це був новий досвід. Чи було відкриття в перекладацькій роботі? Ні. А от в методах роботи — так.

— Тобі взагалі сподобалось працювати у такому форматі резиденції?

— Мені дуже сподобалося. Це було таке перезавантаження — і психологічне, і розумове, і навіть фізичне. Наче діяльність та сама, але методи роботи інші. Я відпочила від того, що роблю щодня. Бо будь-який переклад рано чи пізно стає буденністю.

— Тобі як перекладачці які б хотілось бачити події, пов’язані з твоєю діяльністю?

— Ну, взагалі більше подій! Бо небагато всього є. Особливо таких от практичних воркшопів, резиденцій чи ще чогось. Хотілося б, щоб перекладачі більше між собою спілкувались, обмінювались досвідом. Бо кожен сидить в своїй обмеженій реальності і кожен займається своїм.

Ганна Кирієнко (Київ)

Займається перекладом 10 років. Три роки тому почала перекладати художні книги та п’єси.

— Коли ти дізналась про резиденцію, що тебе спонукало подати заявку?

— Насправді, я мріяла, що у нас щось таке буде. Я була на різних зустрічах перекладачів і письменників. Вони ж розповідали, що десь там існують просто фантастичні резиденції для письменників, що їх там закривають десь в горах, в будинках, і вони творять. Їм нічого не заважає, їм дають їсти, вони радяться з колегами. І я подумала, що прикольно, якби таке було для перекладачів. І коли я таке побачила, то я одразу вирішила подаватися. Це було моментальне рішення.

— Після того як ти пройшла відбір і приїхала вже на резиденцію, познайомилась з дівчатами, яка була твоя перша думка?

— Я подумала, що це мої люди, тому що одразу такий зв’язок встановився. Скажімо так, невербальний. Енергетика, мені здається, у нас дуже співпала. Ми були на одній хвилі і в одному настрої приїхали. Я одразу зрозуміла, що все буде окей (усміхається).

— Яку героїню ти перекладала?

— Я перекладала Кет. Це найстарша сестра з цих чотирьох (прим. авт. — героїнь) у п’єсі. Коли ми вирішували, хто кого візьме, я одразу сказала: Кет! Тому що я найстарша сестра у сім’ї. Але потім дівчата все ж таки вирішили тягнути «жрєбій» (сміється). Але ми все ж помінялись із Сашею — вона взяла Джо.

— З чого почала переклад?

— З самого початку. Зрозуміло, що я перед цим читала п’єсу, тому мені не треба було її перечитувати. То я просто сіла, як і з книгами працюю: просто почала перекладати.

— Мета резиденції була попрактикуватись у колективному перекладі. Як ти думаєш, чи вдалось вам із дівчатами це зробити?

— Я думаю, що дуже сильно вдалось. Тому що навіть в процесі перекладу, хоч кожна працювала над своїм персонажем, ми сиділи за одним столом в одному приміщенні і, як тільки виникали якісь сумніви чи питання, ми їх озвучували. І одразу знаходили відповіді на якісь питання. Якби я була сама і перекладала вдома, то в мене би більше часу зайняло гуглити і дізнаватися, сидіти в сумнівах.

— Як ти думаєш, чи вдалось тобі зрозуміти твою героїню?

— Мені здається, вдалось дуже добре її зрозуміти. Але я її зовсім не такою уявляла, якою вона була під час сценічного читання. А це взагалі дуже круто. Тобто, вона не пласка, а багатогранна, і її можна побачити по-різному. Хоча в неї найменше слів і найменша роль, але вона все одно дуже важлива.

— Чи були в тебе якісь проблеми під час резиденції пов’язані з перекладом?

— Насправді негараздів не було. Єдине, коли ми почали редагувати текст, бо переклад ми закінчили дуже швидко, то зрозуміли, що радіти рано. І бачимо, що вже треба віддавати текст акторкам, а у нас і там провал, і там провал. Ми сиділи цілий вечір перед фінальною читкою і редагували текст. В моєї героїні, до речі, була така фраза, над якою ми вп’ятьох одну годину просиділи і в результаті все ж таки її змінили.

— А загалом, які в тебе враження від резиденції?

— Найпозитивніші! Все пройшло просто ідеально, як на мене. Просто неочікуваний успіх читки. Я думала, що все буде набагато скромніше. А тут прямо ціла міні-постановка вийшла. І мене вразили акторки, які змогли створити образ за одну ніч.

— Наостанок, хочу в тебе запитати, чи потрібно проводити подібні заходи для перекладачів?

— Я вважаю, що цей формат — просто ідеальний (прим. авт. — резиденція), і такі заходи однозначно потрібні. Моя сестра — режисерка театру. Вона каже, що дуже не вистачає перекладів сучасних п’єс. А те, що перекладається, одразу розбирають театри для постановок. Можливо, два тижні було б краще. Хоча за тиждень теж можна багато чого перекласти, і людина не сильно відривається від життя і роботи.

Олександра Ванкевич (Чернівці)

Своїм першим перекладацьким досвідом вважає власний перекладацький проект, під час якого перекладала поезію молодих німецьких авторів.

— Ти вже займалась художнім перекладом, а що тебе спонукало подати заявку на резиденцію, де методом був саме колективний переклад?

— По-перше, те, що це є переклад. І переклад для театру. І робота в колективі. Я вже колись брала участь у перекладацькій майстерні для театру. Там було 8 перекладачок. Ми всі разом працювали над текстом, і це був дуже кльовий досвід. Спілкування з колегами для мене — це завжди розширення власної картинки.

— А от про що ти подумала, коли вперше познайомилась із дівчатами вже на самій резиденції в Хмельницькому?

— Ой, це дуже кльове питання. Бо в мене дуже яскраве враження від нашого першого знайомства. Ми за столом по черзі розповідали про себе. Я, здається, ледь не остання розповідала, тому мала можливість всіх уважно слухати. І було таке відчуття, ніби я в сім’ї. Коли ти розумієш, що всі ці люди живуть всім тим, що і ти. А головне — горять своєю справою.

— Яка героїня тобі дісталась?

— Мені дісталась героїня, яка для мене викликала найбільший резонанс. І я рада, що я саме її перекладала. Бо разом із нею, перекладаючи її, я переживала внутрішній конфлікт. ЇЇ звуть Джо, і вона хвора на комунікативні розлади, як це називає авторка. А під цим ми розуміємо, що у неї одна з форм аутизму. І її переклад — це спроба зрозуміти людину, яка живе в такому світогляді, з такою картинкою, яка має зовсім відмінне від нашого світосприйняття. Про те, як вона почувається в соціумі, і як це, коли її не розуміють, над нею жартують, а вона цього навіть не бачить.

— Напевно, вже читаючи текст англійською ти зрозуміла, що це за героїня. З чого ти почала переклад українською?

— Зрозумівши, яка це героїня, для мене наступним кроком було осмислення. Подумати більше про те, яка вона, подумати про те, як вона почувається і як вона буде висловлювати свої почуття, розмовляючи українською мовою і живучи в Україні. Якими вона реченнями мислить, якими формами, як вона будує свої речення. Ну, звичайно, я познайомилась з джерелами, які розповідають про аутизм — як він проявляється, які це люди.

— От ми зараз більше говоримо про якісь індивідуальні аспекти перекладу, але суть резиденції — саме метод колективного. Чи вдалось тобі попрацювати в цьому методі?

— Ми мали змогу одна з одною консультуватися і обговорювати. Я не можу сказати, що я сиділа лише за своїм комп’ютером і перекладала лише свою Джо. По своїй героїні я консультувалася з дівчатами. Оскільки п’єса така неоднозначна і в ній так багато інтерпретацій, хочеться теж залишити ці інтерпретації для читача у перекладі. Тобто інший перекладач — це інша людина, інше сприйняття і інша картинка. І так само дівчата у своїх сценах і своїх героїнях теж ставили питання, і ми їх спільно обговорювали. І це, насправді, дуже пришвидшує процес. Колега підкидує тобі варіант слова, яке дуже пасує, і плюс колега в темі цього перекладу.

— А чи були якісь моменти, де ти відчувала складність в роботі?

— Так. Наприклад, неоднозначність, якщо ми говоримо про переклад. Чи ти маєш на увазі в колективній роботі?

— В колективній.

— Ти знаєш, я дуже позитивно вражена і здивована на рахунок того, що в нас склався якийсь дружній колектив. Все якось так дуже толерантно, з розумінням і повагою одна до одної, і з бажанням допомогти.

— Узагальнюючи, які в тебе враження від резиденції? Чого ти тут навчилась?

— Це таке рефлективне питання, яке я люблю задавати собі в кінці. Я маю досвід в організації деяких подій і маю велике почуття вдячності організаторкам. Ми цього не бачимо, їхньої роботи, але наш простір і те, як ми проводимо свої дні, — це саме завдяки їм. Чого я навчилася? (задумливо) Перше, що спадає на думку, — глибше розуміння людей з аутизмом. А якщо говорити про роботу, то я б додала цікаву інформацію, яку я почула від колег, досвід їхній, лайфхаки перекладацькі. Ну, і натхнення для роботи. Ну, і для мене це такий поштовх і знак, що ти на своєму шляху, коли відбуваються такі події. Бо це дуже важливо знати. І це якось дуже заспокоює і дає впевненість.

— І завершуючи нашу розмову, хочу в тебе запитати, чи потрібно проводити якісь подібні івенти для перекладачів?

— О, так! (сміється) Я трішки відійду і хочу сказати, що коли вперше почула про перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM, то я в такому захваті була. Я подумала: вау, нарешті хтось щось робить. Саме з професійної точки зору. Бо недостатньо освіти, хочеться ширших рамок. І коли гуглиш події для перекладачів в Україні, то всього дуже мало, на жаль. Ну, а така перекладацька резиденція — це дуже кльова штука. Це в першу чергу можливість комунікації і обміну. І головне — вона створює продукт. У цьому випадку п’єсу, якою може скористатись український театр. І от сама вже думаю, може це в Чернівцях щось отаке замутити чи в будь-якому іншому місті, де я буду. І от робота перекладацької групи VERBація — це той приклад, коли ти не чекаєш, а береш і просто робиш. Не чекаєш поки з’явиться якась перекладацька подія, я робиш її сам.

26 травня під час IX Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» читання п’єси «Дім» відбудеться вдруге, тепер — за участі перекладачок-резиденток TRANSLATORIUM.

*Проект реалізувався літературно-перекладацьким фестивалем TRANSLATORIUM та Агенцією розвитку Хмельницького за підтримки програми Culture Bridges, що фінансується Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою в Україні у партнерстві з EUNIC — Мережею національних інститутів культури Європейського Союзу. Курувала резиденцію перекладацька група VERBація.

Читайте також: VERBація: Колективний переклад сподобається тим, хто любить зосереджено вчитися

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект