Переклад як психоаналіз, комунікація та територія постійного сумніву

8 грудня у Мистецькому Арсеналі відбувся лекційний блок «Переклад: «Танець у кайданах», організований Літературною лабораторією. Насичена програма для перекладачів містила цілих три лекції від професіоналів і професіоналок своєї справи, а саме Нелі Ваховської, Анни Вовченко та Юрка Прохаська. Говорили і про особистість перекладача(-ки), і про плагіат у літературі, і навіть про зв’язок між перекладом і психоаналізом.

Неля Ваховська. Художній переклад: чи може тінь мати голос?

Неля Ваховська — у минулому співзасновниця онлайн-часопису «Простори» та «Творчої спілки перекладачів та письменників», авторка прозових перекладів з німецької. В її доробку переклади романів Йозефа Вінклера, Міхайя Поллака, Мар’яни Гапоненко, короткої прози Арно Шмідта, Франца Голера, Кристофа Зімона, дитячих книжок Ервіна Мозера, праць політичного філософа Бориса Будена та ін.

Переклад — це завжди відносини, а не статичний стан. Це не фургончик, який транспортує смисли з берега на берег, не місток, про який нам так часто говорять. Переклад — це комунікація.

У 90-ті побутувала думка, що переклад — це в принципі щось вторинне, а тому виникала недовіра до перекладу. Читаючи автора, ми хочемо читати автора. Однак при цьому ми забуваємо, що читаємо переклад. Читання — це практика, яка звільняє нашу уяву, де відбувається повторне відкриття себе. Ми легко дратуємося, коли зіштовхуємося з посередництвом, тобто перекладом, у такій інтимній практиці, як читання. Відповідно, фігура перекладачки — це фігура відсутності, мембрана між об’єктами й світами, екран проекції.

Переклад тривалий час був кодований як жіноче заняття. Перекладачка — ремісниця. Відтворюючи, вона зобов’язана до постійного каяття, вона має бути досконалою без шансу на досконалість. Вона має стати тінню, прозорим склом, щоб якомога менше зіпсувати оригінал.

Сьогодні перекладацька максима звучить так: так близько, як можна, так вільно, як тільки треба. Відповідальність залишається, тиск зростає, проекції не зникають.

Тотожність між оригіналом і вихідним текстом неможлива. Цілком очевидно, що працюючи з текстом, ми інтерпретуємо та створюємо продукт, який відповідає часу, нашим компетенціям читання. Оригінал має продовження життя через переклади (за Вальтером Беньяміном). Текст ніколи не тотожний сам собі, він весь час змінюється і розвивається. Переклад лиш робить зарубку, фіксує текст на певному етапі його творення. Переклад має здатність перестворювати твір у наш час.

Хороший переклад здатен задавати свій тон, свій контекст. Це подія. Саме це і тягне за собою відповідальність і ризик провалу. Що більше ми залишаємося в полоні власної творчості, то більше ми ризикуємо.

Дивіться також відеозаписи лекцій Остапа Сливинського та Ірини Славінської з воркшопу на тему: «Переклад: творчість + контекст»

Анна Вовченко. Вкрадено в перекладі: як запозичення змінюють картину літератури

Анна Вовченко — перекладачка з англійської та іспанської мов. Упродовж 2012-2016 рр. у видавництві «Урбіно» вийшли друком її переклади окталогії «Anne of Green Gables» канадської авторки Люсі Мод Монтгомері. Авторка перекладів «Середня стать» Джеффрі Євгенідіса, «Щоденник війни зі свиньми» Адольфо Бйой Касареса та ін. Кураторка літературного фестивалю «Острів Європа» у Вінниці.

Плагіат у сфері літератури, зокрема в перекладі, надзвичайно складно довести. Існує кілька типів, на які можна його поділити та завдяки яким можна виявити.

• Пряма крадіжка — коли чужий переклад без змін видається за свій.

Так, наприклад, робила свого часу Марко Вовчок, перекладаючи альманах класичної прози для одного петербурзького видання. Не маючи часу для перекладу, вона найняла собі асистенток, які робили це за неї, а вона підписувалась своїм іменем. Спочатку вона їм недоплачувала, а потім перестала платити взагалі. Контрактів, звісно, жодних теж не укладали. І так ця історія тривала, доки одна з перекладачок не помстилась, а Марко Вовчок не предстала перед третейським судом.

• Збіг помилок — коли у випадку перекладу з мови-посередника помилки переходять у вихідний текст.

Ще 200 років тому було важко пояснити, для чого перекладати з мови-оригіналу, якщо є переклад-посередник. Адже так набагато простіше. Леся Українка писала, що з оригіналу конче перекладати тільки поезію, бо там важливу роль відіграє структура та ритм, а прозу — необов’язково. Однак це можна зрозуміти у випадку з екзотичними мовами, фахівців із яких часто просто немає. В Україні існує практика перекладати твори через російську, тому є низка прикладів, де помилки з російських перекладів перекочували в наші.

• Запозичення невластивих для перекладача мовних засобів.

Це відбувається, коли перекладач працює, підлаштовуючись під замовника, стилізує мову. Врешті в тексті з’являється щось не питоме для перекладача, а на виході маємо штучний текст.

Переклад — це територія постійного сумніву, недовіри, намагання розшифрувати творчий задум автора. Коли ми так почнемо сприйняти переклад, ми розвинемо в собі критичне мислення та більш грамотне ставлення до тлумачення дійсності, в якій ми живемо.

Читайте також про базу перекладачів та перекладачок, що здійснюють переклад з української та на українську – Ukrainian Book Translators Base.

Юрко Прохасько. Вибіркові спорідненості: про переклад та психоаналіз.

Юрко Прохасько — перекладач з німецької, літературознавець, есеїст, публіцист і психоаналітик. Автор українських перекладів Гайнриха фон Кляйста, Франца Кафки, Роберта Музіля, Йозефа Рота, Райнера Марії Рільке, Дебори Фоґель та ін.

Однією з пристрастей, яка захопила мене в молоді та вразливі роки, був художній переклад. Цих пристрастей було багато, і я не мав змоги й охоти не відгукнутися на них. Усі для мене були важливі. І в мене було осяяння, або вглет. Все, що ти робиш, є переклад.

Коли я думаю, то я перекладаю самого себе самому собі, коли відчуваю, то перекладаю почуття на думки. Можна говорити про потребу перекладу між реальним і віртуальним, свідомим і несвідомим.

Психоаналіз — це теж переклад, бо це переклад із мови несвідомого мовою свідомого. Однак тут є спокуса впасти у пафос тотальної тотожності: переклад — психоаналіз, психоаналіз — своєрідний переклад. Тому власне ідеться про вибіркові спорідненості між ними.

Перше, що об’єднує психоаналіз і переклад, — це туга за Цілісним. Обидва вони збудовані на стосунках із цією тугою. Переклад — живе свідоцтво розділеності, чужості. Беньяміну ідеться про фантазм єдиної мови, за яким стоїть фантом єдиної прамови. Переклад збудований довкола ідеї неможливості Єдиного, часткової відбудови єдності. Психоаналіз теж стосується неможливості Єдиного, адже говорить про неможливість втілення інфантильного бажання. І в системі перекладу, і в системі психоаналізу є тонка межа між працею над цим фантазмом і бажанням його зреалізувати. Жага, туга, фантом Єдиного — у центрі перекладу і психоаналізу.

Інші вибіркові спорідненості між перекладом і психоаналізом:

• І переклад, і психоаналіз мають дуже специфічний статус — з одного боку це певні філософські парадигми, з іншого — практична діяльність зі своїми техніками, навичками, або ж мистецтво і водночас ремесло, і також наука.
• Обидва є моделлю розуміння у широкому сенсі.
• Ані перекладу, ані психоаналізу не бракує спроможності пропонувати респектабельні, амбітні теорії.
• Обидва вимагають окремої пристрасті.
• Переклад і психоаналіз є такими діяльностями, де вишкіл триває надзвичайно довго, а занепад може відбутися будь-якої миті й дуже стрімко.
• Обидва є діяльностями герменевтичними.
• Переклад і психоаналіз оперують великою множиною респектабельних теорій.
• Перекладачі та психоаналітики змушені щоразу винаходити окрему теорію — для кожного пацієнта, і для кожного тексту (обирати перекладацьку стратегію).
• І переклад, і психоаналіз — це самотня діяльність, яка вимагає великого зречення.
• Обидва вимагають появи третьої інстанції, потребують тріянгуляції — супервізія у психоаналізі, редагування у перекладі.

Читайте також: Чого навчали на перекладацькому фестивалі Translatorium №2