Читомо > Блоги > Про що говорить Poetry Africa

Блоги

Про що говорить Poetry Africa

13.11.2017 0 Автор:

Спочатку я подумала, що у когось в залі розсипалися з торби горіхи та покотилися у бік сцени — на фестивалі Poetry Africa я вперше почула таку реакцію глядачів, як клацання пальцями, під час виконання зі сцени віршів.

Спочатку я подумала, що аудиторія вечірніх, «театральних» заходів цього фестивалю зустрічає вибухом емоцій або місцевих авторів, відчуваючи контекст поезій, або дуже відомих і давно очікуваних поетів.

Спочатку — це на відкритті фестивалю, так званій Openning Night. Тоді мене перш за все вразила публіка, така ж чисельна і галаслива, як футбольні вболівальники. Зал замовкав лише на мить, і мертва тиша у ньому також була реакцією на вірші зі сцени. Після цієї паузи він знову голосно зітхав, зойкав, вигукував ім’я автора, клацав пальцями і зривався оваціями. Виявилося, що зачепити глядача можна не лише актуальними меседжами, а й красивою метафорою, навіть якщо твоє ім’я звучить тут вперше і ти не маєш на YouTube роликів із майже мільйоном переглядів.

Читайте також: «Гендерсон, повелитель дощу»: Африка й філософія

Зал на чотириста місць, чотириста комфортних крісел, практично заповнений тими, хто так любить поетів і поезію, хто заздалегідь купив квиток на спілкування із ними, а може й приїхав з іншого міста.

Втім, гаряча публіка – не лише вияв давніх місцевих традицій театралізованої поезії. Віддаю належне організаторам фестивалю, який існує вже 21 рік, і менеджмент якого видався мені блискучим задовго до того, як я «розвіртуалилася» з цими прекрасними людьми. За тиждень чи два до початку Poetry Africa я отримала свій персональний розклад участі у заходах фестивалю.

Центр Мистецтв університету Ква-Зулу Наталь щороку проводить чотири міжнародні арт-фестивалі, майданчики яких інтегровані у життя міста Дурбан та прилеглих до нього територій. Південна Африка сьогодні, як і Україна, працює над здоров’ям суспільства і говорить про націю.
.

22489748_1440698292646653_6827171720251527728_n

Оксана Куценко

Тільки це відбувається в умовах значно складніших, ніж у нас. Фестиваль Poetry Africa в місті Дурбан – яскравий приклад того, як культура виконує у суспільстві роль інструменту примирення і консолідації.

У моєму розкладі заходів фестивалю були виступи у школах так званих «проблемних» районів міста (потім виявилося, що це школа для «кольорових» дітей, дуже милих і привітних, які мають спеціальний курс з написання поезії і поетичного перформансу, підсумком якого є конкурс), та кілька виступів у різних, студентській і викладацькій аудиторіях університету. Обов’язковим компонентом фестивалю були виступи у місцевій в’язниці (робота з позбавленими свободи – взагалі один з важливих напрямків культури в Південній Африці). А ще – майстер-класи, презентації книжок, розмови, лекторії. Паралельні конкурси для учнів різних шкіл та студентів. Слем у різних аудиторіях. Багато слему.

Читайте також: Головна брама до Африки

Щовечора у театрі Елізабет Снеддон відбувалися перформанси, – я, як і інші сімнадцять поетів-гостей фестивалю, піднімалася на його головну сцену тричі. Окрім відкриття і закриття фестивалю, ми мали основний виступ у визначений день. Таймінг чітко прописувався і жодного разу не порушився. Мікрофон налаштовувався на попередньому прослуховуванні під кожного виконавця. Такі важливі деталі, коли багато заходів та їх учасників.

Коли організатори поставили собі за мету зробити своє місто, Дурбан, «містом культури» та обрали для цього такий інструмент, як фестивалі. І поклали справу на університетський центр мистецтв. Як багато людей працює у ньому? 19 молодих креативних менеджерів на чолі з такою ж молодою і креативною директоркою Чіпо Жоу.
.

22519630_1441559679227181_2975001588198695152_n

Директорка Центру Мистецтв Університету Ква-Зулу Наталь Чіпо Жоу.

Звісно, мені хочеться сказати про сюрпризи й бонуси заходу – готель з Індійським океаном за вікном і розуміння того, що поет заслуговує на добрі гонорари, спеціально виготовлені для нас торбинки з емблемою фестивалю і футболки з нашими іменами. Трансфер з готелю до локацій фестивалю згідно з нашими розкладів. Але найбільшим бонусом для нас виявилися ми самі – команда поетів-учасників.

Завдяки підтримці ще однієї команди активних і небайдужих, півроку тому створеної Української Асоціації ПАР (президент – Дзвінка Качур), український проект «Я на тебе чекатиму під каїсе-дра», що працював з перекладами сучасних поезій з країн Африки, отримав змогу мандрувати Південною Африкою і працювати з місцевими поетами. Разом з учасницею проекту, перекладачкою Ганною Яновською, ми отримали запрошення на фестиваль Poetry Africa після виступів у Національному музеї англійської літератури у місті Ґрехемстаун у березні цього року.

Читайте також: Багатокультурність у межах однієї країни Африки вражає

Тоді ми відчули великий інтерес до нашої країни й до наших поезій, а один з прекрасних південноафриканських поетів, упорядник кількох антологій Роберт Берольд посприяв тому, аби наші вірші зазвучали адаптованою англійською і потрапили до організаторів фестивалю.

Те, що мені пощастило виступати в абсолютно зірковому складі гостей фестивалю, я зрозуміла, коли отримала перші його анонси. Не знаю, за якими критеріями обиралися вісімнадцять його учасників. Скажу лише, що більшість із них – місцеві поети, південноафриканці, вже досить відомі імена. Тендітна в романтизації тих, кого заведено вважати гангстерами, і смілива у боротьбі за права LGBTQIA+ двадцятидворічна Назлі Арбі.
.

21728045_1411880128861803_3604618125209902864_n

.
Поет народу цоцонга Хафела (або Кгафела) Маґоґоді. Рафінований, але нітрохи не академічний Келвін Соул. Жіночна і харизматична Наталія Молебатсі. Досвідчена активістка у боротьбі за права жінок і за джаз у поезії Маєша Дженкінс. Сипоказі Джонас, така інтелігентна і стримана у житті, і така відверта і проста у своїх дуже феміністичних і народних перформансах. Нестримний Сіябонґа Мпунґозе, словесний потік якого зупинити не можливо. Так, більшість учасників фестивалю – з Південної Африки, і це пояснюється не лише простішою процедурою їх запрошення. В країні справді розмаїта і багата поезія, відчутно присутня у вирі тамтешнього життя.

У такому чисельному складі, як ми із Ганною Яновською, була лише «делегація» поетів зі Сполучених Штатів. Це – Кристал Валентайн, добре відома безперечним хітом Black Privilege та Майлз Ходжез. Іспанію, себто Каталонію, представляв наш старий знайомий Едуард Ескофет, гість одного з форумів у Львові, який, як я зрозуміла зі слів поета, запам’ятався йому надовго. Особисто для мене було великою радістю працювати поруч з нігерійським поетом Діке Чуквумерідже, автором промови «Людяність давніша за культуру» (No Culture is Older than Being Human), виголошеної на TEDx щойно у вересні 2017 року, але вже досить популярної. Нові для мене імена – Black Ice з Нідерландів та Ендрю Маніїка з Зімбабве. Поетка та співачка Калун з острова Реюньйон, що встигла завоювати нагороду Музика Індійського Океану, повернувшись із фестивалю.
.

22549483_1442441599138989_3469313957199581038_n

Діке Чуквумерідже

Така розмаїта команда, так багато мов, культур, манер подачі поезії. Поети, які здебільшого пишуть і друкуються (Page Poets), і поети, які взагалі не видають книжок, що не позначається на їх популярності, навіть навпаки (Performance Poets). Англійська, зулу, коса, цоцонга, українська, креольська, каталонська зі сцени. Всі ми хвилювалися при мікрофоні, пили воду між віршами, напередодні запитували «сьогодні ж твій вечір? ну давай, зроби це!» і поспішали обійняти після виступу. Як вже дуже доросла поетка зізнаюся – досі не відчувала такого тепла і співпереживання з боку колег.

Щодо нашої розмови зі сцени Poetry Africa, розмови тривалістю в тиждень… На банерах фестивалю і на його головній сцені сяяла на жовтому тлі голова африканської жінки з традиційною зачіскою. Голова, зображена не в профіль чи анфас, а ніби трохи згори. Це – візитівка цьогорічного фестивалю (щороку вона оновлюється), і її автор, місцевий студент, зізнався, що таким зображенням африканської жінки хотів привернути увагу не до її краси, а до її розуму, свідомості, інтелекту. І це зображення дуже пасувало нашій розмові – про жінку в новому світі, остаточне прощання зі стереотипами попередньої епохи.

«Хто буде вирощувати дітей?» запитувала Сипоказі. «Пробач за те, що робить моя стать із твоєю статтю» вибачався Хлоксда Ребел. «Ісусе, якби ти народився дівчинкою» я пропонувала уявити, яким шляхом могла б піти Європа, якби не… «Як вони можуть казати, що Ісус був білим, якщо він загинув у найгірший спосіб?» обурювалася Крістал Валентайн. Чарівним бекграундом лунав ангельський спів Калун про вагіну як несправедливо забуте місце особливої сили людства.
.

22528056_1442441505805665_5499805981010483338_n

Сипоказі Джонас

У цьогорічному дискурсі міжнародного фестивалю Poetry Africa для мене прозвучало дві важливі теми, не знайомі нашому суспільству, але досить актуальні нині в багатьох інших країнах. Крістал Валентайн у своїх виступах озвучує питання, що позначаються терміном «інтерсекційність» — коли такі вияви соціальної несправедливості, як расизм і сексизм накладаються один на інший, створюючи багатошарову соціальну нерівність. Права темношкірих жінок, насильство над жінкою іншої раси, жінки у місцях позбавлення волі, – все це дуже хвилює не лише африканський світ. І друга тема – мовна. Я готувалася до виступу англійською, але якоїсь миті, після того, як зі сцени прозвучали цоцонга, зулу і каталонська, я зрозуміла, що не стримаюся і прочитала один із віршів у оригіналі. І тоді через реакцію залу мені здалося, що я забила гол…

Місцеві дуже ревниво ставляться до того, що десятиліттями білі професори мали проблеми із вимовою у школах та університетах їхніх імен і прізвищ. І мені так лестило чути власне ім’я, коли після виступів до мене підходили за автографами коса і зулу, мусульмани та католики, молодь і люди старшого віку. Виявляється, воно таке красиве, це звичайне українське ім’я – Оксана. Тож за що я найбільше вдячна фестивалю – так це за подаровану ним окриленість і відчуття власної унікальності.
.

22730267_1446182958764853_3974718694414563071_n

.
Звісно, тепер підуть нові переклади в рамках проекту «Я на тебе чекатиму під каїсе-дра». І, можливо, хтось зі згаданих мною поетів приїде до нас на «Книжковий Арсенал» чи «Форум Видавців». Принаймні, більшість гостей фестивалю зацікавилися Україною і вже хочуть цього. Але як мені бракуватиме на наших українських поетичних читаннях чи перформансах цього магічного звуку – клацання пальцями! Гадаю, нам треба запозичити у зулусів цю прекрасну традицію, аби заряджатися особливою енергією і любов’ю.

жовтень 2017
Дурбан-Київ

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe