uncategorized

1. Цю книжку видало улюблене «Видавництво Старого Лева» у серії «Майже дорослі».

2. Сам Іан Вайброу, «тато» Малого Вовчика, назвав цю книжку осяянням і величезною подією (майже, як Гаррі Поттер для дітей уже іншої епохи). Я, звісно, посперечалась би щодо порівняння Адріана Моула з Гаррі Поттером (все-таки це дуже різні книжки)… Але тепер я точно знаю, чому смішнючий Малий Вовчик так любить епістолярний і щоденниковий жанри.

3. Цей текст написано 1982 року (коли більшість українських читачів Адріана Моула ще навіть не народились), але читається так, наче написаний вчора. І згадки про політику Маргарет Тетчер, весілля принца Чарльза та леді Ді, війну Британії з Аргентиною жодним чином не впливають на сучасне сприйняття, бо…

4. Бо книжка ця про «вічні підліткові цінності»: перше кохання, школу, друзів, батьків, пошук себе, шкарпетковий протест (зрештою, не так важливо який, аби протест)… прищі, мутацію голосу, полюції, заміри «дружка», секс (точніше мрії про нього) і тощо-тощо.

5. Адріан, як і належить тринадцятилітньому інтелектуалу, постійно щось читає: «Буремний перевал», «Догляд за шкірою», «Походження видів», «Чекаючи на Ґодо», «Тяжкі часи», «Війну і мир», «Злочин і кару», «Гордість і упередження», «Секс. Голі факти», «Пані Боварі», «Ферма тварин»… А часом почитує і сороміцький журнал «Великі та стрибучі», ага. Погодьтесь, підліток, який читає, – це просто бальзам на будь-яку сентиментальну видавничу душу.

6. Книжка ця дуже «британська», бо сповнена неперевершеного англійського гумору, що пронизує текст від першої до останньої сторінки. Ось лише два приклади, бо ж, як і належить британським жартам, вони зовсім не буквальні і часом, щоб їх допетрати, треба згадати, що ж було кілька сторінок тому.

«А по-моєму, – шлюб це ніяка не в’язниця! Жінок кожен день відпускають і по магазинах, і ще там куди, а багато які і на роботу ходять. Думаю, мама трохи перебільшує»…

«Вступив у школі до групи «Добрих самарян». Вони допомагають літнім людям і все таке інше. Зате тепер у понеділок можна буде пропускати математику <…> Ділили пенсіонерів. Мені дістався старий дід Берт Бакстер. Йому вже вісімдесят дев’ять років, і я не певен, чи мені його на довго вистачить».

7. Легко та лаконічно у щоденнику показуються насправді серйозні проблеми: «криза стосунків», розлучення батьків, мама-феміністка стала коханкою містера Лукаса, дружина містера Лукаса пішла від нього до іншої жінки, а тато, навіть втративши роботу, крутить шури-мури із матір’ю-одиначкою Дорін Слейтер й Адріану навіть раз довелося бавити синка татової коханки. На щастя, мама повернулася, а пережити усю цю кризу Адріанові допомогли його дівчина Пандора, яка любить, коли на неї кажуть просто «Скриня», підопічний пенсіонер Берт, мудра та виважена бабуся Моул, клопоти з собацюрою, домашні справи та шкільні іспити.

Та насправді, щоб бодай познайомитись з Адріаном Моулом (бо ж любов справа непередбачувана), достатньо лише першого пункту з мого суб’єктивного переліку. І здається мені, що знайомитись з Адріаном будуть не лише «майже дорослі», але й цілком уже «точно дорослі», підтверджуючи тенденцію, що понад 50% покупців книжок для підлітків мають 18 і більше років.