Читомо > Видане > Все буде нон-фікшн: 13 важливих книжок року

Видане

Все буде нон-фікшн: 13 важливих книжок року

21.12.2016 0 Автор:
Пані та панове, на Читомо – підсумки року. Звичайно, жанр цей традиційно вкрай суб'єктивний і формат тут достоту довільний, а втім, певну більш-менш репрезентативну картину вимогливому читачу подібні підсумки запропонувати таки можуть.
І саме це за посередництва Євгенія Стасіневича, редактора розділу «Видане», ми й спробуємо далі зробити. Отже:
НАШЕ
Важливий український нон-фікшн
Кому: хто завжди підозрював, але не міг пояснити, чому «Дом-2» – це не так вже й просто
Михед – неоднозначний і дуже нерівний прозаїк, але як автор нон-фікшну виявився на висоті. Його нова книжка – про реаліті-шоу, реаліті-романи і «революцію онлайн» (читай – явище стрім-телебачення). «Прихована камера» і «Холостяк», антиутопії і автобіографії, вуаєризм і стрімери Майдану – Михед широко панорамує останні 70 років, коли межі приватності ставали все більш умовними, технології продукування «споживацького задоволення» революційно змінювались, і «об'єктивна правда» врешті перетворилася на тренд і фетиш культури як такої.
Так, письменник дещо зловживає академічністю викладу, його висновки не видаються геть безсумнівними, а драматургію книжки, либонь, можна було б вибудувати значно міцніше. Але факт залишається фактом: перед нами якщо і не взірець західного наукпопу, то вже точно одна з перших подібних ластівок в небі українського книговидання. І до нас нарешті добралося.
Читайте також інтерв'ю з Олександром Михедом
НАШЕ
Важливий майже-підручник
Кому: хто от-от хоче написати шедевр

Семків – викладач і видавець, критик і літературознавець. Але не меншою мірою – захопливий лектор: книжка «Як писали класики» якраз і постала на ґрунті читаного ним в Центрі літературної освіти курсу лекцій про рецепти і таємниці творчості, що ними поділилися свого часу з читачем ключові письменники ХХ століття. Агата Крісті, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннеґут, Мілан Кундера, Маріо Варґас Льйоса, Умберто Еко – спочатку Семків говорить про біографію і її вплив на творчість, далі каталогізує власне поради, а вже насамкінець дивиться, чи самі ті класики ними послуговувались.
Дійсно, тут багато можливостей «втрапити на слизьке»: чи правильно були сприйняті поради, чи правильно проаналізовано тексти, врешті – чи можуть ці рекомендації реально стати комусь у пригоді? З іншого боку – іронічність і грайливість викладу (що їх насправді могло бути й більше) рятують книжку і від дидактизму, і від серйозних претензій на статус справжнього підручника з «creative writing». І то слава богу.
Читайте також: Ростислав Семків: 10 концептів, що рухають літературу
НАШЕ
Важлива українська есеїстика
Кому: хто вважає есеїстику жанром невигадливим і малоінформативним. Переконайтесь у зворотному

Цьогорічний лауреат премії Юрія Шевельова – але лише цим обмежитися годі. Вахтанґ Кебуладзе з того покоління (а воно точно є) українських філософів, які «пішли в народ», ставши публічними інтелектуалами і виявившись чудовими оповідачами: «Далекі близькі» Володимира Єрмоленка лишень нещодавно відшуміли, а есеїстика Тараса Лютого вже десь на підході. І це прекрасно: читачам – хороші книжки, філософам – ширша аудиторія, якої вони, без сумніву, заслуговують.
«Чарунки долі» – книжка компактна, але це радше про обсяг, ніж про коло тем, імен і проблем, на яких залежить Кебуладзе, бо це таки есеїстика, і автора тут максимально багато. Кант і Ніцше, радикалізм і консерватизм, сексуальна революція і порно, Борхес і Зюскінд, важливі прочитані книжки і випадкові «звичайні» (головне – інтелектуальні) зустрічі: саме незвичним поглядом на давно, здавалося б, внормовані культурою і життям речі «Чарунки» і підкуповують, цим і чіпляють. Коротко – але свіжо і про головне: чого нам ще?
Читайте також: 5 видань для роздумів про свободу
НАШЕ
Важлива майже-біографія
Кому: зневіреним в реалізмі і українській класиці. Ну і для шкільних викладачів це must-read

Так, не повноцінна біографія Нечуя (а так би хотілось…), але теж важливо: запилюженого і забронзовілого – вже навіть і добряче окисленого – класика української літератури американо-український дослідник Максим Тарнавський робить ближчим і більш зрозумілим.
Що саме ми знаємо про життя автора «Кайдашевої сім'ї» і «Хмар», і що з того міф, а що правда? Що ми знаємо і пам'ятаємо про те, якою в тих романах-повістях постає Україна і українці – і чи не надто бідно ми те все уявляємо-«пригадуємо», не йдучи до конкретних книжок? А що у Нечуя із жіночими персонажами – погляд із патріархального закутка, а чи щось інше? І що, дійсно – фактично невідомим залишається чималий корпус Нечуєвих історичних текстів? І вони варті уваги? Тарнавський, може, й не дає геть усіх вичерпних відповідей, але те, що робить – робить професійно і зважено, без пафосу й істерик. Західна школа, одним словом.
Читайте також: Як усе було насправді: 6 книжок про українську літературу
НАШЕ
Важлива публіцистика
Кому: хто переконаний, що Оксана Стефанівна нічого нового сказати не може. Навіть не сумнівайтесь – може
Без сумніву, ми знаємо, що думає Оксана Стефанівна з найрізноманітніших (інфо)приводів, слідкуємо за її дописами у Facebook, читаємо інтерв'ю. Вочевидь, ми пам'ятаємо ту статтю про Булгакова, роздуми про національну і «понаєхавшу» еліти, тексти про Дніпропетровськ і Донбас – але зібрані разом, вишикувані в певній послідовності вони перестають дорівнювати собі і утворюють нову єдність. З іншого боку – чи всі бачили текст-реквієм про Євгена Сверстюка, роздуми про Василя Лісового?
Можливо, це й не «інструкція з культурного спротиву» і не «найефективніші ліки від історичної амнезії», але це точно висококласна публіцистика (хоча тут і колонки, і есе, і портрети, і розмови). Живі, пристрасні, харизматичні (часто майже-проповіді), впізнавано надмірні і безкінечно емоційні тексти – це ми й любимо в Забужко, через це так прискіпливо за нею і стежимо.
Адже з нею не треба конче погоджуватися – головне знати, що вона думає. До того ж, за вивертами цієї думки слідкувати ой як цікаво. Не виключено, що в історії української літератури Забужко залишиться головним чином як першокласна публіцистка. Бо це правда.
Читайте також: Українська есеїстика: уроки критичного мислення
НАШЕ
Важлива нон-фікшн знахідка
Кому: для кого Малевич це виключно «Чорний квадрат» – тих очікують приємні несподіванки. Інші ж просто насолодяться
«Малевич – українець». Комусь може здатися, що саме цей меседж є смисловим осердям книги, але ні. У фокусі уваги упорядниці Тетяни Філевської – несподівано знайдені 2015 року нові тексти і документи, що стосуються роботи митця в Київському художньому інституті. Сказати «сенсація» – нічого не сказати: масштаб Малевича і його вплив на світове мистецтво перебільшити годі. І вже на ці віднайдені матеріали нанизуються інші, раніше відомі тексти (листи, мистецтвознавчі статті) – таким чином витворюється саме київський контекст життя Казимира Севериновича.
Як видно з видання – безумовно важливий і один із наріжних для всієї мистецької біографії Малевича. Але чи не головна заслуга «Київського періоду» - читацьке відчуття живого художника, фактично позбавленого ексцентрики, з якою він асоціюється в масовій свідомості. Перед нами пристрасний ідеолог нового мистецтва – але точно не фрік; реформатор системи художньої освіти – і прагматики тут не менше, ніж романтики; врешті, чоловік, сім'янин – настільки ж звичайний, наскільки і нещасливий. Живий.
Читайте також огляд видання: Київський проект українізації Малевича
НАШЕ
Важлива монографія
Кому: хто не знає терміну «фронтир», але завжди підозрював, що все вартісне і важливе лише на пограниччі і виникає
Нехай два «неочевидних» слова у назві вас не лякають – мова тут про достоту зрозуміле: «фронтир» це зона, де відбувається зіткнення «цивілізації з варварством», хоча так вважалося лише на початках. Наприкінці ХIХ століття концепцію рухомого фронтиру і його визначальної ролі в американській історії запропонував Фредерик Тернер. З тих часів суть цієї концепції підважили і розвернули на 180 градусів, але від самого терміну не відмовилися: нині фронтир – це місце і територія, де відбувається максимально насичений взаємовпливами контакт різних культур чи навіть цивілізацій; високоефективний плавильний тигель, так.
І дивиться на цю проблематику львівський історик Ігор Чорновол з порівняльної точки зору: чим був фронтир у різні часи і в різних суспільствах, які закономірності розвитку він за собою тягне, чи можна говорити про фронтирне минуле України і якщо так – то на чому саме це відобразилося; таке минуле – це перевага чи суттєва проблема?
Книжка на диво легко написана, в ній багато ілюстрацій (щось схоже на «Оповідача і філософа» Єрмоленка) і ще більше бажання людською мовою розповісти про буцімто виключно «наукове». Вочевидь, видання не для всіх – але й не для десятка обраних. Спробувати точно варто.
ПЕРЕКЛАДНЕ
Важливий «стартапівський» нон-фікшн
Кому: сором'язливим і боязким – але сповненим головоломних ідей для грандіозного стартапу
Викладач Вортонівської школи економіки, автор «Давати і брати» цього разу під несподіваним кутом зору досліджує явище інноваторства. Адам Ґрант переконаний: перемагають ті, хто виходить із зону комфорту і зовсім не лише виключно професіонали, а втім, успішність в одній сфері не гарантує її автоматично і в іншій.
Самокати «Сігвей» і комп'ютерні браузери, Галілей і консерватизм посередності, загальні теоретичні міркування і конкретні життєві поради (розвиток оригінальності у дітей, до прикладу). Так, подібні книжки (про новий клас «бобо», про фрікономіку), періодично стрясають світовим ринком, але треба зрозуміти: жанр «книжка про революційну зміну парадигми» користується стабільною популярністю саме тому, що завжди приємно думати, мовляв, картина світу докорінно пере-описується і тепер ти в числі тих, хто щось важить.
Скоро може виявитися, що світ рухають все ж не відчайдухи, а, скажімо, консерватори чи хранителі традицій – парадигма змінювалася вже не один раз, всього і не відслідкуєш. Але поки повіримо – звучить переконливо.
Читайте також інтерв'ю із засновницею ТАО Оксаною Форостиною
ПЕРЕКЛАДНЕ
Важливий бізнес нон-фікшн
Кому: хто вважає, що Бред Стоун у книзі «Продається все» таки дійсно розказав про все. Ха!
Книжка вийшла нещодавно і має шанси пройти непоміченою, а це буде велика помилка: і читачів, і критиків, які на неї не вказали. Тому, ось – «Дім, який збудував Джек Ма»: навіть якщо ви смертельно втомились від історій карколомного успіху, обійти увагою цю книжку права не маєте.
Бо, з одного боку, що ми знаємо про компанію Alibaba, яка тіснить Amazon і eBay на всіх фронтах, являючи собою зменшену модель китайської економіки як такої? А з іншого – що нам треба знати про неї, аби розуміти масштаби ще одного економічного дива: капіталізація, що дорівнює трьом ВВП України, прибутки, які от-от сягнуть трильйону доларів, і власне засновник – сам Джек Ма, звичайнісінький викладач англійської мови, який далекого 1999 року зрозумів, що він дійсно може.
Вкрай неоднозначний герой, химерні, але надефективні методи роботи (сюжети улюблених романів як кістяки новітніх бізнес-моделей), великі гроші, великі пристрасті, велика країна. А ви кажете: Маск-Джобс-Цукерберг…
Читайте також рецензію на «Дім, який збудував Джек Ма»
ПЕРЕКЛАДНЕ
Важлива урбаністика
Кому: хто вважає, що мурали – річ конче потрібна. Як і тим, хто думає рівно навпаки
Книжки про благоустрій і сьогоднішні проблеми великих міст, їхню філософію і можливості (і волю) до змін традиційно популярні на Заході – і поступово ця тенденція доходить до нас. Жайме Лернер – архітектор і вчений-урбаніст, він тричі був мером бразильського міста Куритиба, перетворивши його зі звичайного південного-американського мегаполіса на щось схоже до ідеалів «розумно облаштованої» території.
Його «Акупунктура міста» – роздуми про незначні точкові зміни, які тягнуть за собою революційні (хоча радше – все ж еволюційні) перетворення «на благо всіх». Озеленення і громадський транспорт, самобутність місця, створення традиції і випадкове людське втручання – Лернер (до речі, у нього українське коріння, але менше з тим) не стільки дає конкретні поради, скільки розмірковує і рефлекує (часто – навіть поетично): що бачив, що вдалося, що треба зробити. Заздрість бере: стільки енергії – і вся в правильне русло.
Читайте також: Подорожі, урбаністика, фізика: 10 нон-фікшн книжок осені
ПЕРЕКЛАДНЕ
Важлива нон-фікшн класика
Кому: тим, хто відчуває оскомину від історій бізнес-успіхів; тим, хто забуваєте, для чого жити
Віктор Франкл – легендарний психолог і психіатр, який пройшов німецькі концентраційні табори, вижив і написав про свій досвід ув'язнення з точки зору саме психіатрії і психології. Франкл продовжував практикувати навіть і там, разом з іншими лікарями допомагав людям впоратись із початковим шоком, невідступними думками про самогубство, та головне – з тотальним дефіцитом сенсу життя. Ще у таборі австрієць, учень Фройда і Адлера, створив службу психогігієни (для тих, хто втрачав стимули жити) і почав формулювати основи логотерапії – чогось подібного до екзистенціальної психотерапії, яка акцентувала на людській необхідності у віднаходженні смислу (і тих конкретних табірних страждань, і життя як такого).
Книжка Франкла – в тому ж ряду, що й історії Прімо Леві, Жана Амері, Елі Візеля, Анни Франк, чий щоденник також цього року перевидано українською. Якщо раптом ще не читали «Людини в пошуках справжнього сенсу» – мерщій надолужуйте. Попри усі важкі і драматичні контексти – неймовірно життєствердна річ. Плюс – гарантоване одужання від депресії: клин клином, так би мовити.
ПЕРЕКЛАДНЕ
Важливі мемуари
Кому: для кого «незарах» на другому курсі був життєвою трагедією
Це саме вона – наймолодша нобелівська лауреатка (премія миру), пакистанська дівчина-підліток, авторка чи не найгучніших мемуарів останніх років. Ми вже бачили фільм-екранізацію («Він назвав мене Малала»), але це той випадок, коли книжка точно краще, адже в ній ідеться про боротьбу за своє «я», право на існування, власний голос – і тому так важливо його почути, відчути саму інтонацію цієї історії. Хай навіть з «літературною» обробкою історії Малалі допомогли.
Пакистан, таліби, вулична війна, життя і юність під звуки пострілів, патріархальність, перемножена на релігійний фанатизм, розгублена молодь, зваблена екстремістами, постійні похорони – і бажання нормально жити. Ба більше – вчитися. Це і є головний нерв книжки: таліби, які заливають регіон кров'ю, і дівчинка Малала, яка прагне знань. «Народ слідує за своїм правителем», – повторює арабську приказку героїня. «Знання – це сила», – говорить нам просвітлена Європа. І хоч ця книжка зовсім не про «Схід є Схід, а Захід є Захід» – тим не менше, після цієї книжки виглядає на те, що банальний у своїй ненависті тероризм, який поки виграє у дрімотної Європи, зовсім не є всемогутнім.
Ми зарано почали списувати людину – людину як таку – з рахунків великої історії. І що ще важливо в «Малалі» – жодної тобі спроби вибити сльозу і зіграти на полі сентиментальності. Бореться тут не пакистанська дівчинка – бореться-та-хто-прагне-бути-живою. В усіх сенсах.
ПЕРЕКЛАДНЕ
Важлива автобіографія
Кому: полонофілам і полонофобам – чесність у роботі з національними стереотипами і власним минулим виглядає саме отак
Публіцист і громадський діяч, інтелектуал і головний редактор (точніше – Редактор) часопису «Kultura», автор тези про те, що «Без незалежної України не буде незалежної Польщі», один із найважливіших архітекторів новочасних польсько-українських стосунків і концепції історичного примирення – і все це Єжи Ґедройць. Це настільки ж є правдою, наскільки й початковими точками того міфотворення, коли безкінечно жива людина перетворюється на символ (хай навіть і дуже симпатичний), скажімо, лібералізму чи інтелектуальної далекоглядності.
Написана у співавторстві з Кшиштофом Пом'яном, «Автобіографія» показує нам Ґедройця «від і до», без обходження гострих кутів (хоч належним чином проговорено і не все) і дописування історії «заднім числом»: «кресове» мінське дитинство, московська гімназія, варшавський університет, формування світогляду (від окремих антисемітських тез в юності до пізнішого «гострого» українофільства), стосунки з еміграційними колами (українськими також) і власне еміграція, врешті - управління культовою тепер вже редакцією. Історія непересічного поляка, яка і близько не зводиться до набору його розтиражованих гасел. Особливо цікаво і важливо читати це зараз – пам'ятаючи, що саме відбувається у Варшаві буквально сьогодні.
Текст: Євгеній Стасіневич
Візуалізація: Анастасія Івашина
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
Нове з рубрики
artarsenal bookforum publish messe