#книголав

5 видань, яким допоміг з’явитися Український культурний фонд

01.04.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Минулого року розпочав діяльність Український культурний фонд. Його конкурсні програми дали вітчизняним видавцям довгоочікувану змогу реалізувати власні проекти за підтримки держави. Читомо розповідає про книжки, що вийшли за сприяння УКФ у 2018 році.

 

Минулого року в секторі «Література та видавнича справа» було 69 проектів, 28 із них реалізували. Заявниками стали як молоді, регіональні видавництва, так і вже відомі гравці ринку. «Пульсари», «Авіаз», «Дух і літера», «Родовід», «Човен», «Фоліо», «Букрек», «Клуб Сімейного Дозвілля», «Комора» та інші подолали всі етапи конкурсного відбору. Книжки цих видавців вийшли друком і поповнили бібліотеки, а деякі представили Україну на міжнародних ярмарках. В очікуванні нових видань за підтримки УКФ, розповідаємо про ті, що вже реалізовані.         

 

Олеся Яремчук, «Наші інші. Історії українського різноманіття»

Олеся Яремчук. Наші інші. Історії українського різноманіття. – Київ: Човен, 2018. – 208 с.

 

«Мало є на світі речей небезпечніших, ніж прагнення до мовної, культурної уніфікації. І мало є речей печальніших, ніж небажання відмотати цей процес назад, роздивитися те, що вціліло під циліндрами історичного котка: ці розкидані кришталики, пам’ятки, «секретики». Але насамперед це люди, наші живі співвітчизники, про чиє існування ми часто й гадки не маємо», ‒ йдеться у передмові до збірки репортажів Олесі Яремчук.

Актуальна й багато в чому болюча для українських реалій книжка розповідає про етнічне розмаїття нашої країни, його цінність і, на жаль, нівеляцію. Кожна розмова – це історія життя конкретної людини, але й України в цілому, адже чим є держава без тих, хто її населяє. Географія досліджень авторки охопила Закарпатську, Чернівецьку, Львівську, Рівненську, Житомирську, Одеську, Херсонську, Донецьку області, які звучать голосами чехів, словаків, гагаузів, шведів, румунів, поляків, німців… Крізь війни та депортації, страхи й поневіряння «наші інші» говорять про любов і надію на краще. Вони вірять у те, що їхні слова будуть почуті або принаймні зафіксовані, задокументовані, адже час забирає із собою найцінніше – пам’ять.

 

Кілька текстів з циклу «Наші Інші» у перекладі були опубліковані в чеському журналі Na Východ, а також у німецькій газеті Die Welt. У 2018 році медіапроект було номіновано на ADAMI Media Prize, нагороду для журналістів і журналісток із країн Східного партнерства ЄС.

  

Леонід Плющ, «У карнавалі історії»

Леонід Плющ. У карнавалі історії. – Київ: Комора, 2018. – 720 с.

 

«Це не автобіографія, не сповідь, навіть не хроніка поточних дисидентських подій, ‒ писав відомий український дисидент, звільнення якого викликало великий світовий резонанс. ‒  Писав лише поверхово познайомившись із Заходом, писав російською мовою, для перекладача видавництва, що хотіло скористатися з розголосу мого звільнення й підганяло». Три роки, з 1973 до 1976, Леонід Плющ за свою правозахисну діяльність відбував покарання у психіатричній лікарні. Після еміграції до Франції написав книжку «У карнавалі історії», яку відразу було перекладено кількома іноземними мовами.

Як зазначає автор, її мета полягала не лише у висвітленні радянських реалій, а у спростуванні численних прорадянських міфів, що існували на Заході. Плющ прагнув показати «зсередини психологічний процес десовєтизації людини, виникнення і розвитку дисидентства, руху опору, його різноманітности, недоліків і позитивів». Нині його книжка сприймається не лише як пам’ять про добу терору, насилля над особистістю, але і як засторога. Свобода думки, право на вільне вираження своїх поглядів – цінність, яку варто берегти й пильнувати, щоб жити у суспільстві, яке визначає особистість, а не навпаки.

 

Софія Яблонська, «Теура»

Софія Яблонська. Теура. – Київ: Родовід, 2018. – 232 с.

 

Теурою, червоною птахою, називали Софію Яблонську тубільці острова Бора-Бора. Українська мандрівниця, письменниця уособлювала сміливість, відкритість до експериментів і нових вражень жінки XX століття. Її життя довело, що всі кордони – культурні, географічні, соціальні – вигадані й штучні. Ще до хвилі масового туризму й глобалізації уродженка невеличкого селища на Львівщині побувала в екзотичних куточках світу, вивчаючи людську красу та розмаїття.

У передмові до видання фотографій з її навколосвітньої подорожі, авторкою якої стала Оксана Забужко, йдеться про актуальність оприлюднення архівів Яблонської, цікаву долю мисткині, її стосунки з Володимиром Винниченком, а головне – світогляд жінки з фотоапаратом, в основі якого була «непохитна, сьогодні б ми сказали – екологічно зорієнтована певність, що автохтонні народи найліпше знають, як собі радити з власним довкіллям», культурою та побутом. Дивовижно красиві портрети гордих, втомлених, усміхнених жінок, пейзажі, більшість з яких нині вже не існує, документація власного родинного щастя – усі зібрані в книжці фотографії є пам’яткою не лише таланту Яблонської, але й часу, зупинити який може лише справжнє мистецтво.  

 

Читайте також: Це як Polycopies. Тільки в Києві

 

Альґідрас Юлюс Греймас, «Про богів та людей»

Альґідрас Юлюс Греймас. Про богів та людей – Київ: Києво-могилянська Академія, 2019. – 464 с.

 

Книжка зацікавить не лише філологів, а й тих читачів, які захоплюються вивченням міфології різних народів і прагнуть якісних, ґрунтовних досліджень. Альґідрас Юлюс Греймас ‒ литовський лінгвіст, який після завершення Другої світової війни отримав докторський ступінь та посаду викладача у Сорбонні. У своїх роботах вчений поєднував методи провідних дослідників мови: В. Проппа, К. Леві-Стросса та ін. До українського видання увійшли дві знакові роботи Греймаса. У дослідженні «Про богів та людей» йдеться про проблеми литовської міфології, методологію її вивчення, давніх богів і сфери їхньої діяльності, ритуальні свята.

Праця «У пошуках народної пам’яті» аналізує міфологічний зміст першого литовського епосу, датованого 1261 роком. «Сказання про Шовія, проводиря душ» розкладає по поличках символічне й змістове явище подвигу, подає етимологічний розбір змісту твору, ідентифікує богів. Обидві частини збірки вражають масштабами думки та ерудиції автора. Греймас висловлює думку, яка підкреслює важливість і концептуальність його наукового підходу: «… Бажаючи працювати в царині фольклору, бажаючи справді його полюбити, потрібно бути небайдужим до релігії. Потрібно бути небайдужим до всіх релігій, зрозуміти релігійність як феномен і визнати, що релігійність – це складник усією культури, дуже важливий її компонент. І необов’язково сповідувати ту чи іншу віру…».   

 

Андрій Кокотюха, «Червоний. Без лінії фронту»

Андрій Кокотюха. Червоний. Без лінії фронту – Харків: КСД, 2018. – 432 с.

 

Історико-пригодницький роман, продовження життєпису повстанського командира Данила Червоного. Точніше, цей прозовий твір є адаптацією кіносценарію однойменної стрічки, прем’єра якої запланована на 2019 рік. Події, описані в книжці, відбуваються переважно у 1930-40-х роках.

Данило Червоний вижив після повстання в’язнів у воркутинському таборі. Він знову готовий до боротьби за свою Україну. Продовжуючи гру з читачем, Андрій Кокотюха вдається до літературної містифікації. Щоб надати персонажу своїх творів більшої реалістичності, письменник зауважує, що «Червоний. Без лінії фронту» складається з документальних свідчень, спогадів людей, які, нібито, були знайомі з командиром у різні періоди його діяльності. Читач дізнається про юні роки Данила в українському підпіллі, про його діяльність під час Другої світової війни. Динамічний, захопливий, «Червоний. Без лінії фронту» є вдалим прикладом жанрової літератури, який вже завоював чималу читацьку та глядацьку аудиторію.   

 

Читайте також: Тест: Джойс чи Кокотюха?

 

Авторка: Анастасія Герасимова

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект