Зарубіжна художня література

Ієн Мак’юен. Свій серед машин

Свій серед машин / Ієн Мак’юен ; Пер.  з англ. М. Семашеної. —  К. : Видавнича група KM-БУКС,  2019. — 368 с. ISBN 978-966-948-320-1

Світовий реліз книги відбувся у квітні 2019 року і ось вона уже вийшла українською мовою (раніше, ніж ця книга з’явилась у Росії)!

 

Велика Британія програла війну за Фолкленди. Марґарет Тетчер змагається за владу з Тоні Бенном. Сер Алан Тюринг, герой війни, досягає прориву в конструюванні штучного інтелекту. Це — 1980-ті, але трохи не такі, до яких ми звикли.

 

Чарлі, раптово розбагатілий нероба, кохає Міранду, розумну студентку, яка приховує свої секрети. Маючи зайві гроші, Чарлі купує Адама — першу модель штучної людини. Разом із Мірандою вони конструюють його особистість, і нова людина, що постає, бездоганна майже в усьому — вродлива, сильна і розумна. Та коли між ними, майже неминуче, формується любовний трикутник, перед Чарлі та Міранда постають непрості моральні дилеми, на які вони мусять знайти відповіді.

 

Ієн Мак’юен — лауреат Букерівської премії за роман «Амстердам», автор «Спокути», що отримала оскароносну екранізацію, переповідає безсмертну трагедію з і ще ніколи не баченої точки зору.

 

«Свій серед машин» — гострий та розумний філософський роман». — The New York Times

 

«Дотепна і людська […] ретрофутуристична драма, що ставить питання етики як штучного інтелекту, так і завжди-такої-людської близькості. [Роман] досліджує тривогу, що супроводжує життя під непохитно пильними та допитливим поглядом надлюдини». — The New Yorker

 

«Свій серед машин» — елегантно побудований роман, кожне речення якого приємно читати, а взаємодія між персонажами завжди захоплює». — Vox 

 

« І що, пане, що ж воно? До чого ви дійшли?

 

Я так зроблений. Я не можу не виснували, що маю дуже потужне відчуття власної самотності, і вневнений, що вона справжня і що нейробіологія одного дня вповні її опише. Навіть коли це станеться, я не знатиму цю самість ні на йоту ліпще, ніж знаю зараз. Але в мене бувають моменти, коли я сумніваюся, коли питаю себе, чи не став жертвою певної форми картезіанської помилки.

 

У цей час я вже тримав свій журнал у руках і був готовий піти.

 

— Ну ось, наприклад, дужисти, сказав Саймон. Їм більше подобається без самості.

 

Справді. Хотів би я з кимось із них познайомитися. Ви когось знаєте?

 

Саймон відповів із притиском:

 

Ні, пане. Геть нікого, жодного.

 

Я підняв руку, щоб попрощатись і подякувати та, взявши Адама за лікоть, повів його до дверей…»

 

читайте також

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект