Translatorium

Чого хочуть перекладачки? III фестиваль TRANSLATORIUM відповів

15.10.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Літературно-перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM пройшов у Хмельницькому з 4 по 6 жовтня. Особливою частиною цьогорічного TRANSLATORIUM стала Освітня програма, здійснена за підтримки Українського культурного фонду. Читомо спостерігало, про що перекладачі спілкувалися за ранковою кавою, як вчилися перекладати рухи в слова, а також за тим, якими професійними таємницями ділилися учасники.

 

Хмельницький став водночас місцем дії й дійовою особою фестивалю: заходи проходили на вісьмох локаціях у центрі міста, Хмельницька міська рада надала TRANSLATORIUM’у підтримку, а на вулицях Проскурівській і Соборній, а також у сквері імені Тараса Шевченка розташувалося три інсталяції художника Антона Логова. Кожна з них осмислює якусь літеру — «А», «О» і «Т» — й сенси, пов’язані з ними.

 

 

Щодня цими інсталяціями проходили екскурсії, під час яких гостей фестивалю та звичайних містян запрошували до взаємодії з інсталяціями. Літера «О», наприклад, стала популярною фотозоною.

 

 

 

 

«О» — це таке вікно у зовнішній світ.

 

Організаторки фестивалю з митцем Антоном Логовим та інсталяцією «Т» під час відкриття інсталяцій.

 

Читайте більше про інсталяції Логова

Перший день

Відкриття виставки плакатів Богдани Давидюк «Постаті «Культури» стало неофіційним відкриттям самого фестивалю. Авторка плакатів та кураторка виставки Вероніка Ядуха розповіли про концепцію й героїв робіт. Ними стали українські культурні діячі у польській еміграції, дописувачі польського літературно-політичного часопису «Культура»: Юрій Шевельов, Богдан Осадчук та Юрій Лавріненко, а також його редактор — Єжи Ґедройць.

 

Мисткиня й організаторки фестивалю, перекладацька група VERBaція: Юлія Дідоха, Вероніка Ядуха, Богдана Давидюк, Таня Родіонова.

 

«Мені як художниці перш за все хочеться показати живість їхнього спілкування навколо «Культури», їхнє спільне «горіння», фрази, що часом вирвані навіть із контексту, але продовжують свідчити про реальних людей. Це частина їхнього життя, а не щось формальне», — розповідає Богдана Давидюк.

 

Одна з таких фраз — цитата редактора «Культури» Єжи Ґедройця: «Усе, що я зробив, я зробив коштом особистого життя, якого в мене немає. Однак, гадаю, інакше жити я не зміг би». «О, це про мене», — напівжартома каже одна з присутніх перекладачок. У відповідь чути смішки згоди й розуміння.

 

Після відкриття з кав’ярні «Feelin’good Coffee» відвідувачі переходять на іншу локацію – у мовну школу «ОЛА». Там говорять на складну й важливу тему з Ольгою Любарською — про гігієну праці в інтелектуальному фрілансерстві. Перекладачка поділилася власним досвідом професійного вигорання й порадила всім його уникати: «Коли «неділю віддаєш Богу, десятину — церкві», то п’ятину — віддаєш психотерапевту. Навіть якщо працювати за затвердженим Кабміном мінімумом, 150 гривень за сторінку (1800 знаків з пробілами). Відновлення коштує дуже дорого, тому треба не вигорати».

 

Читайте також: Шість з половиною хлібин: скільки коштує книжковий переклад в Україні

 

За словами Любарської, перекладачі, що працюють на українські видавництва, беруть на себе значно більшу кількість роботи у порівнянні з тими, хто працюють на бюро перекладу: від організації власного робочого місця й забезпечення себе робочими інструментами до підвищення кваліфікації і придбання потрібних наукових матеріалів. До того ж, перекладачам нерідко доводиться довго чекати на гонорари від видавців чи й місяцями їх «вибивати». А коли перекладач-фрілансер не має інших джерел заробітку, то це також впливає на його рівень життя й емоційний стан.

Перекладачка показала також власний чек-лист питань, які варто поставити собі після здачі роботи видавцю, щоб визначитися, чи працювати з ним надалі:

 

  • Як я почуваюся?
  • Чи цінують мене? (Чи подякували бодай із ввічливості?)
  • Як заплатили? (Розмір і вчасність виплати гонорару)
  • Чи отримала я конструктивний фідбек?
  • Чи хочу я працювати далі й чому?
  • А коли захочу?
  • Мені є з ким поговорити?
  • Я себе винагородила?
  • Навіщо я бралася за книжку й чи виправдалися очікування?

 

Питання «Я себе винагородила?» Любарська пояснила так: «У всіх є свої способи винагороджувати себе за те, що ви хороші. Ви у себе одні, і тому ви в принципі завжди хороші. Це неочевидно, і цьому не вчать, але це так — і тому себе треба тішити. Я з собою домовилася, що з кожної роботи я собі щось дарую: щось, що мені не життєво потрібне, а виконую якусь невеличку забаганку. Іноді це одяг, іноді — якісь дорогі книжки, що завгодно. Останні пару років після того, як я пережила два епізоди депресії, я почала себе винагороджувати, і це навіть в умовах вигорання тримає на плаву. Тож коли ви себе хоч трошечки любите, то можна і треба давати собі дозвіл позичити грошей на радість — це нормально. Радіти періодично треба, це дуже важливо».

 

Подивитися повний запис цієї розмови, як і кожної події Освітньої програми TRANSLATORIUM, можна на Facebook.

 

Наступна дискусія — «Програми підтримки перекладів: виклики vs можливості» також пройшла у рамках Освітньої програми. Представники Українського інституту книги, фонду «Креативна Європа» та програми «House of Europe» проанонсували свої програми підтримки перекладів, описали аплікаційні процеси й закликали перекладачів долучатися до подачі заявок.

 

Перекладачка Ганна Кирієнко, Крістіан Дімер, Альона Дмуховська, Богдана Неборак, модераторка Таня Родіонова.

 

Альона Дмуховська з «Креативної Європи» повідомила, що їхня програма підтримки перекладів працює в обидва боки (для перекладів з української й на українську) і передбачає дофінансування до 50% бюджету проєкту, що може складати до 100 тисяч євро. За її словами, перекладач у процесі розгляду заявок відіграє не останню роль, адже експерти фонду розглядають також і CV професіоналів, що візьмуться за переклад кожної з поданих книжок. Подаватися на програму підтримки можуть тільки видавництва, але Дмуховська закликала перекладачів брати активну участь у цьому процесі:

 

«Ви, як перекладач, можете бути й проєктним менеджером, який буде вести [участь у конкурсі]. Ви можете готувати й подавати заявку [від видавництва] і потім звітуватися. Тому що ми зараз бачимо, що самі видавництва трошечки пасивні. І тут на сцену виходите ви, тому що ви дуже часто краще знаєте, що може бути перспективно цікаве в умовній Німеччині чи Іспанії, які роботи ви хочете перекладати. Ви можете довести, яким чином потрібно планувати наступну роботу, які саме книжки обирати».

 

Богдана Неборак анонсувала, що програма підтримки перекладів від Українського інституту книги запрацює у 2020 році й зосередиться на популяризації української літератури за кордоном. До експертної ради, що обиратиме проєкти для підтримки, увійшли Андрій Курков, Володимир Єрмоленко, Олена Галета, Ірина Старовойт, Остап Сливинський і Ярослава Стріха.

 

Представник «House of Europe» Крістіан Дімер повідомив, що їхня програма відкриється вже 16 листопада. Вона працюватиме з широким спектром суспільно важливих сфер, зокрема — з освітою, охороною здоров’я, роботою з молоддю. Серед іншого програма підтримуватиме й переклади з європейських мов на українську, це будуть гранти на повний цикл роботи над книжкою. Для перекладачів також будуть цікавими можливості індивідуальної мобільності й навчання, адже серед цілей програми — підтримка українських професіоналів і розвиток культурних зв’язків. «Хіба можливостей може бути забагато?», — питає Дімер з усмішкою й наголошує, що мета програми «House of Europe» — це діалог між Україною та ЄС і підвищення взаємної обізнаності.

 

Насичений подіями Освітньої програми перший день TRANSLATORIUM продовжився тригодинним воркшопом «Dancing through translation: researching possibilities for intercultural communication through language, translation and human bodies in motion» ( «Танець крізь переклад: дослідження можливостей міжкультурної комунікації через мову, переклад, людське тіло в русі») від Антона Овчіннікова й Пітера Кайла. Воркшоп проходив у школі балету, і кілька перекладачок зізналися, що не реєструвалися на нього, бо «з танцями ніяк». Але дарма, адже це були геть незвичайні танці.

 

 

Зв’язок з Кайлом налагодили по Skype, і обидва хореографи проводили воркшоп — кожен по свій бік океану. Спершу учасниці вчилися по-новому осмислювати простір навколо себе — через тіло й рухи. Завдання ставали усе складнішими — від «Спробуйте рухати всього одним суглобом, усвідомте цей рух» і до «Перемістіться у просторі так, щоб змінити свою точку опори на підлозі» — аж поки не перейшли до парної взаємодії. Перекладачки маніпулювали тілами одна одної, описували свої рухи з заплющеними очима, давали одна одній команди. Але апогеєм стало відтворення складної серії рухів за описом: Кайл зачитував його дуже повільно, наголошуючи на деталях, а тоді кожна намагалася повторити те, що він описав, намагаючись не підглядати за іншими. Результати вийшли у всіх дуже різні. Учасниці зафіксували для себе враження від воркшопу, записавши на аркушах, й поділилися ними з Пітером Кайлом і двома учасницями, що відвідали воркшоп в Америці.

 

 

Овчінніков розповів, звідки взявся цей воркшоп. Він познайомився з Кайлом, коли той перебував у Києві у межах грантової програми Фулбрайта. У хореографів виникла ідея дослідницького проєкту до 25-річчя дипломатичних зв’язків між Україною та США: щодня протягом 25 днів виходити на вулицю й спостерігати за людьми протягом години, таким чином досліджуючи людські рухи. Особливо цікаві з помічених рухів вони знімали на відео й переказували одне одному англійською, а тоді кожен намагався відтворити те, що переказав інший. Проєкт розрісся до річного, і його результатом стала вистава-перформанс «Shirts and Shoes», що пройшла в чотирьох містах України, а пізніше й до появи кількох подібних майстерень. Трейлер перформансу можна подивитися на Facebook.

 

Перший день перейшов у вечір із презентацією альманаху «MONO» від видавництва «Цивілізація». Перший номер альманаху — це збірка інтерв’ю з перекладачами, які присвячені польським письменникам, що жили на території сучасної України: Станіславу Вінцензу, Бруно Шульцу та Зиґмунту Гаупту. На презентації Вероніка Ядуха поспілкувалася з упорядником і видавцем Романом Малиновським і Тарасом Прохаськом про Станіслава Вінценза. Зокрема — про книжку «На високій полонині». Прохасько розповідає:

 

«Вінценз не виділяв екзотичну Гуцульщину як якийсь заказник, заповідник, а просто показав її місце у світовій культурі, у світовій цивілізації: її походження, її значення. Показав, як речі відображаються тепер у побуті, житті, світогляді [гуцулів]. Так би мовити, поставив її камінчик у велику світову мозаїку. Так вона перестала бути музейним експонатом і стала частиною світового руху народів — це дуже важливо для розуміння самих себе: що ми є частиною світу, а не просто самі для себе».

 

Завершився перший день офіційним відкриттям фестивалю — показом мультимедійного проєкту «Blake. Anew», що об’єднав у собі візуальне мистецтво, музику й вірші Вільяма Блейка. Читав вірші Лесь Белей, перекладач збірки Блейка, що незабаром вийде у видавництві «П’яний корабель», музику створив Віктор Кондратов, а візуальний супровід надала VJ-група CUBE.

 

Другий день

«Чому [обрала професію] перекладача — від жадібної любові до буквочок, до текстів. Бувають якісь такі моменти, коли текст нам настільки подобається, що хочеться його взяти й з’їсти. Оскільки більшість сімейних лікарів вам скажуть, що не треба їсти тексти, то текст перекласти — розібрати на запчастини, зрозуміти, як це працює і зібрати засобами іншої мови — це, так би мовити, the next best thing», — ділиться Ярослава Стріха за ранковою кавою, якою наступного дня продовжилася Освітня програма TRANSLATORIUM.

 

Стріха розповіла про те, коли захотіла бути перекладачкою — у 12 років (Перший її переклад — «Річ Посполита багатьох народів» Анджея Суліми, який вийшов у видавництві «Дух і Літера»), а також про особливості роботи з графічною літературою та свої враження від Харківської літературної резиденції. «Якщо перекладачка почала говорити про своє ремесло — зупинити її може тільки апокаліпсис чи зомбі», — каже Стріха, але цього разу вистачило закінчення часу події.

 

На нетворкінгу «TiA: Умови праці, виклики, ключові проблеми українських перекладачів» із Поліною Городиською учасники у групах опрацьовували відповіді на нещодавнє опитування «Перекладачів у дії». У останній секції цього опитування всі охочі могли поділитися проблемами, з якими зіткнулися у своїй професійній діяльності, і запропонувати варіанти їх вирішення. Так, учасники нетворкінгу обговорювали ці проблеми й варіанти, зводили їх в більші кластери й пропонували власні способи розв’язання. Наприкінці заходу кожна група презентувала свої напрацювання. Традиційно, найбільш «популярними» проблемами стали умови й оплата праці перекладачів. Але також важливими є комунікація і творення професійної спільноти — у цьому допомагає сам фестиваль.

Також у межах Освітньої програми Ростислав Семків прочитав лекцію про переклад «Дона Кіхота» Миколи Лукаша й важливість цієї книжки для українського перекладу. Лекція включала порівняння роботи Лукаша з оригіналом і російським перекладом.

 

Воркшоп Олени Любенко переніс перекладачів зі світу книжкового художнього перекладу до світу кіно й телебачення. Перекладачка розповіла про субтитрування, озвучування й дублювання: у кожного з цих різновидів аудіовізуального перекладу є свої особливості. Учасниці й учасники воркшопа виконали домашнє завдання — переклад кількох хвилин однієї серії телесеріалу «Шерлок» від BBC і зробили переклад набору фраз, що трапляються в англомовному кіно аж занадто часто. Серед учасників були як перекладачі, що вже займаються перекладом для озвучування, так і ті, хто вперше спробували себе в цій справі. На воркшопі зачитали уривки своїх перекладів, обговорили й розібрали нюанси, а також переглянули уривок в озвучці від каналу 1+1, над якою Любенко працювала як редакторка перекладу.

 

На наступній події відвідувачі розглянули переклад зі ще одного боку. Оксана Була, авторка Туконі, розповіла про співпрацю самої з собою й переклад зображень в тексти. За словами художниці, для неї потреби в перекладі з вербальної мови на візуальну просто немає, і текст у її книжках виконує виключно роль доповнення: лише коли не можна щось показати ілюстративно, з’являється коротке речення. Була розповіла також про унікальний медіум книжок-картинок і про те, як їх читати. Вони спонукають до діалогу дітей і батьків із книжкою: «При читанні ми завжди чекаємо, що зараз книжка щось нам розкаже. А тут треба витягти сюжет із запитань [, які ставимо до зображень]. І він може повернути в геть неочікуваний бік — але це дуже добре, бо та книжка живе».

 

 

Щодо самого перекладу — мисткиня брала участь у процесі англійського перекладу своїх книжок про Туконі, пояснювала й радила перекладачам, як краще. А в корейській версії книжки «Ведмідь не хоче спати» видавець захотів «перекласти» обкладинку: замість оригінальної використати одну з ілюстрації зсередини книжки, трохи її доповнивши, щоб вона стала ближчою корейському читачу.

 

Завершився другий день фестивалю TRANSLATORIUM виступом музичного проєкту Григорія Семенчука «BRAT» у гастробарі «Hot Club». Гості фестивалю прийшли відірватися під треки «Галичина», «Як анджеліна джолі», «Папі тяжело». Але особливо публіці зайшла пісня «ФОП» про фізичну особу-підприємця. Під приспів «Тепер я ФОП, мій вид діяльності — хіп-хоп» — усі стрибали так, ніби їх тішить доля ФОПів.

 

Останній день почався ранковою кавою з перекладачем і поетом Гєником Бєляковим. Він поділився кумедними випадками зі своєї практики, своєю мотивацією до перекладу й розповів, як почав перекладати:

 

«Так склалося, що мені реально була дуже близькою поезія Чарльза Буковскі, і з неї я почав. Я переклав два романи Чарльза Буковскі у стіл. Це дуже смішно, тому що є такий офігенний перекладач, якого звати Борис Превір, який теж зі мною вчився на п’ятому курсі університету, і він переклав той самий роман, що і я. Ми не змовлялися, на курилці не обговорювали ці теми, але його переклад вийшов у «КМ-Букс», а мій — тільки у журналі «Всесвіт»».

 

Після того, як переклад Гєника вперше вийшов у «Всесвіті», він почав отримувати замовлення від журналу, а пізніше й від видавництв. Перекладач розповів також про випадок, коли йому довелося звернутися до незвичних консультантів для однієї з книжок:

 

«Була така проблема — я не зовсім розумів, як варити чорний. Ну я прийшов на [станцію метро] Льва Толстого, там сиділи бомжі, ми з ними сіли й поговорили. Кажуть, [у них] можна й купити кокаїну. Я кажу — ні-ні-ні, давайте без цього. Мене цікавить саме от той момент, який ви робили на початку дев’яностих».

 

У хмельницькій Книгарні «Є» пройшла презентація проєкту «LitTransformer» від офісу «Львів – місто літератури ЮНЕСКО». У липні відбулася десятиденна міжнародна перекладацька майстерня, в межах якої учасники з восьми країн працювали над текстами сучасних діячів своїх літератур зі студентами-перекладачами з Львівського університету. А на TRANSLATORIUM презентували багатомовну антологію майстерні.

 

Наступною подією стала презентація перекладу книжки «Паризька дружина» Поли Мак-Лейн з авторкою перекладу Іриною Вікирчак та перекладачкою Наталею Семенів, яка модерувала подію. Перекладачка розповіла про книжку й нюанси роботи над нею. Паризька дружина — це Гедлі Річардсон, перша дружина Ернеста Гемінґвея. Книжка оповідає про те, як щойно одружена пара переїздить у Париж і опиняється в епіцентрі літературного процесу, поряд з Френсісом Скоттом Фіцджеральдом та Ґертрудою Стайн. Саме у той період Гемінґвей написав свій роман «Фієста. І сонце сходить».

 

 

У Хмельницькому обласному художньому музеї відбулася розмова Сергія Жадана й Ірини Дмитришин, що перекладає його книжки з української на французьку. Перекладачка розповіла про те, як французька публіка сприймає твори письменника, як вони входять у французький інфопростір. За її словами, переклад «Ворошиловграда», наприклад, вписався у тогочасну загальну українську тематику в пресі. Назву роману французькою переклали як «La Route du Donbass» («Дорога Донбасу»), оскільки проста транслітерація не передала б усього емоційного забарвлення слова «Ворошиловград». У трьох з десяти перекладів на інші мови (французькому, німецькому й італійському) назву роману змінили, хоча самому Жадану це й не подобається — на його думку, навіть назва української кіноадаптації — «Дике поле» — невдала.

 

Модератор Роман Малиновський спілкується з Сергієм Жаданом та Іриною Дмитришин перед дискусією.

 

«Дуже добре, що є фестиваль для перекладачів — далі треба фестиваль для редакторів. Можна навіть якийсь табір… виправну колонію», — жартує Жадан.

 

На останній дискусії фестивалю Юрій Завадський, Михайло Жаржайло, Роман Малиновський і Таня Родіонова обговорили проблеми перекладу між російською та українською. Пригадали, як ще кілька років тому цілком нормальним вважалося вчити російські вірші зі шкільної програми світової літератури в оригіналі, тоді як сьогодні у школах частіше дають переклади. Зазначили, що перекладати з російської на українську сьогодні — політичний вибір.

 

Малиновський анонсував, що у видавництві «Цивілізація» наступного року або через рік вийде переклад повісті «Котлован» Андрія Платонова у перекладі Тараса Прохаська. За словами видавця, він тепер читає значно більше російської літератури, ніж до війни — це його «внутрішній спосіб працювати з тим абсурдом, що відбувається». Каже, що не хоче скочуватися в крайнощі й «казати, що Тарковський — це погано».

 

Юрій Завадський поділився досвідом із запрошенням в Україну московського поета Дмітрія Кузьміна, що приїздив на тернопільський фестиваль «Ї» у 2016 році й на 26 BookForum минулого року — і «нічого не відбулося». Збірка Кузьміна, яку серед інших перекладали Завадський і Жаржайло, «Ковдри не передбачено», вийшла у видавництві «Крок» у 2018 році. Завадський розповідає:

 

«Про поганих росіян і гарних росіян — у моєї дочки є стереотип у голові про те, що погані росіяни — це ті, що воюють з нами й забрали у нас Крим. А гарні росіяни — це такі, як Кузьмін, які приїжджають зі своїми чоловіками до нас на фестиваль. Я дуже радий, що цей стереотип у неї є, хоча це може й злочин з мого боку. Але з іншого боку — вона розуміє, що там є гарні люди, не зважаючи на те, що я забороняю їй абсорбувати російський контент з Youtube».

 

Поет Михайло Жаржайло поділився власним досвідом сприйняття перекладів своїх віршів іншими мовами: «Я завжди радію перекладам як таким. Спочатку переклали кілька моїх віршів польською, кілька — німецькою, а потім вже з’явився переклад російською мовою, я знайшов його в «Живому журналі» в Кузьміна. Мене перекладали й українські російськомовні поети — Станіслав Бєльський, Оля Любарська, яка теж виступала на TRANSLATORIUM’і, а також перекладала Ія Ківа. Цей діалог всередині країни, можливо, навіть важливіший».

 

Повний запис цієї розмови, хоча вона й не ввійшла до Освітньої програми TRANSLATORIUM’у, також можна переглянути на Facebook.

 

Закрив фестиваль виступ гурту «Лінія Маннергейма» у Хмельницькому міському будинку культури. На концерт зібралася повна зала хмельничан і гостей TRANSLATORIUM’у. Директорка фестивалю Таня Родіонова подякувала всім відвідувачам, учасникам і партнерам, а також запросила приїздити на Четвертий TRANSLATORIUM наступного року.

 

 

Усього цьогорічний TRANSLATORIUM зібрав 30 учасників: не лише перекладачів, але й митців, перформерів, хореографів, музикантів, літературознавців і громадських діячів. У межах фестивалю відбулося вісімнадцять подій. Не злічити кількість обідів, вечерь і просто розмов, які між собою розділили учасники й відвідувачі. Фестиваль пройшов за підтримки Хмельницької міської ради, Українського культурного фонду й Міжнародного фонду «Відродження».

 

Після TRANSLATORIUM’у стрічку Facebook заполонила хвиля вдячних відгуків від відвідувачів і учасників, цілком еквівалентна аналогічним хвилям після завершення кожного BookForum’у й Книжкового Арсеналу. Михайло Жаржайло пише: «Після Translatorium’y можна з чистою совістю дописати в біо: «ну добре, вмовили, перекладач».

 

«Translatorium — фестиваль про переклад, літературу, перекладачів, який мені цього року пощастило відвідати й навіть зіграти на його сцені кілька ролей: учасниці-викладачки та слухачки на подіях інших учасників. А також пережити це вкрай незвичне для скромних трудівників-перекладачів відчуття — що про тебе турбуються, що ти важливий(, — написала Олена Любенко.

 

Багато відвідувачів відзначають, що серед переваг фестивалю — його локація, маленьке провінційне місто, де за київськими чи львівськими мірками недорого, але не менш смачно готують у ресторанах. А ще — структура програми, що не розгалужується на безліч кластерів і не допускає одночасних подій, завдяки чому можна встигнути на все цікаве. Організаторки ж докладають усіх зусиль, щоб цікавим на їхньому фестивалі було все.

 

Офіційний звіт організаторок читайте на сайті TRANSLATORIUM, більше записів і фото з подій — на Facebook.

 

Фото Інни Зайченко

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект