дитліт

Даєш революцію! або Що говорить нам «Зуб»

05.07.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Зуб. Надьожна. – Київ: Bakabooka, Книгаренька, 2018. – 24 с.

Надьожна (або Надія Кушнір) відома передовсім як творчиня Гуся, іронічні й злободенні картинки з яким мають багато шанувальників (а якщо точніше, то понад 100 000 підписників у фейсбуці). Про цього персонажа існує навіть дві книжки. Але не Гусьом єдиним. Надія Кушнір – також цікава та плідна ілюстраторка. Ви точно бачили її обкладинки до книжок видавництв Урбіно, Ранок, Віват, а також її ілюстрації до «Де Ойра?» Тані Стус.

Оскільки на нашій вітрині до Книжкового Арсеналу нова книжка авторки «Зуб» стала найочікуванішою новинкою, ми вирішили проаналізувати, що ж у цій невеличкій книзі такого особливого.

 

Прості істини

«Зуб» зроблений у тому ж форматі, що й попередні видання про Гуся: мінімум тексту, прості й вічні істини, порція (само)іронії. Якщо Гусь у книзі шукав свою любов, то Зуб береться за не менш важливі і філософські пошуки свого місця у світі. Саме та тема, на якій автори ризикують зайти на територію банальності, вдалася в «Зубі» дуже симпатичною й іронічною. Зуб мудрості відчуває, що йому не місце серед інших зубів і що він може здійснити революцію, яка дасть йому змогу знайти свою справжню роль у світі. І попри мінімум тексту і 24-сторінковий обсяг, «Зуб» встигає в доступній формі проговорити багато важливих речей.

Па-па, нетлінна класико!

Усе застаріває. Навіть такі вічні тексти, як «Рукавичка». Якщо вам траплялося гортати книжку Галини Ткачук «Синя коробка» із серії «Читальня», ви бачили оновлену версію цієї казки, де вже не звірі ховаються в загублену рукавичку, а динозаври – в синю коробку. До того ж, це динозаври з карколомними назвами, які так смішно й корисно промовляти по складах. Лісові хащі змінилися на квартирні нетрі, і, видно, традиційні звірята усім добряче набридли. До того ж, де сучасний світ, а де лісові звірята.

 

Тож коли у книжці, замість лісу, місцем дії стає ротова порожнина, а головним персонажем – зуб мудрості, це свіжо й кумедно. Адже це чудовий привід дослідити своє тіло, трошки подумати про процеси в ньому та гігієну.

 

І натякнути дітям, що колись дуже нескоро зуб мудрості може влаштувати революцію і в їхніх ротах. Адже казки й дитячі історії мають знайомити з найважливішою інформацією у світі! А що може бути важливішим за непросте життя зуба мудрості та його бунтівну природу.

Тож кожного разу посягаючи на нетлінну класику на кшталт «Рукавички» чи «Івасика-Телесика», автори перезапускають дитліт. І це однозначно корисно для літератури.

 

Пиши, скорочуй

Фаусту, щоб визначитися зі своїм життєвим призначенням і миттю, яку хочеться спинити, знадобилося два повноцінних життя і диявол на додачу (а Ґете – n-на кількість сторінок поетичного тексту). Зуб – це той самий Фауст, який довго розмірковує про свої можливості, поки божественні щипці нарешті не витягають його з насидженого місця. Відчутно, що авторка «Зуба» добре вивчила популярний нині принцип «пиши, скорочуй» і не додала своїй книзі жодного зайвого слова. Одні побачать тут фаустіанські поривання, інші – безмежні можливості та смішні пригоди обуреного Зуба. Що, як ми здогадуємося, – те саме.

Даєш революцію!

На жаль, традиційне позитивне закінчення «і жили вони добре і щасливо» та інші казкові гепі-енди у житті трапляються не так часто. «Зуб» же відрізняється іронічним тоном. І це ще одна значна перевага цієї книжки. Зуб не просто розмірковує про різні професійні сценарії свого життя,де, звісно, є й одвічна мрія про космос і роль Ніла Армстронга на Місяці (чи може перед нами зуб самого Ніла Армстронга, хтозна?).

 

Потенційний мрійник, революціонер чи принаймні фрілансер – він бунтує проти типового функціювання гвинтика в спільноті. Зуб іде проти системи.

 

В контексті сучасної української дійсності це – важливий тренд, оскільки в суспільстві триває революція й відродження в усіх сферах. І бунт Зуба цілком вкладається в цю тенденцію.

 

І хто тут дорослий?

Так, в анотації «Зуба» написано, що це книжка і для дітей, і для дорослих. Це широка територія вікового компромісу, з якою читачам будь-якого віку добре.

Згадаймо формат постмодерних текстів із подвійним дном: вони задовольняють і широку аудиторію якнайрізноманітніших читачів, так і вузький прошарок читачів дуже розумних і професійних. Так от, тексти з подвійним дном є не лише в дорослій літературі. Дитячі автори теж турбуються про два типи своїх читачів. Скажімо, торішній переклад книжки «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову» однаково зацікавив і дорослих, і маленьких читачів. А дитячі книжки з оформленням Аґрафки – це фетиш для всіх читачів, незалежно від віку. Дорослим теж хочеться наліпок на ноутбуки, веселих принтів та інших цяцьок.

 

Тож «Зуб» зі своєю дещо іронічною фаустіанською проблематикою може прочитуватися і як дитяча історія, і як осюжетнена серія картинок із популярного пабліку. Він універсальний.  

 

Читати:

  • фанатам Гуся;
  • замість/перед прочитанням «Фауста»

 

Не читати:

  • поборникам прав «Рукавички» та інших вічних історій

 

 

Читайте також: Для чого дітям Дивокрай, або 6 книжок про фантастичні світи

 

Авторка: Тетяна Петренко

 

 

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект