Читомо > Дайджест > Чи вміють сучасні українські письменники сміятися?

Дайджест

Чи вміють сучасні українські письменники сміятися?

12.06.2017 0 Автор:

Традиція гумору в українській літературі є дуже давньою, але що відбувається зі сміхом сьогодні? Чим відрізняються жарти сучасних письменників? Про те, як трансформовуються види смішного в сучасній українській літературі, розповідала літературознавиця, критикиня Тетяна Трофименко на своїй лекції у Книжковому Арсеналі в рамках фокус-теми «Сміх. Страх. Сила». Читомо законспектувало найважливіше зі сказаного.

.
В сучасній українській літературі присутні усі засоби творення комічного:

  •  власне гумор;
  •  іронія;
  •  сатира, зокрема дуже поширена – соціальна;
  •  сарказм;
  •  гротеск, що переважно схожий на карикатуру;
  •  фарс, у який часто переходять усі вищеперелічені типи.

Багато авторів починають із втілення смішного доволі успішно. Наприклад, Наталка Сняданко у своєму творі «Колекція пристрастей». Але поступово її гумор переходить у спробу соціальної сатири та аналізу недоліків суспільства, що вже не збуджує такого веселого сміху.

А от творчість Макса Кідрука навпаки – є прикладом позитивнішого шляху розвитку цих тенденцій: його гумор за межами здорового глузду і пристойності у перших творах «Навіжені у Перу» та «Навіжені у Мексиці» поступово переростає в дозовану й майже завжди доречну іронію у теперішніх романах. Кідрук – вдалий приклад того, як можна припинити використовувати смішне у текстах як стильову домінанту і виробити свій абсолютно інший стиль.

Читайте також: Сучасна чеська література: від рефлексій пережитих травм до іронії та гумору

Вияви гумору в сучасній українській літературі можна умовно поділити на такі основні групи:

 

Най го шляк трафить

1403852868_573_zaporogci

Ця група пов’язана з абсолютно-прямолінійним, фольклорно-бурлескним гумором. Юрій Винничук та його молодші послідовники використовують різні типи гумору за принципом «завжди смішно, коли хтось усрався». Вони працюють з текстами в переконанні, що варто пожартувати у такий спосіб – і любов та шана читачів завжди буде з ними. Це призводить до найбільшої проблеми сучасної української літератури – звертаючись до засобів комічного, письменники псують ним всі жанри й ефекти, які ці жанри можуть викликати. Якщо читач має певні сподівання від жанрів трилеру, соціальної прози, фантастики, антиутопії, кіберпанку, любовного, еротичного роману, то він готовий плакати, лякатись, хвилюватись, співчувати тощо, але зовсім не очікує, що автор без попередження почне хохмити, тролити, висміювати недоліки суспільства і т.д. Тобто втрачається повноцінний ефект сприйняття, закладений у жанрі твору від початку.

До цих творів можна віднести такі:

  •   твори Юрія Винничука;
  •  «Політ золотої мушки» Богдана Волошина;
  •  «Карбід» Андрія Любки;
  •  «Баборня» Мирослава Лаюка.

Читайте також: Книжковий Арсенал-2017: дискусії й виставки у фокусі, переговори у розфокусі

 

Мамині очі. Трішечки солоні

DM-cropped

Ця група – школа Жадана. Це спроба авторів-«піджаданників» химеризувати довколишній світ та очуднювати його. Цим творам характерна абсолютна безсюжетність та постійне звернення до іронії, в місцях зовсім не очікуваних для читача. Головний художній прийом – діалоги, які ґрунтуються нібито на природному непорозумінні, але водночас дають змогу читачеві зрозуміти їх фальшивість та відчути довге й натужне вигадування їх автором для провокування сміху.

До цих творів можна віднести такі:

  •  «Депешмод» Сергія Жадана;
  •  «БЖД» Сашка Ушкалова;
  •  «Соня» Каті Бабкіної;
  •  «Гоповідання» Павла Коробчука;
  •  «Бомжі Донбасу» Олексія Чупи.

 

Голим задом на їжака

maxresdefault

В сучасній українській літературі автори все виправдовують традицією постмодернізму. Іноді здається, що вони змагаються не в дотриманні жанрових норм, глибшому психологічному і соціальному аналізі, а у вигадуванні чогось найабсурднішого.

Приклади творів цієї групи в сучасній українській літературі:

  • «Харків 1938» Олександра Ірванця. Жанрові визначення цього твору варіюються від шпигунського трилера до антиутопії та альтернативної історії. Проте напевно можна сказати лише те, що в цьому творі дотримано усі традиції літературного угруповання «Бу-Ба-Бу» – звертання до бурлеску, балагану й буфонади, з яким «бубабісти» стартували в 90-х рр 20 ст. і зруйнували систему української радянської літератури. Проте в 2017 році, напевно, таки трохи запізно звертатися до цієї художньої практики.
    .
  • «Третій фронт» Владислава Івченка. Це розповідь про боротьбу чудовиськ із «кремляддю», в якій діють дивні персонажі, а ворожа навала долається завдяки фестивалю борщу.
    .
  •  «Одного разу на Дикому Сході» Владислава Івченка. Це абсолютно неконтрольована в своєму абсурді розповідь про пригоди персонажів, яку автор намагається поєднати з атмосферою громадянської війни початку 20 ст.
    .
  • «Час смертохристів» Юрія Щербака. Це історія про майбутнє, в якому московська держава перемагає. Цей твір – яскраве підтвердження тому, що автор без надмірних і часто недоречних іронії та сарказму абсолютно не вміє показати недоліки суспільства.

Читайте також: Олександр Ірванець: «Харків 1938» буде зрозумілий дуже небагатьом

 

Антиутопія, ілуха

zetOjBGotPk

  •  «Кагарлик», «Перші українські роботи», «Череп» Олега Шинкаренка. Для всіх цих творів характерні деконструкція, пародія та кітч, в кожному з них автор вправляється в тому, щоб якомога ефектніше «погнати», критикує всі верстви і явища суспільного життя – масову поп-культуру; політику; гендерні, національні, соціальні стереотипи.
    .
  •  «Хронос» та «Помирана» Тараса Антиповича. Твори, в яких всі засоби комічного присутні, але згладжені й стримані. Види смішного від «Хроносу» до «Помирани» логічно й доречно рухаються в бік гротеску, від більш меланхолійної іронії до соціальної сатири та творення абсурдного, приреченого на вимирання світу, хоча цей гумор у «Помирані» цілком можна назвати ліричним.

 

Страшно, аж смішно

masha_1

Твори цієї групи викликають у читачів сміх без докладання до цього зусиль письменників. Незворушно-серйозним авторам і на думку не спало б жартувати з приводу важливих суспільних проблем чи намагатися сатирично їх зобразити, проте читачі сприймають це зовсім по-іншому.

Твори групи:

  • «Маша або постфашизм» Ярослава Мельника. Те, з якою натужністю автор відтворює суспільні проблеми, загострюючи й пафосно змальовуючи їх просто не може не викликати сміху в читача.
    .
  •  «Пантеїзм», «Астра», «Транзишн» Олександра Михеда. Намагаючись злякати читача, автор водночас не може не пожартувати – гіпертрофує проблеми суспільства споживання, з гірким сарказмом підкреслюючи досягнення технічного прогресу.

 

Сумно, аж смішно

fullsize

Письменники намагаються створити ці жанрові тексти серйозними й такими, які б викликали у читачів зворушення і співчуття, проте зазвичай не викликають цих емоцій у читача.

Якщо подивись під іншим кутом зору на прірви розпачу, вигадані й зовсім не реалістичні трагедії, страшні таємниці з минулого, мінети на тлі пасторальних сільських пейзажів, запахи м’яса, жорстокі помсти у цих відверто поганих жанрових творах, то можна принаймні весело посміятися.

Автори та твори, які можна віднести до цієї групи:

  •  Твори Люко Дашвар;
  •  Христина Лукащук «Курва»;
  •  Твори Володимира Лиса. Кожен його роман – це опис жахливих вигаданих трагедій, довжелезних родинних історій, розказаних ним же штучно створеним поліським суржиком. Письменник весь час балансує на межі в передчутті страху, від якого часом стає смішно.
    .
  •  Жанна Куява «Дерево, що росте в мені» – найкраща послідовниця Люко Дашвар – намагається творити дуже трагічну жіночу прозу.
    .
  •  Твори Світлани Талан. Авторка намагається писати про проблеми жінки, які насправді не є проблемами в сучасному суспільстві. Зазвичай це не проблеми її реалізації в професійному чи особистому житті, а фанатичний пошук єдиного кохання, що завжди приречене на поразку, й обов’язково супроводжується божевільними сценами зі сльозами та істериками. Часто для підсилення ефекту у твір додаються інваліди, але не для того, щоб проаналізувати соціальний зріз проблеми, а для того, щоб зробити ще страшніше й огидніше.

Читайте також: Автор критику харч, або чи є в Україні проза після Забужко?

 

«Гумор здорової людини»

???? ??????

Прогресивний шлях для розвитку гумористичного напрямку в літературі – це вміння розповісти про будь-що смішно, але водночас не огидно, заплутано чи надміру сатирично.

Тому сьогодні найбільша надія не на сучасних українських письменників, а на той гумор, що активно поширюється у соціальних мережах: люди намагаються розповідати смішно й дотепно про актуальні суспільні проблеми, не впадаючи в зайвий повчальний пафос, не вправляючись у псевдопостмодерністських експериментах та не вишукуючи проблем там, де їх насправді нема.

.

Фото: depechemode.wikia.com, YouTube, UA Modna, vecteezy.com

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe