фантастика

Дім, що Г’юґо збудував: поява наукової фантастики та перших фендомів

01.05.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

У своєму знаменитому оповіданні «Гуркіт грому» Рей Бредбері говорить про те, наскільки від вчинків однієї людини може залежати історія. Цікаво, що й історія самої фантастики легко могла би піти іншим шляхом – якби не одна-єдина людина, котра свого часу дуже захоплювалася винаходами й одного разу вирішила для промоції власного бізнесу заснувати суто розважальний часопис.

 

А починалося все цілком буденно. В одній із найменших суверенних держав Європи, у Люксембурзі, жив собі звичайнісінький хлопчик. Він народився у 1884-му році й ріс у часи, коли наука і техніка переживали неймовірний розквіт. Життя змінювалося так стрімко, як ніколи раніше: годі було й передбачити, що станеться за двадцять чи тридцять років – та всі, звісно ж, очікували, що житиметься краще, цікавіше.

 

Тож не дивно, що юний Г’юґо Ґернсбек, як і багато його однолітків, захопився всіма цими новітніми винаходами. Найбільше його приваблювало безпровідне радіо: він став справжнім фанатом радіомовлення – і своє життя він вирішив присвятити саме цій галузі. Та тільки – не в маленькому Люксембурзі.

У 1904 році Г’юґо емігрував до США – і вже там заснував радіостанцію «Telimco Wireless Telegraph Outfits». Крім власне радіомовлення, він займався імпортом запчастин для радіо з Європи, пропагував і підтримував громадські організації, до яких входили такі ж, як і він, фанати радіозв’язку. Для підтримки власного бізнесу Г’юґо почав випускати часопис «Modern Electrics», а за ним – ще декілька подібних.

 

Ґернсбек розумів, що приваблювати насамперед слід тих, хто ще не перейнявся ідеями прогресу й наукового поступу, і для цього потрібні, власне, привабливі матеріали. Тож науково-популярні статті будуть для неофітів зрозуміліші за суто наукові. Сюжетні історії з вкрапленнями наукової інформації сприйматимуться краще за публіцистику.

І тоді Ґернсбек вирішив скористатися послугами жанру, що вже існував більше півстоліття й був доволі шанованим у читацьких колах. Так званий «науковий роман» (scientific romance) виник в середині дев’ятнадцятого століття і об’єднував тексти, в яких фантастичне припущення базувалося на тогочасних наукових знаннях. Одні з цих текстів були радше візіонерськими й описовими, в них йшлося про істот з різних планет, мандри невмирущої душі, історію людської цивілізації в майбутньому (згадаймо, наприклад, роботи Каміля Фламмаріона чи Олафа Степлдона). Були й інші – сюжетні оповідки, дія яких могла відбуватися тут і зараз, але герої потрапляли в невідомі країни, в порожнини під земною корою, робили неймовірні винаходи й тому подібне. Цікаво, що Жуль Верн, Герберт Веллс, Артур Конан Дойл були не просто відомими авторами наукового роману – вони стали законодавцями літературної моди.

Вірогідність їхніх історій була настільки потужною, що читачі охоче вірили в справжнє існування Загубленого світу чи в можливість нашестя марсіан. Інколи самі автори підтримували такі містифікації: скажімо, до першого видання «Загубленого світу» Конан Дойл організував фейкову фотосесію з професором Челленджером та іншими учасниками експедиції (під Челленджера загримували самого Конан Дойла!). Навіть більше, письменник подбав, щоб для публікації в часописі «Strand» виготовили «ескізи з альбому Мепла Вайта», з краєвидами таємничого плато й із динозаврами. Не виключено, що, якби Конан Дойл мав трохи більше часу, він зробив би й справжнє фото із птеродактилем перед тим, як тварина втекла з Квінз-холла в Лондоні.

Цікаво, що сам Г’юґо Ґернсбек теж написав кілька історій у жанрі наукового роману, зокрема – книжку «Ralph 124c 41+» (1911). Щоправда, «Ральф…» виявився радше переліком можливих винаходів майбутнього, ніж історією із захопливим сюжетом – на жаль, талант розповідати такі історії не входив до переліку ґернсбекових чеснот. І якби на тому він би й зупинився, сьогодні ми знали би Ґернсбека як одного з багатьох авторів ранньої наукової фантастики – цікавого передусім історикам жанру…

Хоча ні, заждіть. Не було б ніяких істориків жанру – адже і жанру такого не існувало б. Був би собі той самий науковий роман, він розвивався б і, можливо, від нього відокремилися б нові жанри – але наукової фантастики в тому вигляді й з тією історією, що її ми знаємо, просто не існувало б.
Книжки про майбутнє, звісно, виходили б – та чи в такій кількості? Чи захопила б наукова фантастика в усіх її різновидах кіно, телебачення, відеоігри? Чи з’їжджалися б на конвенти тисячі любителів жанру?

 

Хтозна. Якщо поглянути на історію жанру в інших країнах, ми побачимо, що в багатьох своєї наукової фантастики майже й не було – та й досі англомовна складає там левову долю виданих книжок.

 

Якби юний Г’юґо захоплювався у дитинстві історіями про завоювання фронтиру, історичними оповістками чи казками – ймовірно, історія світової літератури рушали б геть іншим шляхом.

 

Та сталося як сталося. Навесні 1926 року Г’юґо Ґернсбек заснував новий часопис, що називався «Amazing Stories», себто «Дивовижні історії». Здавалося б, нічого унікального: такі-от дешеві видання, що друкували розважальні оповідки (т.зв. палп-фікшн «pulp-fiction»), виходили задовго до 1926 року. Однак «Amazing Stories» став першим часописом, що друкував тільки й виключно наукову фантастику. Його засновник вважав взірцями такої прози твори… авторів наукового роману: Жуля Верна, Герберта Веллса, Едґара Алана По.

Перше число «Amazing Stories» вийшло 10 березня 1926 року – однак часопис був датований… квітнем! Сучасного читача це може дещо збити з пантелику, та причина такої розбіжності проста: завдяки цьому видання мало змогу довше протриматися в кіосках. Звісно ж, в цьому можна вбачати й певну символічність: адже часопис був присвячений майбутньому в усіх його проявах.

 

Саме Ґернсбек першим – іще у 1915 році, в одному зі своїх попередніх часописів – ужив термін «scientifiction», який можна перекласти як «наукові оповідки». Пізніше він трансформувався у «science fiction», що на українську традиційно перекладається як «наукова фантастика».

 

Ґернсбек робив ставку на історії, в яких «захоплива оповідь мала поєднуватися із науковими фактами та пророчими візіями майбутнього». По суті, це мало бути щось на кшталт белетризованого нон-фікшну – і насамперед працювати на промоцію ідей Ґернсбека, а також задля опосередкованої реклами його бізнесу. З тією ж метою він запровадив на сторінках свого журналу – цього і наступних – рубрику, де читачі могли обмінюватися адресами для листування, думками з приводу прочитаного й т.п.

Упродовж свого життя Г’юґо Ґернсбек запатентував 80 винаходів. І якщо говорити про новаторство, то заснування «палпового» журналу не було чимось аж таким нечуваним. Наукову фантастику – хай і під іншою назвою – писали десятиліттями до появи «Amazing Stories». Листування із читачами на шпальтах часопису теж було традиційною практикою у ті часи.
Та, як не дивно, саме Ґернсбек зміг скласти в єдине ціле цей пазл і сформувати новий жанр.

 

Активний, енергійний редактор, він не просто сформулював засади існування жанру – він ще й активно втручався у літературний процес, замовляв авторам тексти саме такого спрямування, яке його цікавило, диктував свої правила.

 

Між іншим, Ґернсбек свідомо чи мимоволі, але став причиною того, що до наукової фантастики кілька наступних десятиліть ставилися зверхньо і не сприймали її як серйозну літературу. Річ у тім, що для Ґернсбека, попри всі його заяви, науковість важила більше за літературні якості твори, – і це призвело до схематизації НФ, перетворило її на формульну літературу. На додачу, основним майданчиком для творів НФ аж до кінця Другої світової стали палпові журнали, які апріорі сприймалися як дешеве читання для розваг.

 

Для прикладу: в Радянському Союзі вже у 1934 році, на з’їзді Союзу письменників, наукову фантастику визначили як таку, що насамперед спрямована для виховання молоді. Замість економічних на НФ було накладено ідеологічні обмеження: вона мусила пропонувати позитивний погляд на майбутнє, віру в комуністичний розвиток, не зловживати сатирою і представляти науково обґрунтовані візії.

 

Та хай навіть на жанр чекали складні роки, початок було покладено – і саме Г’юґо Ґернсбеку ми завдячуємо тим, що наукова фантастика як така існує. Вже цього було би достатньо, щоб увічнити його ім’я в історії літератури, та Ґернсбек долучився до заснування ще одного важливого явища.
Пам’ятаєте про рубрику, де читачі могли листуватися з редакцією та один з одним? Пізніше – у лютому 1934 року – Ґернсбек заснував «Science Fiction League» – організацію, яка гуртувала навколо себе любителів фантастики, фенів. Незабаром відділення «Ліги наукової фантастики» з’явилися у Штатах, Великобританії та Австралії. І хоча проіснувала вона відносно недовго – до 1943 року – вона дала один із перших поштовхів до створення спільноти любителів фантастики, фендому.

 

Взагалі слово «фендом» означає згуртовану спільноту любителів будь-якого літературного чи кіношного ґатунку. Це може бути телесеріал, певний жанр і т.д.Цікаво, що перший відомий фендом був пов’язаний не з фантастикою, а з детективами. Спільнота читачів, прихильників Шерлока Холмса, гостро відреагувала на його «смерть» в оповіданні «Остання справа» (1893) – вони влаштовували демонстрації з вимогою повернути улюбленого персонажа. Вони ж у період між 1897-1902 почали створювати перші фанфіки – неканонічні твори про Холмса, написані без дозволу автора.

 

Мені здається, що Ґернсбек досяг такого успіху не лише тому, що був діловою людиною й умів використовувати всі доступні засоби для промоції власного бізнесу. Штука в тому, що цей бізнес був частиною його хобі. Ґернсбек займався тим, від чого щиро фанатів, і він робив усе, щоб зібрати навколо себе однодумців.

 

Ті, хто любив фантастику, називали себе фенами. Це були ті, хто читав її, писав, ілюстрував, видавав і хотів не просто споживати нові тексти, але й спілкуватися між собою. Саме читання й обговорення були для них найважливішим, що давала НФ. Тож минуло небагато часу – і читачі «Amazing Stories» вже писали листи не до Ґернсбека, а одне до одного. Вони активно обговорювали нові твори, ідеї з них, майбутні новинки.

А вже у 1939 році у Нью-Йорку відбувся перший «Ворлдкон» – всесвітній конвент любителів фантастики. Тоді на нього приїхало 200 учасників. (Для порівняння: «Ворлдкон» 2017 року у Фінляндії, в Гельсінки, зібрав біля п’яти тисяч учасників і ще дві з половиною тисячі заплатили просто за право проголосувати в основних номінаціях на жанрову премію «Г’юґо» дистанційно).

 

«Ворлдкон» у Нью-Йорку не був першим конвентом любителів фантастики. Скажімо, 22 жовтня 1936 року шестеро чи семеро фенів поїхали потягом з Нью-Йорку до Філадельфії, щоб зустрітися з тамтешніми колегами, а 3 січня 1937 року в Великобританії, в місті Лідс, біля двадцяти фенів – серед них Артур Кларк та Френк Расселл – провели кілька давно запланованих тематичних заходів (і, звісно, просто затусили). В результаті британці й американці досі сперечаються з приводу того, хто був першим.

 

Ґернсбек зробив для жанру найголовніше – він виокремив його, дав тематичний майданчик для публікації та створив спільноту активних любителів фантастики.

 

Хоча фантастику писали й в інших країнах, саме англомовна спільнота розвивалася швидше і потужніше, саме вона стала на багато десятиліть законодавчинею моди. За наступні дев’яносто років саме англомовний сектор сформував найбільше відгалужень від НФ, від космоопери до кіберпанку.

Звісно, історія Ґернсбека – це історія людини, яка вчасно опинилася у потрібному місці. Але водночас це історія про те, що по-справжньому захоплена людина здатна досягти багато чого.

 

І саме тому мені здається, що його приклад напрочуд актуальний для України, просто тут і зараз. Бо тут і зараз видавці випускають українські та перекладні твори саме завдяки ініціативі одиниць: хтось дослухається до порад перекладачів, хтось сам є фанатом жанру. Тут і зараз виходить кілька чудових фанзинів – наприклад, «Світ фентезі» та альманах україномовної фантастики «Das ist fantastisch!». Тут і зараз наші співвітчизники організують фестивалі фантастики: «ЛіТерраКон», «Київський Комік-Кон», «Браму», – а також роблять тематичні блоки на «Форумі видавців» у Львові, на «Книжковому Арсеналі» в Києві та в багатьох інших містах.

 

За цим усім стоїть простий принцип: робити те, що тобі подобається, і залучати до цього однодумців. Інших рецептів немає, і чим швидше ми це усвідомимо, тим більше шансів, що всі ці чудові ініціативи не щезнуть без сліду.

 

Ми ж за два тижні поговоримо про різноманіття жанрів наукової фантастики, найцікавіші її взірці, що вийшли українською – та ті, що давно вже варто було би перекласти.

 

Гарної фантастики!

 

Автор: Володимир Арєнєв

 

Фото: Life, Syracuse University Libraries, Special Collections Research Center, nybooks.com, Josan Gonzalez (Чільна)

 

Любителям фантастики наші партнери Ideo-Grafika підготували знижку 5% за промокодом chytomo2018

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект