Book Forum-2019

Еліф Батуман: коли особисте стає політичним в літературі

02.12.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Випускниця Стенфордського університету, американська письменниця турецького походження Еліф Батуман, яка у 2018-му році потрапила із книжкою «Ідіотка» до короткого списку Пулітцерівської премії, завдяки Українському ПЕН-клубу вперше завітала до України, щоби взяти участь у Львівському Book Forum. Твори Еліф ще не перекладали в Україні, але це не завадило авторці вільно спілкуватися з нашими книголюбами про своє дитинство, вплив російської літератури на життя та творчість, а також про особисте та політичне в літературі. Ми занотували найцікавіше.

Російські паралелі

Студенткою Еліф поглиблено вивчала російську літературу. На її бажання стати письменницею вплинули твори Алєксандра Пушкіна і Льва Толстого. 

 

«Я була підлітком, коли прочитала мамин англомовний примірник роману «Анна Кареніна». Сталося це в Туреччині, і це була моя перша доросла книжка. 

Я зіставляла прочитане з власним життям. Толстой змінює наратив, показуючи одну і ту ж ситуацію з точки зору різних персонажів. Там усі герої дратували один одного. У моєму житті також бували такі ситуації, після яких завжди виникало питання: «Хто ж правий?». Прочитавши роман, я зрозуміла, що правих і винних немає.

 

«Я більше ідентифікувала себе з Тетяною з «Євгенія Онєгіна», ніж з Анною. Вона молода, живе за містом, їй нудно. У мене була ідентична ситуація».

 

У 18 років, на початку навчання у коледжі, я створила свою першу електронну скриньку і почала писати листи. Адресатом був старший студент, який їздив на мотоциклі, добре розумівся на математиці. Він видавався дуже романтичним. І у нас з ним таки сталася романтична історія: я поїхала до нього в угорське село і викладала там англійську мову. І хоч ця історія не мала гепі-енду, вона вплинула на моє ставлення як до кохання, так і до літератури».

Золоте правило письма

Еліф читає лекції та проводить воркшопи з креативного письма. Окрім технічних деталей та практичних порад, письменниця постійно наголошує на правилі: «Любити себе і не соромитись».

 

«Це не означає, що треба бути надто самовпевненою, егоїстичною чи вважати, що ніколи не помиляєшся. Для мене це вміння опускати свої захисні стіни: бути відкритою до критики, до інших ідей та не сприймати все як особисту атаку. Те, що я написала щось не так, не дорівнює тому, що я погана людина. 

 

Однак я не завжди слідувала цьому правилу. Ба більше — письменництво для мене часто було пов’язане з відчуттям сорому. Часом я вважала, ніби можу робити щось практичніше і вагоміше. 

До всього додався гіркий досвід у школі. Викладач з письма завжди казав нам: «Ваше життя — нецікаве і нудне. Для того, щоб стати письменником, вам треба вміти скорочувати інформацію про власне життя до цікавого ядра, застосовувати магію художньої літератури, щоб перетворити її на твір».

 

Але у такому випадку ми цензуруємо ту правду, яку відчуваємо. Сьогодні люди формулюють ідеї та реальність такими, якими хочуть їх бачити — і це неправдиво. Робота письменника якраз полягає в тому, щоб подавати правдиву інформацію. А ще — не соромитись своїх думок і — головне — любити себе».

Інші письменницькі труднощі

«Мені було складно визначити жанр, у якому я могла б поєднувати літературу, власний досвід та описи подій, які відбуваються у світі. Я плавала між романами, есе, статтями, але дуже часто видавці мене обмежували й просили дотримуватися якогось конкретного напрямку. Це не дозволяло мені писати «на повні груди».

 

«За 10 років у письменництві я маю свою аудиторію та читачів, і це дає мені більше свободи розмивати у розмиванні жанрових меж».

Еліф і Україна

«Я мала доволі абстрактні знання про Україну, бо читала про події лише зі сторінок різних видань. Сьогодні ж я спілкуюся з багатьма українцями, і для мене це вже не просто сухі історії. 

Перед візитом сюди я захотіла прочитати щось з української літератури. Мені порадили книжку Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу», — про поєднання націоналізму, особистого життя і любові. Читаючи, я думала: яким чином поєднуються політичні й психологічні проблеми? Спочатку у книжці постає психологічна проблема: над головною героїнею знущається її батько. Але потім виявляється, що батько був під тиском ГУЛАГу — це вже політика. Авторка показує, що різні види травм у нашому житті взаємопов’язані. Й інколи наші політичні погляди стають результатом наших особистих драм».

У пошуках синергії

Еліф працює над новою книжкою, у якій досліджує зв’язок між літературою та політикою. Письменниця хоче проаналізувати, як великі романи світової літератури допомагали деяким політичним ідеям, а іноді навіть ідеологіям втілюватися в життя.

 

«Коли стаєш новелісткою, то більше цікавишся особистою історією, а не політичною. Та після певних подій у Туреччині, після обрання Дональда Трампа президентом США, після змін в особистому житті — для мене все змінилося. 

 

Я дійшла висновку, що особисті й політичні історії пов’язані націоналізмом. А націоналізм — міф, який стримує людей разом, ідентифікує їх як націю. Думаю, що етнічну ідентичність вигадали у XVIII-XIX столітті, а у XX столітті цей концепт консолідувався.

 

Міркувати над співвідношенням роману та імперії я почала, прочитавши книжку Едварда Саїда. Ці два поняття пов’язані, вони взаємовизначають одне одного. І хоча Саїд писав про Французьку колонію, я намагалася читати рядки крізь призму Англії, літератури, зокрема романів, які описують колоніальну Британію.

 

Після приїзду в Україну я зрозуміла, що повинна розширити концепцію своєї книжки. Я не брала до уваги Російську імперію, на колишню територію якої я приїхала. Та література тих часів також зображала різні способи консолідувати імперсько-російську ідентичність».

 

Читайте також: Арундаті Рой: За свободу треба боротися, навіть якщо за це саджають

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект