Букрек

Феміністка й письменниця з Буковини: 20 фактів про Кобилянську

27.11.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

У день народження Ольги Кобилянської ми озброїлись багатокілограмовим повним виданням творів письменниці у 10-ти томах від чернівецького видавництва «Букрек», щоби знайти для вас цікаві, а для декого й маловідомі факти про життя та постать найвідомішої української авторки Буковини. Таких ми назбирали аж 20.

 

1. Народилася 1863 року у гірській Південній Буковині – у містечку Ґура-Ґумора (нині – Ґура-Ґуморулуй, Румунія).

Родина часто переїжджала. У 1869 – із Ґумори у Сучаву, аби діти мали змогу відвідувати школу. Ще через 6 років – у гірський Кимполунг (нині – Румунія). 1889 перебираються у Димку (сучасна Чернівецька область), у будинок бабусі Кобилянської, оскільки батька звільняють зі служби. А через два роки – у Чернівці, де Ольга житиме наступні майже 50 років.

2. Найяскравіші спогади із дитинства та юності в Ольги пов’язані саме з Кимполунгом.

Вона часто згадує в листуванні про тамтешню розкішну природу, їздить із Чернівців на вакації, часто запрошує туди Осипа Маковея, показує містечко Лесі Українці.

3. Батько, Юліан Кобилянський, галичанин, виходець зі шляхетського роду з Наддніпрянщини, був секретарем повітового суду.

Мати, Марія, походила із німецько-польського роду Вернерів – тих, що подарували світу німецького поета та драматурга Захарія Вернера. Вдома розмовляли українською, польською та німецькою мовами, володіли румунською та чеською.

4. Кобилянські вважали найважливішим — вивчити своїх п’ятьох синів.

Доньки ж, Ольга та Євгенія, отримали лише початкову освіту: чотири класи німецької школи у Кимполунзі. Брати стали досить відомими: Степан – живописцем, намалював, зокрема, портрет Ольги; Юліан – відомим філологом, автором кількох підручників.

5. Тодішня Буковина належала до складу Австро-Угорщини, тому Ольга Кобилянська у школі навчалася німецькою.

Українську вивчала вдома з вчителькою-українкою, водночас багато читала, обговорювала з нею літературу. Фактично рідна мова дається Ользі нелегко: вже в дорослому віці вона часто просить українських митців корегувати її твори.

6. Окрім літератури, Кобилянська виявляє інтерес до найрізноманітніших сфер діяльності.

Цікавиться музикою – грає на фортепіано, цитрі, дримбі, непогано малює, грає в театрі, навіть мріє стати професійною актрисою. Любить верхову їзду.

7. Перші твори Кобилянська написала у 14.

Це були вірші – німецькою мовою. У 17 пише перше оповідання – «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини» – теж німецькою.

8. Спілкуватись та наполегливо вивчати українську її спонукають подруги, з якими познайомилась юнкою.

Августа Кохановська, яка згодом ілюструватиме новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом»; Софія Окуневська, перша українка на західноукраїнських землях, що здобула університетську освіту і стала лікаркою; Наталя Кобринська, письменниця, очільниця жіночого руху на Галичині. Згодом Августі Кобилянська присвятить «коротку фантазію» «Людина з народу», Кобринській – повість «Людина», Окуневська стане прообразом героїні «Доля чи воля».

9. Товаришки мали вплив не лише на творчість Кобилянської, а й на її приватне життя.

Кобринська знайомить Ольгу зі своїм двоюрідним братом Євгеном Озаркевичем, який стане першим невзаємним коханням дівчини. Якось Наталка тихцем їй сказала, що Ґеньо одружиться з Ольгою. Вона ще цілий рік після того чекала від хлопця пропозиції. Проте він вважав її лише розумною панянкою для бесід. Брат же Ольги, Юліан, займався із Софією Окуневською латиною і був у неї таємно закоханий.

10. Чоловіки остерігались Кобилянської через її європейське мислення, прогресивні та емансиповані погляди, хоч сама вона була дуже жіночною.

«Чому жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки “товаришка”?», – пише в одному із листів 1886 року.

 

Читайте також: Куліш: перший романіст, маркетолог української культури й трохи дивак

11. Після знайомства із Кобринською, що вже активно займалася громадським життям, Ольга ще більш гостро проживає свої феміністичні погляди.

У 1894 вона стає однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», на одному із засідань виступає з доповіддю. Проте дуже скоро полишає організацію через москвофільські погляди. Одночасно допомагає Наталі видавати альманах «Наша доля»; стає головою таємного товариства «Кружок українських дівчат»; пише нариси, статті, виступає у журналі «Народ».

12. Влітку 1899 Кобилянська єдиний раз відвідує Київ.

Містом вона захоплена. «То фантазія – ніби українське і російське – одне і те ж. Навіть і в мові є величезна різниця», – написала вона у листі.

13. Свій письменницький шлях вона починає як німецькомовна авторка.

Перші її твори написані саме німецькою. Навіть свою «Царівну» Кобилянська почала писати німецькою – під назвою «Лореляй». Вона писала вірші, згодом – новели. Пізніше – повісті, сюжети для яких знаходила у життєвих ситуаціях, які проживала сама. Особливість творчості Кобилянської у тому, що кожен її великий твір умовно «обростав» малими прозовими жанрами: і тому, що мала прозова форма була популярна того часу, й аби попрактикуватися у розкритті характеру персонажа.

14. 1891 з її «Царівною» вперше знайомиться Леся Українка.

Твором вона захоплена, порівнює Кобилянську з Жорж Санд та називає «писателькою нової школи, неоромантичної». А 1899 пише до Ольги першого листа. Влітку того ж року Леся з мамою запрошують Кобилянську до себе в гості на Полтавщину. «Леся дуже приємна і говірлива», – згадує у листі до батьків. Весною 1901 Лариса Косач прибуває до Чернівців. Для Лесі то був важкий час: вона нещодавно поховала Сергія Мержинського, який помер від сухот. Леся хвора та нервова, Кобилянська наймає їй лікаря. Українка називає її дім «санаторієм на Новому Світі». Довіряє Ользі переписати написану за ніч біля вмираючого Сергія поему «Одержима». Згодом везе Лесю в Кимполунг, показує гори. Кобилянська і Косач стають товаришками на все життя, хоч бачились лише кілька разів.

15. Заміж Кобилянська так і не вийшла. Переживши кілька приступів важкої хвороби, часто їздила на курорти, аби покращити здоров’я.

В одному з німецьких санаторіїв почала писати новий твір, про який згадувала: «”Ніобу” я написала просто з причини, коли полюбила одного чужинця. Скажу вам щиру правду, що не наш навчив мене, що таке правдива, щира, чиста, свята любов, а чужий, німець. За границею пізнала я його». Проте більше не було жодних згадок про цього чоловіка. Факт відсутності офіційного чоловіка у житті Кобилянської змушує декого називати її нещасною коханкою, лесбіянкою, жінкою третього стану, а також самотньою матір’ю.

16. Від 1917 року Ольга опікується донькою свого брата Олександра Оленою-Галиною.

Вважає її прийомною дитиною. Сини Олени були близькими з Кобилянською і називали її бабусею. Сталося так, що діти Олени, Ігор та Олег, стали єдиними нащадками всієї родини Кобилянських: у Ольги, Євгенії, Степана і Володимира дітей не було. Максиміліан мав дітей і онуків, але вони всі померли. Юліан разом з родиною після Першої світової війни виїхав до Відня. У 1966 році його єдиний син помер. Нині правнуки Кобилянської проживають у Франції та Чернівцях.

17. У 35 її ім’я було вже добре відоме в Європі та Буковині, хоч вона й жила на краю Австро-Угорської імперії.

Її твори видавали та перекладали німецькою, чеською, польською, вона домоглася стипендії із Відня за свою літературну діяльність і часто їздила у тодішню столицю.

18. Дитяча мрія Ольги стати акторкою переросла у палку любов до театру, а згодом і до кіно.

За життя авторки було кілька спроб інсценувати її твори, а сама Кобилянська мріяла навіть екранізувати свою «В неділю рано зілля копала…» і подавала сценарій в одну з німецьких кіностудій, проте підтвердження не отримала. Вперше ж твір авторки з’явився саме на сцені театру – постановка «Землі» у 1847 році в Чернівцях. І лиш у 1954 вийшов фільм за цим же твором.

19. Ольга радила «завершувати кожен день книгою».

Казала, що у тривале ув’язнення взяла б із собою Євангеліє, Фауста Гете та Тараса Шевченка. Неабияк захоплювалася скандинавською літературою, зокрема творчістю Єнса Петера Якобсена: «…се один з найулюбленіших моїх авторів. Через нього я полюбила усю датську, норвезьку і шведську літературу».

20. У селі Димка розташований музей-садиба Ольги Кобилянської, а у Чернівцях – літературно-меморіальний музей.

Саме тут можна побачити щоденник Ольги, написаний німецькою мовою. Музеїв письменниці в Україні лише два.

Якщо ви вирішили ближче познайомитися з творчістю Ольги Кобилянської, то рекомендуємо звернути увагу на 10-ти томне видання її творів від чернівецького видавництва Букрек, яке вже не перший рік систематизує та компілює спадщину буковинської авторки у своїх книжках. Там ви знайдете все, що потрібно.

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект