Каламар

Хроніки гірського життя: як купити бика і вижити у сніговій лавині

18.05.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Пік. Роланд Сміт / Переклад Олена Оксенич. — Київ : Каламар, 20189. — 232 с.

 

Захоплива історія американського письменника Роланда Сміта про 14-ти річного хлопчика на ім’я Пік — руфера з фешенебельного нью-йоркського лофта. Поліція спіймала його на даху хмарочоса та звинуватила у причетності до смерті інших руферів. Щоб уникнути в’язниці, він приймає пропозицію свого батька поїхати в Тибет. І несподівано опиняється в наметі у підніжжя Евересту, щоб стати наймолодшим у світі підкорювачем найвищої гори на планеті.

У сьогоднішньому уривку з книжки ми дізнаємося повчальну історію про бика та снігову лавину, яку розповів головному герою гірський мешканець Гулу.

Коли Гулу був молодим, він купив у віддаленому селищі чудового яка. Три роки збирав на нього гроші і планував використати його для збільшення свого невеличкого стада.

 

— Селище, в якому продавався як, було дуже далеко, — розповідав Гулу, хитаючи сивою головою. — Всюди стояли китайські солдати, тому на дорогах чигала небезпека. Я пересувався вночі, а вдень ховався, щоб мене не пограбували й не вбили. Він так довго йшов до того селища, що боявся не застати бика, поки дійде. Його могли продати комусь іншому або ж пустити на м’ясо для солдатів.

 

— Однак бик дочекався мене, — провадив Гулу, — і був іще прекрасніший, ніж я запам’ятав. Його шерсть була чорна, як беззоряна ніч, а спина пряма, наче дошка для підлоги. Завширшки він був такий самий, як я заввишки.

 

Носильник засміявся.

 

— Його власник уже жалкував, що ми домовилися саме про таку ціну, й спробував її підняти.

 

Вони сперечалися три дні. Зрештою, Гулу віддав власникові всі свої гроші й пообіцяв наступного року привести двох перших телят, що народяться від цього бика.

 

— Усе це тривало довго, — пояснив він. — Погода зіпсувалася. До того ж зі мною тепер був як, котрий близько року провів майже без руху на пасовищі. Його ноги звикли до пут і були слабкі. Часто доводилось зупинятися, щоб він поїв і відпочив. Я не мав грошей, тому сам харчувався абичим. Гулу вирішив, що єдиний спосіб повернутися додому й не вмерти голодною смертю разом із яком — скоротити дорогу через гори. Він чув, що там є стежка, але ніколи нею не ходив.

 

— Спочатку все було добре. Шлях проходив далеко від доріг, тож я міг іти вдень і не боятися солдатів. Тоді стежка пішла вгору. Що вище ми піднімалися, то гіршою ставала погода і глибшав сніг. Треба було повертатися… — Він усміхнувся й знизав плечима. — Та я був молодий і дурний, тому продовжив підніматися, штовхаючи бика поперед себе. Вони дійшли до вершини короткого шляху й почали спускатися з іншого боку. Гулу був певен, що тепер вони з биком спокійно дістануться додому. Але поки він шукав місце для ночівлі, горою скотилася лавина й накрила його.

 

— Було дуже холодно, — промовив він і стрепенувся. — Холодніше, ніж будь-коли в моєму житті до того чи після. Пам’ятаю, я думав, як це нечесно, що лавина не вбила мене одразу. Я чекав на смерть у холоді й темряві, думаючи, чи довго мені лишилося. А тоді відчув, як щось тягне мене за праву руку — наче риба клює наживку. Спочатку я не зрозумів, що це, а тоді згадав про бика. Коли ми дійшли до вершини, я зав’язав мотузку на його шиї, щоб він не відходив далеко. Мотузка була недовга — може, два метри, може, трохи менше. Отже, бик був живий і перебував поряд, але надімною чи внизу? Мене так тісно обліпив сніг, що я навіть не знав, горілиць я лежу чи долілиць. Я однаково міг стояти на ногах або бути перевернутим догори дригом.

Ми всі зареготали, хоча насправді бути заваленим лавиною — зовсім не смішно.

 

— Не знаю, чому, — вів далі Гулу, — але мені здавалося вкрай важливим дотягнутися до бика. Торкнутися його востаннє. Вибачитися, що забрав його з безпечного пасовиська. Я почав підтягуватися по мотузці — вдавалося повільно й дуже боляче. Що далі я просувався, то сильніше тягнув як, інколи втоптуючи моє лице в сніг, перш ніж я встигав його розгребти. Я думав: може, бик вільний, стоїть собі на поверхні, прив’язаний до чоловіка під снігом. І я нарешті прорвався крізь сніг, жадібно ковтаючи повітря. Бик справді був на поверхні, але не стояв. Поки я його оглядав, він кілька разів мене сильно копнув, та я настільки занімів, що ледве це відчув. У мого прекрасного бика були зламані дві ноги. Я намацав уламки кістки, що пройшли крізь плоть. Мені залишалося єдине. Я дістав із піхов ніж і перерізав йому горло. Бик довго стікав кров’ю. Гулу дивився на нього, і сльози замерзали на його щоках. Три роки важкої роботи й самозречень лежали у нього біля ніг, заливаючи сніг кров’ю.

 

— Але я не мав часу на горе, — сказав він нам. — Мусив вертатися до селища. Якби не повернувся, моїм рідним довелося б виплачувати борг за двох телят. Та спершу треба було пережити ніч.

 

Він розпоров яку живіт, вибрав нутрощі на сніг і заліз у порожнє тіло, аби зігрітися.

 

— Рано-вранці я прокинувся від того, що яка сильно трусило. Спершу подумав, що він послизнувся і з’їхав схилом униз. А коли висунув голову, то не знаю, хто здивувався більше: я чи ведмідь, який тягнув мого дорогого бика. Звір звівся на задні лапи й заревів так, що серце в мене мало не спинилося, а кожна кісточка в тілі затремтіла. Я був упевнений, що мене зараз з’їдять. Але мене врятувала китайська армія. Четверо солдатів вистежували ведмедя й дісталися до нього саме тоді, коли він заревів. Вони вистрелили й не влучили, але цього вистачило, щоби злякати звіра. Він покотився схилом униз і зник серед дерев.

 

— Тепер я мав клопіт із солдатами, — розповідав Гулу. — Але не думав, що це буде складно. Грошей у мене не було. Якщо вони хотіли забрати яка на їжу — я не мав нічого проти.

 

— Коли вони дісталися до яка, я виповз із свого кривавого сховку. Побачивши мене, солдати заверещали, як перелякані діти, і покидали свої гвинтівки. Вони втекли, перш ніж я встиг щось сказати.

Повернувшись додому, Гулу почув оповідку про те, як четверо солдатів перестріли єті, який пожирав яка. А через кілька тижнів з’явилася історія про корову, що народила дорослого чоловіка.

 

— А як ти розплатився за телят? — запитав Джей Ар.

 

Гулу всміхнувся.

 

— Продав зброю тих солдатів. Грошей вистачило, щоб заплатити за телят і купити нового бика. Він був не такий прекрасний, як той, що народив мене, але плідником виявився хорошим, і моє маленьке стадо зросло вдесятеро.

 

Читайте також: 10 українських новинок для дітей та підлітків на Книжковому Арсеналі-2019

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект