Література в дії

Без них ніяк: навіщо нам потрібні літературні премії

05.03.2019

Люба Войтович

Люба Войтович

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Літературні премії регулярно стають темою палких обговорень та суперечок, причиною невдоволення, а часом навіть скандалів. Дістається на горіхи не лише членам журі, які «вкотре вибрали не тих», а й самим переможцям, серед яких (на думку окремих читачів) раз-у-раз з’являються не найбільш талановиті й найдостойніші кандидати. Але нагороди залишаються важливими чинниками не лише для розвитку книжкового ринку, а й культури та суспільства загалом. Читомо відвідало дискусію «Преміальний процес в Україні» на конгресі «Література в дії», щоби дізнатися більше про те, навіщо існують літературні премії та кому вони потрібні.

Премія як захист прав споживачів

Костянтин Родик, президент рейтингу «Книжка Року» згадує, що коли в 1999 році їхня нагорода лише з’явилася, складалося враження, що в Україні видавали близько півсотні книжок, бо у жодній книгарні Києва, Львова, Харкова чи іншого міста не можна було побачити всього асортименту. Книжкова справа перебувала у важкому становищі, тож основним завданням, яке спершу поставили собі організатори Рейтингу, стала підтримка українських виробників книжок, адже хтось мав донести до людей інформацію про те, що такі взагалі існують. Та все дуже швидко змінилося.

«Наприкінці 2000-х, — пригадує Костянтин, — найбільші видавці почали інтенсивно розвивати свої піар-відділи. Починають виходити книжки, на обкладинках яких з’являються позначки «шедевр», «книжка № 1», «так ще не писали» тощо. Тобто видання з недоброякісною рекламою. Тому наші пріоритети почали змінюватись. Ми вирішили позиціювати Рейтинг як засіб захисту прав споживачів книжок».

 

Попри те, що зараз подібних написів на обкладинках не побачиш (якщо це не перемога в якійсь премії), завдання Рейтингу досі не змінилося. Костянтин пояснює це тим, що тепер існує інша система визначення найкращих на літературно-книжковому ринку — топи продажів: «На Заході існує система, яка дозволяє подивитися, скільки примірників конкретної книжки продали в книгарнях. Українські ж топи — це фахова робота піар-відділів видавців, які й домовляються з книгарнею про найкраще місце. Але кількісний показник не завжди адекватний якості».

 

«Преміальні акції — це захист прав споживачів: через експертне опитування вони показують справжню якість, яка може не корелюватися з рейтингами продажів».

 

Гран-прі Рейтингу «Книжка року» в різні роки здобували книжки: «Філософія свободи» Мирослава Поповича (2018), «Антологію української поезії ХХ століття» видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (2017), Шевченківська енциклопедія у 6-ти томах від Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (2016), «Князі Острозькі» видавництва «Балтія-Друк» (2015) та інші, — не усі з яких можуть похизуватися високими продажами.

 

Костянтин Родик переконаний, що видавці можуть використовувати висунення на премії для того, щоб підняти певну книжку (яка не завжди найсильніша в лінійці) у топах продажів. Таким чином, значно кращі видання можуть залишитися поза увагою аудиторії. Саме тому книжки для Рейтингу обирають експерти та фахівці у книговидавничій галузі.

 

Читайте також про те, що сказав Порошенко на церемонії нагородження «Книжка року-2018»

 

Премії розповідають про вартісних письменників

Тетяна Стус, керівниця «БараБуки», членкиня журі «Топу Барабуки»: «Наш проект виник у 2004 році, коли я зрозуміла, що безглуздо ставати письменницею там, де немає ґрунту (хто ж потім про мене як про письменницю розкаже?), і тому цей ґрунт потрібно створювати самостійно. Метою Топу «БараБуки» стало становлення письменників письменниками в найширшому значенні цього слова».

Організатори премії пропонують читачу must-read списки: для школярів, дошкільнят, підлітків тощо, але водночас намагаються втекти від пастки стати істиною в останній інстанції. «Цей відбір — суб’єктивний, але така суб’єктивність стає певною грою. Ми насправді намагаємося бути максимально об’єктивними», — розповідає Тетяна.

 

Журі Топу — це команда «БараБуки»: шестеро фахівців у галузі дитячого читання. Протягом року вони шукають та читають книжки, дослухаючись до думки незалежних експертів та своєї цільової аудиторії — дітей та підлітків.

 

Серед минулорічних переможців — «Я так бачу» Романи Романишин та Андрія Лесьова, «Вільям Шекспір» Валентини Вздульської, «Знає тільки Мару» Олени Рижко, «Дитя песиголовців» Володимира Арєнєва, «Раз овечка, два овечка» Галини Крук та інші.

 

Премії відзначають суспільно важливі книжки

Богдана Брилинська, керівниця офісу «Львів — місто літератури», розповідає, що ідея премії, яка відзначала б книжки, що змінюють суспільство, виникла ще у 2013 році. Уже тоді були прописані її основні цінності в чорнових положеннях: артикулювання людяності, прокладання мостів порозуміння, підтримка свободи слова й самовираження, міжкультурна комунікація та виховування толерантності. Премія мала називатися «Людина слова».

Тоді ідею премії не вдалося втілити в життя через події, що відбувалися в Україні. Проте Львів паралельно подавався на «Місто літератури ЮНЕСКО», й після отримання цього титулу, премію внесли в міську програму «Львів — місто літератури».

 

«Оскільки були запроваджені дуже вузькі обмеження, під час першої хвилі прийому заявок нам прислали все, що тільки можна. Здавалося, що багато людей взагалі не прочитали про цінності премії, — зізнається Богдана Брилинська, — а вона ідейно відрізняється від усіх інших. Вона не присуджується за найкраще видання в сенсі якості. Книжка має бути знаковою в контексті всього літературного процесу».

 

Премії допомагають почути голоси з різних середовищ

Розробляючи положення премії «Міста літератури ЮНЕСКО», спершу потрібно було визначити, хто матиме змогу подавати на неї книжки. Богдана Брилинська зазначає, що на початку команда думала обмежитись лише видавцями, але згодом цю ідею відкинули: «Для нас важливо залучити всіх гравців літературного процесу, зокрема бібліотеки, інституції, громадські організації — тих, чий голос зазвичай не чують. Так, наприклад, минулого року одну з книжок, яка потрапила до короткого списку, подав Літературний Центр, а не видавництво. У літературі дуже важлива проактивна позиція різних суб’єктів середовища».

 

Читайте детальніше про премію «Міста літератури ЮНЕСКО»

 

Премія як аналіз літературного процесу

А от премія «ЛітАкцент року» дає змогу вже шанувальникам літератури безпосередньо впливати на її присудження, адже «довгий список формують усі читачі однойменного сайту, а за короткий голосують його автори (зараз їх понад півтисячі).

 

Ірина Троскот, головна редакторка сайту «ЛітАкцент» стверджує, що ідея премії «ЛітАкцент року» випливає з ідеї сайту, який задумувався як майданчик для літературної критики та аналізу поточного літературного процесу. Але організатори не сподівалися, що премія стане настільки гучною з першого ж нагородження.

«Цього року ЛітАкцент трохи зміниться, ми заберемо дитячу номінацію, літературознавство об’єднуємо з есеїстикою, і мені хотілося б забрати поезію, але я розумію, що не можу собі цього дозволити, тому що немає хороших премій, які відзначають поетичні книжки», — говорить Ірина.

 

Читайте також про цьогорічних переможців премії «ЛітАкцент року»

 

Премії для хороших і «не надто хороших» книжок

«ЛітАкцент року» пожвавлює і антипремія «Золота булька». Її ідея полягає в тому, щоби відзначити книжку хорошого письменника, яка не виправдала сподівань. Ця премія — вже визнання. За словами Ірини Троскот, вона не має на меті когось образити. Це швидше привід привернути увагу до книжки:

 

«Деякі письменники ображаються, коли їх відзначають антипремією, а деякі, навпаки, ображаються, що не вони перемогли».

 

«Золоту бульку», серед інших, отримували «Сила дівчат» Катерини Бабкіної й Марка Лівіна (2018), «Харків 1938» Олександра Ірванця (2017), «Забуття» Тані Малярчук (2016), «Астра» Олександра Михеда (2015).

 

«Перші роки, коли ми вручали «Золоту Бульку», я читала багато коментарів на кшталт: «Та що критики взагалі розуміють? От куплю, почитаю й сам/сама вирішу хороша чи ні». Цьогоріч мені вперше траплялися відгуки на зразок: «Ех, а я нещодавно купила книжку, дарма». Основа для будь-якої премії — це репутація й довіра до неї», — міркує редакторка «ЛітАкценту».

 

Премія як фінансова підтримка автора

Не всі літературні відзнаки, окрім привернення уваги до автора, можуть запропонувати ще й грошову винагороду. У цьому плані вирізняється премія «Міста літератури ЮНЕСКО». Богдана Брилинська зазначає, що ще у 2013 році Ірина Подоляк, яка на той час була керівником управління культури, внесла в бюджет міста 600 тисяч гривень у фонд премії, з якими вони працюють сьогодні. Вона вважала, що ця нагорода має відрізнятися від всіх інших премій саме сумою винагороди.

 

Гран-прі премії «Міста літератури ЮНЕСКО» становить 150 тисяч гривень. Минулого року його здобув Петро Яценко за роман «Нечуй. Немов. Небач». Також журі вирішили обрати найкращих перекладачів. Ними стали Ярослава Стріха (за переклад роману Кейт Аткінсон «Руїни бога») та Ольга Любарська (за переклад роману Сильвії Платт «Під скляним ковпаком»). Їх нагороджено грошовими сертифікатами по 25 тисяч гривень для кожної авторки.

Фінансово підтримати українських авторів має намір і Міністерство культури України. Управління з питань мовної політики та літератури займається чотирма преміями: імені Олеся Гончара, імені М. В. Гоголя, імені Шолом-Алейхема та імені Григорія Кочура. Головний спеціаліст управління Віктор Коврей розповідає: «У 2017 році ми збільшували суми нагород, і це дало змогу внести й інші зміни в положення та переосмислити самі премії. Наприклад, найстарша з наших премій — імені Олеся Гончара була заснована 1997 року. Протягом 20 років розмір Премії становив тисячу гривень, а у 2017 році її збільшили до 20 тисяч».

 

У 2018 році цю премію отримала Тетяна Пишнюк за «Нерозгаданий постскриптум». Розмір трьох інших премій також по 20 тисяч гривень.

 

Читайте також: Як Нобель заповів: секрети головної літпремії світу

 

Авторка: Люба Войтович

 

Фото: Література в дії

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект

що більше читаєш – то ширші можливості