книжковий ярмарок

Латвійський книжковий ярмарок: міжнародна подія між двох світів

06.03.2019

Ірина Батуревич, Марія Бліндюк

Ірина Батуревич, Марія Бліндюк

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Цього року Україна вперше взяла участь у Латвійському книжковому ярмарку із національним стендом. Редакція Читомо з’їздила до Риги на запрошення організаторів, щоби дізнатися про те, навіщо потрібна така участь, представити дослідження нашого книжкового ринку та дізнатися більше про локальний ринок Латвії: невеликий, двомовний ринок, на якому художня проза і поезія мають рівний попит, а місцеві автори видаються частіше, ніж переклади. Ділимося враженнями, історіями й статистикою.

 

Латвійський книжковий ярмарок — подія в книжковому світі невелика, навіть за масштабами Балтійських країн. Наша участь тут стала продовженням тренду присутності українських представництв на міжнародних книжкових подіях, і в цьому випадку вона була організована силами Посольства України в Латвії та товариства «Латвія — Україна».

 

«Все почалося з ідеї Посольства України в Латвії та Центру культури «Латвія-Україна» привезти у Ригу сучасних українських письменників — Андрія Куркова та Сергія Жадана. Чому вони? Тому що, по-перше, їхні книжки вже були видані в Латвії, (крім того, ми знали що у Сергія тут найближчим часом повинна вийти нова книжка), по-друге, обидва автори є членами ПЕН Україна, тож їхній приїзд дозволив би зробити ряд спільних заходів з ПЕН клубом Латвії. На якомусь етапі виникла ідея участі в книжковій виставці, тим більше, що раніше Україна не брала в ній участі. Ми вирішили не обмежуватися тільки стендом, і приїздом до Латвії сучасних українських авторів, ми також хотіли показати книжки, присвячені нинішнім трагічним подіям в Україні як альтернативу російській пропаганді. Забігаючи вперед скажу, що деякі відвідувачі стенду «Українська книга», побачивши книжки про Сенцова, Небесну Сотню, Іловайськ, коментували приблизно так: «Це їхнє трактування подій», – маючи на увазі, що наше «трактування» відрізняється від того, як це показують російські ЗМІ», – розповідає Наталя Шилова, представниця товариства «Латвія — Україна».

 

Окрім того, організаційну підтримку надали Український ПЕН та видавництво «Фоліо». Попри те, що така участь стала для української сторони першим досвідом, з-поміж понад сотні учасників український стенд вирізнявся: як подієвою активністю, так і наповненням.

 

Латвія: мовні питання, поезія та таємниця успіху місцевих авторів

(спойлер: він статистичний)

Ситуація з книжковою справою в Латвії суттєво відрізняється від української: у країні з населенням в 1,9 мільйони (а за словами видавців — трохи більшим за 1 млн станом на сьогодні) серед бестселерів фігурує 9 000 проданих примірників збірки поезії Гунтарса Ракса (2017). Українські бестселери з 30-тисячними накладами для в десятки більшого населення просто не вгадуються як успішні. При цьому місцевий книжковий ринок — це близько 400 зареєстрованих видавництв, з яких 10% активні. Практично всі вони були представлені на ярмарку.

 

Поезія, що вибивається в чарти — абсолютно звична історія для Латвії. Навіть більше, за кількістю назв поезія наближається до художньої прози.

Намагаючись задовольнити якомога більшу частину кількісно скромного населення Латвії, видавці пропонують на ринку поетичні збірки, що виходять одразу дво- чи навіть тримовними. Але у прозі склалася інша ситуація: видавці пояснюють, що через маленькі наклади не бачать сенсу видавати літературу іншими мовами окрім латиської — це просто дорого.

 

«Ми більше видаємо свою літературу, іноді перекладаємо з російської, англійської, маємо і дві книжки українського автора Сергія Лойка. Видаємо десь одну-дві книжки на місяць, шукаємо наших авторів. Немає сенсу видавати книжку російською мовою, тому що латвійському читачу складніше читати нею. Ми можемо володіти мовою, але ж читати літературу важче. Я й сама не пригадую, коли востаннє читала російською», — розповідає головна редакторка видавництва «Dienas Gramata» Єва Грабе.

Якщо ж говорити про переклади, то найчастіше їх роблять з англійської мови — 60% всієї перекладної літератури, далі йдуть німецька й російська мови — по 10%. У ризьких книгарнях часто можна побачити латиськомовну, англомовну та російськомовну літературу в окремих залах: усі ці ринки існують окремо, а іноземна література імпортується, чим, власне, і пояснюється феноменальна популярність місцевих авторів.

 

За мовною можна відстежити і вікові особливості аудиторії. Головна редакторка «Zinātne» Єва Янсон«Люди старшого віку шукають книжки латиською мовою. Старше покоління з іноземними мовами трохи на «Ви». А от молоде покоління, зокрема студентство, більше читає англійською. Проблемно видавати англійською ще й через те, що автори хочуть хороших редакторів, а їх бракує». Російську мову для читання обирають в основному росіяни, які є найбільшою національною меншиною Латвії, а в самій Ризі становлять чи не половину міського населення.

Хто брав участь

Одним із найбільших стендів був «Grāmatu maiņas punktā» – Ризька Центральна бібліотека (Rīgas Centrālā bibliotēka) організувала пункт буккросингу, де всі охочі могли обміняти непотрібні прочитані книжки на будь-які інші. Власне, бібліотека зробила цього року нечуваний внесок – 5000 видань на різну тематику: від дитячих казок до мистецтвознавчої літератури.

 

Найбільшим видавництвом Латвії є «Zvaigzne ABC», доля якого на ринку у фаховій пресі оцінюється у 50%.

 

Менеджерка «Zvaigzne ABC» розповіла, що тут «Звайгзне» видає близько 400 книжок на рік (для порівняння — приблизно стільки ж видає в Україні «Фоліо») зі значною перевагою перекладної літератури: країна маленька, тож власних авторів бракує. На ярмарку книжки цього видавництва можна було придбати за ціною на 20% нижчою, ніж у книгарнях. Такого підходу дотримувалися й деякі інші учасники.

Дитяча книга, традиційно, залишається важливим сегментом як для ринку, так і для цього ярмарку. З 79 учасників 13 — дитячі видавництва і понад 20 представників ігор для розвитку, що представляли книжки та іграшки у широкій інтерактивній програмі. До подій залучаються письменники й ілюстратори, які можуть розважити малих упродовж усього дня.

 

Редакторка Скайдріте Наумова з дитячого видавництва «Madris» пояснює: «Ми видаємо дитячу літературу та нон-фікшн для дорослих. Дитячу купують більше й частіше. Мало того, людей не цікавить латиський автор, тому ми часто купуємо права в Німеччині. Там проводять дослідження, є спеціалісти – книжка готується на професійному рівні, а в нас такого немає».

На виставку приїхали і росіяни, зокрема «Світ Софії» та дитяче видавництво «Самокат». За словами останніх, справи «Самоката» у Латвії йдуть непогано, проте не на самому ярмарку — ціна приїзду та стенду зависокі для малого видавництва навіть попри непогані продажі.

 

Окрім українських та російських учасників у ярмарку взяли участь видавці з Білорусі, Чехії, Німеччини, Литви, Туреччини та, звісно, Латвії.

 

Читайте також: Клінов: Білорусомовних тепер вважають «просунутими»

Українськими учасниками номінально можна вважати і стенд Ugears, українського іграшкового бренду, що впевнено здобуває популярність у світі, і який нещодавно підписав угоду з WaltDisney. Проте, здається, його представники не були задоволені продажами. Схоже, Латвійський ярмарок у деяких випадках користувався популярністю серед стендових учасників лише через брак альтернативи — і зважаючи на запит, вона має з’явитися.

Що почому

Вартість стендів на ярмарку доволі висока: шестиметровий стенд обійдеться у 600 євро, тож видавці неохоче витрачаються на індивідуальні забудови і дизайн, натомість намагаються відбити вартість продажами, вдаючись до акцій, а подекуди і самостійними продажами без залучення додаткових продавців.

Концепцією для участі у декого з видавців (і причиною відвідати ярмарок для деяких читачів)+ залишається книга по 2 євро. Середня ціна на ярмарку — 5–7 євро. При цьому середня ціна на видання у Латвії — 12 євро.

 

Саме тому місцеві намагаються регулярно відвідувати ярмарок і робити книжкові закупівлі на рік уперед: книжки тут значно дешевші, ніж у книгарнях, де націнка, за словами видавців, може складати до 90%.

 

Для видавців участь у ярмарку це передусім підтвердженням комерційності. Майже всі редактори акцентували на тому, що участь у навіть такому невеликому (у порівнянні з ярмарками інших країн) заході свідчить про важливу роль видавництва на ринку. Якщо минулого року якесь видавництво мало стенд, а наступного вже не виставляється — значить щось із ним не так.

 

Нішеві видавництва мають інший погляд на участь: очевидно, що тут навряд можна сподіватися на аудиторію поціновувачів, які готові платити за ексклюзивність чи хороший дизайн. Тож спільний стенд інді-видавництв, що брав участь у ярмарку вперше і складався з продукції трьох брендів, на наступні роки вже відмовився від участі.

 

Такі книжки радо зустріли б на «Книжковому Арсеналі», проте не тут, поруч із рядом не книжкових учасників: гігієнічне приладдя, біжутерія, відкриті й пахучі ковбаси на фудкорті, що не сильно відмежований від стендів із книжками – загалом не схоже, щоб охочих виставитися сильно відсіювали.

 

Читайте також: Книжковий Арсенал 2018: що говорять видавці

 

Загалом складається враження, що контекст міжнародної культурної події — вигадка учасників, але не організаторів: з ними це сталося випадково. Мова не йде і про місійність проекту — замість розвитку ринку, який міг би уявлятися серед пріоритетів організаторів, складається враження, що вони його навіть руйнують: як ціновою політикою, так і підходом до аудиторії. Здається, організатори уже й самі не знають, для кого саме ця подія.

Український стенд

Попри непрості вихідні дані — вперше на ярмарку, організація події латвійською стороною, логістичні складнощі тощо — український стенд мав досить привабливий вигляд. На ньому представили видання зі списків «ПЕН-рекомендує», «#книголав» та «Фоліо». Особливою популярністю користувалося видання «Книга-мандрівка. Україна», яке, на жаль, не можна було придбати на стенді — запит на таку продукцію був високий.

Приїхали на ярмарок і видавництво «Віват», яке, однак, не знало про можливість стендової участі.

 

Юлія Орлова, головна редакторка видавництва «Віват»: «Я декілька років тому була на книжковій виставці у Вільнюсі. Тоді мене здивували тиражі й кількість назв, що виходять у Латвії. Цікаво було подивитися, наскільки позитивні тенденції в Латвії. Ринок, звісно, зовсім невеликий. Але це не завадило з’явитися основним хітам й новинкам — як у художній, так і в дитячій літературі. Саме тому я поїхала на виставку: ми раніше співпрацювали й плануємо продовжити колаборації з ризькими видавництвами.

 

Попри кількість населення, середні наклади тут — 1000 – 1500 примірників. У нас же середніми накладами є 3000. І мова видань — латиська! У книгарнях я бачила 80% латиської мови й близько 20% російськомовної літератури. Окрім того, була представлена й англомовна книга, не паралельний переклад, а видана саме англійською — тож хоча Латвійський ринок і невеликий, проте шукає, пробує, а це значить, що він дуже активний».

На тлі знижок від латвійських видавців, українські книжки виглядали подекуди задорого — якщо ціна у 10 євро на деякі видання видавалася прийнятною, то книжки Юрія Винничука по 15 євро не зовсім відповідали купівельній спроможності пересічного відвідувача ярмарку.

 

Відвідувачі та видавці також були раді поспілкуватися з українськими гостями, яких запросили до участі в Latvian Book Fair – письменниками Юрієм Винничуком та Андрієм Курковим. Вони брали участь у презентаціях, дискусіях та, звісно, мали особисті автограф-сесії.

 

Також на ярмарку відбулась презентація дослідження українського книжкового ринку — проекту, торік підтриманого Українським культурним фондом. Дослідження предаставили Читомо, коментували — Андрій Курков та Олександр Красовицький.

Слід сказати, що український контекст відомий латвійцям не тільки з новин і перекладених книжок наших авторів, але й з тематичних видань про Євромайдан, війну на сході та інших історико-політичних подій. Зокрема існує книжка журналіста Імантса Лепіша «Україна. Життя, смерть і внутрішня революція» («Ukraina. Dzīvība, nāve un iekšējā revolūcija»), що ввійшла в ТОП-5 найпродаваніших книжок 2014 року в Латвії й розійшлася накладом у 5000 примірників.

«Допомагаючи українцям, ми допомагаємо собі, — впевнений Імантс Лепіш,у нас спільний ворог».

 

Окрім участі безпосередньо у ярмарку, члени української делегації долучилися до акції «Порожні стільці» навпроти російського посольства на підтримку українських політв’язнів та військовополонених моряків. Організаторами акції виступили латвійський та український ПЕН-клуби.

Навіщо це Україні

Звісно, заходи такого масштабу не грають великої ролі для розвитку книжкової галузі, відтак національної участі ані в Белградському, ані в Ризькому, ані в інших «дрібних» ярмарках поки не було і не буде заплановано Українським інститутом книги. Натомість і в Сербії торік, і в Латвії цьогоріч з’явилися добре організовані українські стенди. Здається, Посольства України за кордоном активізували свої зусилля у контексті інформаційної політики — і спрямовують їх саме туди, де російський вплив особливо помітний і потребує реакції, власного голосу і відповідей на почуте і прочитане у ЗМІ.

 

Для Аліси Подоляк, в. о. посла України у Латвії, цей проект став останнім за її каденції у Латвії, і гарним жестом напередодні передання повноважень новому послу України в Латвійській Республіці — Олександру Міщенко. Основною організаційною роботою займалася Наталія Шилова, член правління культурного центру «Латвія — Україна».

Аліса Подоляк переконана у необхідності таких подій: «Із латвійським ринком потрібно працювати. Основна проблема тут у двомовності, вона не така, як в Україні: носії української й російської розуміють одне одного, а от російська й латиська — зовсім різні. Тому в Латвії інформаційний простір поділений на два сегменти, що існують паралельно, не перетинаючись. У ціннісному контексті російськомовні й латиськомовні люди можуть сильно відрізнятися.

 

На мою думку, варто працювати саме з латишами: говорити про те, що ми — європейська країна, не корупціонери, ми хочемо будувати демократичне суспільство. На російськомовну меншину існує величезний вплив Росії, протистояти йому важко. Але якщо працювати з латишами, вони можуть згодом вплинути на думку російськомовної меншини».

 

Цьогоріч присутність України, безумовно, була надзвичайно активною, що дозволило яскраво виділитися на ярмарку, проте — ще не досить широко. Тож сподіваємося, що наступного року ця присутність буде ширшою: від видавництв, в асортименті та подіях, щоби створювати більше інформаційних приводів за кордоном.

 

Читайте також: Куди їхати видавцям у 2019-му: 20 важливих книжкових виставок світу

 

Авторки: Ірина Батуревич та Марія Бліндюк

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект