Читомо > Новини > Критика проти літератури: непримиренні друзі

Новини

Критика проти літератури: непримиренні друзі

18.09.2015 0 Автор:

«Критик – це людина, яка вміє читати і вчить цьому інших», – виправдовував свою професію Шарль Оґюстен де Сент-Бев. «Саме ті, хто нічого не вміє робити у певній сфері, стають найбільшими авторитетами у ній», – відповідав Оскар Вайльд, який не любив ані Сен-Бева, ані решту його колег. Жан-Поль Сартр вважав критиків істотами жалюгідними: нічого насправді не вміючи, вони знущаються з тих, хто, подолавши опір обставин, щось пише. Ця війна продовжується і сьогодні, і, здавалося б, ніщо і ніхто не може примирити критика й автора.

Ніщо, окрім Форуму видавців і заходу «Література і Критика: Співпраця чи Протиборство?», де зібралися разом літературознавець Віра Агеєва, культурний оглядач Сергій Васильєв, журналіст Юрій Володарський, прозаїк Світлана Пиркало, телеведуча Ольга Герасим’юк і поетка Маріанна Кіяновська. Модерувала розмову редактор «ВВС-Україна» Ніна Кур’ята. 

volodarskyyЮрій Володарський

 Вчора мені сказали: що ж ви не займаєтеся літературною критикою, а пишете винятково якісь огляди? І справді, коли мене називають літературним критиком, мені одразу стає якось незручно. Те, чим я займаюся, можна назвати літературною журналістикою. З глибокою літературною критикою у нас проблеми: я взагалі не певен, що вона існує.

Спеціалізованих видань дуже мало, а друковані, наприклад, «Кур’єр Кривбасу» не мають власної електронної версії.

Основна причина цього – загальна невисока якість української прози. Щороку у нас друкують чимало романів – штук сто, напевне. Але кількість у якість чомусь не переходить. Наприклад, 2014-го справді хорошими книжками були лише «Фелікс Австрія» Софії Андрухович» і «Месопотамія» Сергія Жадана – і це, вважайте, дуже врожайний рік. Мені здається, що ці речі щільно пов’язані: критикам просто нема, про що писати. Буде більше романів – буде більше критиків.

Читайте також: Костянтин Мільчин:

Як стати літкритиком і не зненавидіти читання?

Є кілька типів реакції на критику: злість, образа, відмова читати  рецензії. І зрідка трапляється нейтральна реакція, тобто, її відсутність: «Пишіть, що хочете, я робитиму свою справу». Бо критики часто помиляються.

Наприклад, Софія Андрухович у минулому році хотіла після негативних рецензій взагалі зняти свій роман з номінантів на «Книгу року ВВС», і я дуже просив цього не робити. Дуже рідко, майже ніколи письменник готовий реагувати і змінювати щось у своєму стилі, зважаючи на зауваження авторитетних критиків.

ageevaВіра Агеєва

Щойно Юрій Володарський заявив, що мене нема. Мушу виправдатися: я існую – як критик, фаховий літературознавець й упорядник. Ще одна заувага: два добрі романи на рік – це багато, а не «лише». Зараз ми робимо антологію сучасної української малої прози, що вийде, сподіваюся, вже наступного року. У цій книжці буде двадцять першорядних текстів – і Тараса Прохаська, і Оксани Забужко, і Сергія Жадана.

Проте я хочу зачепити іншу тему: чи потрібна критика взагалі? Віктор Неборак, наприклад, вважає, що літературна критика сьогодні не потрібна ані письменникам, ані читачам. Проте, згадаємо лише один літературний факт: якби Гайдеггер не написав про Гельдерліна, хто б читав цього запорохнявілого забутого класика? Чому потрібна літературна критика? Бо «нормальна людина» не може прочитати сто романів на рік.

А критик – це пилосос, який поглинає все, а потім визначає, що справді є вартісним читацької рецепції. Крім того, літературний критик відкриває своїми інтерпретаціями нові горизонти для читачів.

Михайло Бриних: Iноді хочеться простого, душевного і якісного погрому

 

vasulievaСергій Васильєв

Так, критика суто університетсько-книжна не є актуальною сьогодні. Ми живемо у світі, де існують водночас на рівних правах всі думки та інтерпретації. Потужний, шалений потік інформації оточує нас повсякчас і змушує якось реагувати на ці імпульси.

Іноді доводиться чути думки, що критик – це ідеолог, який встановлює певні межі і норми. Проте ця думка досить архаїчна, якщо не абсурдна. Насправді, актуальним є інше завдання критики: знаходити для книжки свого читача, модерувати літературний процес і поєднувати всі його елементи. Це перетворює критичний текст на художній. Така «художня критика» значно необхідніша за ідеологічні вказівки, куди і як має рухатися література. Критик – це  медіатор між автором і читачем.

pyrkaloСвітлана Пиркало

На автора дуже впливає оцінка критика. Бо, одна справа, коли твою книжку купили друзі і рідні, інша – прочитати на якомусь сайті, що твір відверто неякісний. Коли я стала членом журі премії ВВС, опинилася на іншому боці барикад: десятки авторів ображаються на мене, бо їм не дали літературної премії.

Сьогодні всі чомусь кажуть, «я – не критик». Це те саме, що сказати: «я, звичайно, не феміністка, але…». Єдина людина, яка тут чесно визнає себе критиком і феміністкою – це Віра Агеєва.

У Британії  я дізнаюся про новини літератури з тих самих газет, з яких дізнаюся про все інше. А у нас досі розділені «література» і «життя». «Життя» – це звичайні газети, а «література» – розумні великі статті , які читати варто раз на рік. Проте хороша європейська преса – це коли поруч є статті «Президент Х сказав оце», «Долар падає», «Жадан видав нову книжку».

Татьяна Толстая: Видавництва виживають на треш-письменниках

Зараз таку інформативну функцію беруть на себе літературні премії. Наприклад, видавці «Фелікс Австрії» після отримання «Книги року ВВС» почали продаж другого тиражу саме завдяки потужній інформаційній кампанії, що розгорнулася навколо роману. Проте наша головна мета – не «розкрутити» автора, а почати літературну дискусію і проінформувати суспільство.

 

herasymykОльга Герасим’юк

Літературна  критика – це не просто інформування про нові видання, вона ще й виконує важливу соціальну функцію. Критика і література – звичайно, симбіотичні сфери.

Певне, більшість творчих натур ображаються на зауваження, але часто ці гіркі пігулки напрочуд корисні. До того ж, критика відчутно впливає на якість писання. Коли у 80-х «метафористи» і «сповідальники» намагалися один одного вбити хоча б на шпальтах газет, з’являлися неймовірно цікаві романи.

Людмила Таран: Завжди легше писати про те, чим захоплений

kianovskaМаріанна Кіяновська

Літературне середовище повинне мати спільні обов’язки і відповідальність. Етика у книжковому процесі має працювати: якщо у майданчика склалася певна репутація, там не може бути статей сумнівних журналістів. І тут часто на допомогу можуть прийти експерти. У нас, на жаль, нема розрізнення понять «критик» і «експерт». Експерт може не бути професійним критиком чи науковцем, але він завжди має нести відповідальність за власні слова.

Кожна критика оперує власною мовою і звертається до визначеного середовища. Публічна дискусія, модерації – це також форми критики, які формують остаточну рецепцію творів. І за них також треба відповідати.

Важлива літературна робота сьогодні відбувається у провінції, про що чомусь ніхто не сказав.  Луцьк, Полтава, Кіровоград – це локальні культурні центри, у яких триває літературний процес. Критика може бути локальною, однак від того вона не є менш важливою. Місія людини, що говорить про літературу у провінції, схожа на обов’язок священика у дореволюційні часи: зрозумілою мовою треба пояснити складні речі.

Юстина Соболевська: Негативні рецензії критикам потрібні для підтримки тонусу

Підсумки

Літературна критика без літератури неможлива. Література без хорошої критики – також. І хай критики й автори не втомлюються сваритися, вони все одно разом обробляють спільне текстове поле.

Нагадаємо, дискусія пройшла під час Форуму видавців #22 у Львові. Читайте наш звіт по спецпроектах Форуму і про його ринкову складову.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe